Міністр культури Євген Нищук свідомий того, що скандал через його висловлювання розкрутили, здебільшого, російські ЗМІ. Тим не менше, він попросив вибачення за слово "генетка" усіх, кого воно могло зачепити. І пояснив, що в першу чергу мав на увазі свідоме блокування доступу у деяких регіонах України до правдивої інформації, до розвитку культури, традиції, після переселення туди російськомовних.
Заступник директора Агентства моделювання ситуацій Олексій Голобуцький одним із перших виступив на захист Міністра культури: «Євген Нищук в ефірі програми «Свобода слова» поділився своїми міркуваннями про причини недостатньо швидкого просування української культури на південному сході країни. Ситуація, що склалася на сході і півдні, — прірва свідомості. Більше того, коли ми говорили про генетику в Запоріжжі, на Донбасі, то це міста завезені. Черкаси — славний гетьманський і Шевченків край. Саме місто Черкаси наполовину завезене. Чому? Тому що боялися шевченківського духу. Це була технологія Радянського Союзу».
За словами Олексія Голобуцького, у здоровому суспільстві не повинно бути табуйованих тем - тому що це рано чи пізно породжує вибух накопиченого в кухонних розмовах негативу. Зрештою, Україна вже не раз мала справу з негативними наслідками такого табуювання. «Ми замовчували тему українсько-польського протистояння в першій половині 20 століття. До незалежності - через прагнення приховати активну участь НКВС у масових вбивствах, а також через "не зовсім чесне" перекроювання кордонів на користь СРСР (але і Польщі теж! Але це не аргумент в публічних дискусіях якраз через замовчування). У нас було 25 років для формування і озвучення нормальної публічної позиції: так, ось таке було у нас з Польщею, і нам із двох сторін слід вести відповідну політику, щоб з часом через взаємне визнання проблеми згладити претензії і максимально пом'якшити негатив. Але тема табуювалась. У підсумку це призвело до абсолютної незахищеності поляків перед відвертими маніпуляціями тієї ж партії "Право і справедливість" і агентів впливу РФ.
Ми табуювали реальну і жорстку тему Голодомору, перетворивши її у публічному просторі в декоративно-драматичний мотлох. Тому що дійсно страшно і неприємно. Тому на сьогодні лише 24 країни визнали цей жах геноцидом українців, а вороги вільно оперують всередині України установками "так скрізь був голод" та іншою брехнею. Між іншим, Голодомор і його наслідки мають пряме відношення до заяви Нищука. Зрештою, так просто не могло бути, щоб майже одномоментна смерть близько 10 мільйонів українців не позначилася на складі населення. Відомості про реальну ціну для України і українців індустріалізації по-російськи теж досі, можна сказати, демонструються потайки, з-під поли кількома посвяченими тим, хто трохи цікавиться. У публічному просторі ця тема також табуйована. Але ж за короткий час кардинально змінився демографічний, етнічний і соціальний ландшафт України. Цього не відмотати назад - це вже є.
Це мільйони громадян України, повноправних виборців, чия "нелогічна" поведінка щоразу ставить у глухий кут державу, владу, політиків. Тому що їх вважають українцями і чекають від них поведінки українців. Ну і прикладають зусиль не більше, ніж до українців, - розраховуючи, що національні традиції як-небудь самі сформують хоча б помірно-патріотичну позицію. Але в тому-то і справа, що не сформують! А ось, якщо проблему не табуювати, то це означає відкрите визнання слабких місць і спільне знаходження рішень. І роботу зовсім іншої якості з населенням з особливими потребами.
Думаєте, чому настільки негативно сприймається українізація на значній частині територій? Якраз тому: для нащадків завезених неукраїнців це дійсно "жорстка" українізація, хоча українці щиро вважають її дуже м'якою. Мають рацію і ті, й інші. Проблема виникла саме через табуювання питання вимушених мігрантів (так, їх теж не питали особливо, просто везли; виняток - Крим, але там взагалі особлива ситуація). І це нормально і правильно, як показала практика: відкрито визнати існування проблеми і спільними зусиллями працювати над її вирішенням.
Те, що сказав Нищук про генетику жителів Сходу України, викликало бурю обурення. Йому довелося навіть вибачитися. Але, як не кумедно, він виступив у стилі цілком сформованого тренду в західній політиці. Не перешіптуватися, а сказати, що реально думаєш, визначити проблему, щоб разом шукати рішення. І ще раз: фактично ж Нищук правий. І це всі розуміють, але досі соромляться сказати. Так, під час насильницької індустріалізації, виморивши Голодом мільйони українських селян, радянська влада заселила Україну сотнями тисяч людей з різних кінців Союзу. З Незалежністю багато з них так і не стали українцями, а залишилися хомо-совєтікус. Загалом, як державний діяч і представник влади, Нищук правий: давно пора витягувати табуйовані теми на загальний огляд і всім разом корегувати державну політику з урахуванням цих реальних факторів».
Про те, чому Євген Нищук правий, написав і відомий журналіст Віталій Портников: «Український міністр культури - в центрі уваги російської пропаганди. По ньому вже пройшлася головна патентована ідіотка російського зовнішньополітичного відомства - Маша Захарова. Привід - в одному з українських телевізійних шоу міністр щось сказав про "генетику", що дозволяє російським пропагандистам включити на повну потужність репродуктор звичних звинувачень в "фашизмі". Мені доведеться пояснити, чим Євген Нищук відрізняється від Маші Захарової. У його виступі сказано чітко і ясно: немає ніякої генетики. Повторю ще раз для тих, хто не розуміє простої української мови. "Ні" - не означає "так". У своєму виступі Нищук полемізує з тими, хто намагається пояснити проблеми українського сходу "не тією" генетикою. Він говорить не про генетику. Він говорить про політику. Про цілеспрямовану політику імперського режиму, який займався не тільки русифікацією місцевого населення, а й планомірним переселенням жителів Росії на підкорені території. Але яке відкриття зробив Нищук? Хіба ми не знаємо, як заселялися території, "зачищені" від українських селян після Голодомору? Хіба ми не знаємо, що плани індустріалізації Радянського Союзу мали на увазі перш за все переселення величезних мас населення - насамперед з центральної Росії - на національні "окраїни"?
Хіба ми не знаємо, як зникали корінні народи самої Росії? Як заселявся Донбас після стрімкої індустріалізації? Хіба пісня "мой адрес – не дом и не улица, мой адрес – Советский Союз" не про країну, у якій ми жили? Що нового сказав міністр культури? І має рацію Євген Нищук: генетика тут ні до чого. Це політика. А на політику імперіалізму в демократичній країні можна відповідати тільки продуманою культурною політикою, тільки роботою з населенням в проблемних регіонах. Це те, що я почув у виступі міністра культури. Нічого іншого він не сказав». І Портников додає: А ми ще дивуємося, що хтось голосує за проросійських кандидатів. Ні, це не генетика. Це тупість».
Директор Українських студій стратегічних досліджень Юрій Сиротюк теж вважає: «Дискусія про Нищука - це не дискусія про зміст, а технологія з боку тих, хто погнав хвилю обпльовування. Це технологія з метою закріпити неоколоніальний статус українців і намертво зацементувати наслідки століть російської окупації і окупації совєцької як її кульмінаційної фази. Це технологія, яка чітко показує єдність кількох таборів в Україні: проросійських колаборантів, прихильників рускагаварящєй України (только рускаязичниє воюют) та прихильників України неукраїнської та неоколоніальної. Технологія "вбивати в зародку" будь-яку спробу дискусії про необхідність подолання наслідків окупації.
Бо тоді дискусія змісту доведе до того, що виявиться, що нинішні владоможці, власники медіа, олігархи - це все нащадки окупантів-завойовників, які цією дискусією хочуть зберегти своє панівне становище, а всіх, хто лиш спробує відкрити цю тему, технічно змішати з лайном і знищити.
України української найбільше бояться ті, хто приєднався до розстрільного хору Нищука.
І така дискусія. Дискусія змісту, а однобічних звинувачень, як і реалізація її наслідків - побудова Великої України національно та соціально справедливої обов'язково буде. А для тих, хто всю свою жовч і весь сморід випустив на Нищука: а слабо такими ж риторичними фігурами звернутися напередодні річниці Голодомору, наприклад, до очільників Німеччини, Франції, Ізраїлю і з такими ж емоціями попросити нарешті визнати Голодомор геноцидом української нації? Але ж знаємо, слабо. Бо щоб зберегти свій статус вищості в Україні, вони по-рабськи мусять служити новим метрополіям-господарям...»
Тим часом письменник Юрій Винничук пише: «Як швидко ви, мужні цькувальники, забули, що той, хто обмовився, мужньо стояв у всі страшні ночі на сцені Майдану, в той час, як вас уже вітром здуло. Вас же там, як писала Анна Ахмєтова, "нє стояло"! Однак більшість висловлюється, не приховуючи того, що не чула цього інтерв’ю. Не чув, але засуджую! Знайомий принцип».
А народний артист Анатолій Матвійчук у блозі ««Генетика» чи сенси нашого буття? Як міністр став жертвою гібридної війни» вказує на таке: «Спостерігаючи за сніговою лавиною, або скоріше селевим потоком бруду, спровокованим необережним висловом Міністра культури Євгена Нищука про генетичний склад деяких наших міст, можу стверджувати, що гібридна війна в Україні набуває нових нюансів і українці в ній знову програють. А причини глибші, ніж здається. Вони як побутові, так і філософські».
Український політичний діяч та нардеп Андрій Іллєнко наголошує: «Терпіти не можу колективної травлі. Тим більше, коли її хедлайнерами виступає відверта українофобська мерзота з числа колишньої обслуги Януковича. Щодня в прямому ефірі та з парламентської трибуни лунають антидержавні та антиукраїнські заклики, паскудиться пам'ять наших загиблих героїв, виправдовується московська агресія, нас відверто закликають до капітуляції перед ворогом. І ніякої особливої реакції на це в "прогресивної громадськості" немає.
А тут після виступу Нищука - такий ґвалт! Лицемірство це. І неуцтво.
Навіть якщо формулювання були не найкращими, але що по суті було сказано? Когось назвали генетично неповноцінним? Ні. Комусь відмовили у праві вважати себе українцем? Ні. Було сказано про радянську політику винищення українців та заселення України вихідцями з інших регіонів СРСР, перш за все з Росії. Так це що, неправда? Не було Голодоморів? Не було геноциду українців? Не було системної русифікації? Чи не можна про це говорити вголос? Така неадекватна реакція на слова Нищука свідчить про те, що постколоніальний синдром все ще панує в головах багатьох, в тому числі деяких "прогресивних діячів". І навіть війна не може його вилікувати докорінно».
Громадський діяч Олександр Аронець наводить цікаву статистичну інформацію щодо "генетики", чи "ментальності" росіян та російськомовних: «Ми не маємо толерувати подібні речі, не маємо проблеми загортати у яскраві обгортки від цукерок "рошен". Бо проблеми від того не зникають, а навпаки, накопичуються, а потім вибухають... вибухають інколи і у прямому сенсі... (терористичні акти в ЄС, Брейвік тощо...)
Поміж усім цим український політик, правозахисник, довголітній політв'язень радянських концтаборів Степан Хмара у коментарі «Вголосу» заявив, що не розуміє, навіщо Євген Нищук узагалі вибачався: «Замість вибачень, йому достатньо було навести факти, скількох українців було винищено, вивезено і скільки натомість було переселено в Україну москалів. І це все, що ми маємо, наслідок. Щоправда, не варто говорити, що там зовсім немає «генетики», просто її залишилося дуже мало, тому що були знищені українці. Ось це треба було говорити, а не вибачатися. А то усілякі «мураєви» й інші рупори Кремля тільки на те й розраховують. Де ж ці гниди взагалі взялися в Україні? Не треба вибачатися і немає за що вибачатися. Та українці завжди бояться, щоб бодай нікого не образити. І це не толерантність, а відверта малоросійська позиція. З трибуни Верховної Ради «п’ята колона» виступає російською мовою, спікер Парубій мав би просто вимкнути їм мікрофон. І так на кожному кроці. А щоб викорінити з людей цю малоросійщину, достатньо бути українцями. Адже це меншовартість постійно переходити на російську мову в ефірах різноманітних телешоу, у парламенті і так далі. Вони не політики, вони політикани».
Олена Янковська, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ