Парламентські вибори 2006 року стануть черговими виборами за новими правилами: першого жовтня набула сили нова редакція Закону України „Про вибори народних депутатів”, що суттєво відрізняється від тієї, яка діяла у 2002 році. Закони змінюють настільки швидко, що попередня редакція, прийнята навесні 2004 року, не встигла набрати чинності, а її вже замінили ще новішою.
Вже зараз можна робити оцінки, що багатьом засобам масової інформації нові виборчі правила принесуть більше проблеми, ніж фінансових дивідендів. Основною проблемою закону про вибори народних депутатів є положення, за яким, будь-яке порушення виборчого закону може стати причиною для тимчасового призупинення дії ліцензії або випуску (друку) газети. Це положення пункту 10 статті 71, що складається з двох речень:
„У разі порушення засобами масової інформації вимог частини п’ятої та дев‘ятої цієї статті за поданням Центральної виборчої комісії або відповідної окружної виборчої комісії засобам масової інформації тимчасово (до закінчення виборчого процесу) у встановленому законом порядку зупиняється дія ліцензії або випуск (друк). У разі інших порушень засобом масової інформації вимог цього Закону тимчасове зупинення дії ліцензії або випуску (друку) здійснюється виключно за рішенням суду.”
Положення, яке встановлює відповідальність у вигляді закриття засобу масової інформації, навіть якщо це тимчасовий засіб, є надзвичайно суворим. Зупинення дії ліцензії до закінчення виборчого процесу телерадіокомпанії можна порівняти з тимчасовою смертною карою, оскільки телекомпанії навряд чи зможуть відновити своє мовлення, після того, як втратять, протягом закриття, своїх рекламодавців, глядачів та працівників. Тому до кожного слова закону, який пропонує накладати такі суворі санкції потрібно підходити з особливою відповідальністю. На жаль, підхід був іншим.
Проблеми закону одразу кидаються в очі, й без прискіпливого аналізу кожного пункту. Так, в законі говориться про подання виборчої комісії, але нічого не сказано, кому це подання надається? Адже подання передбачає, що його потрібно комусь подати. На президентських виборах 2004 року у подібній нормі закону (яка стосувалася лише державних та комунальних ЗМІ) було чітко вказано, що подання виборча комісія здійснює до суду. Однак за статтею 71 судовий порядок передбачається у другому реченні пункту 10, водночас, перше речення начебто протиставляє йому позасудовий порядок. Можна лише уявити до чого дійде фантазія на практиці у виборчих комісіях на місцях, який порядок вигадають вони для того щоб закрити газету чи телекомпанію.
Також слід звернути увагу на слова: „в установленому законом порядку”, адже насправді такого порядку просто немає. Наприклад, закон про пресу говорить про те, що друкований засіб масової інформації може закриватися лише за рішенням засновника або суду. Але нічого не сказано, в якому порядку здійснюється закриття. Тобто, якщо закон залишиться чинним можна змоделювати такі ситуації: політичні партій будуть подавати заяви до суду з вимогою встановити будь-яке порушення закону про вибори та закрити засіб масової інформації до кінця виборів. І формально, за буквою закону, суд буде зобов’язаний це зробити. Адже закон говорить, що у разі інших (тобто будь-яких) порушень засобом масової інформації вимог закону про вибори тимчасове зупинення дії ліцензії або випуску (друку) здійснюється виключно за рішенням суду. Закон не встановлює жодних фільтрів, за яких суди мають прийняти подібне жорстке рішення.
Наступним серйозним питанням є фальсифікація частини 10 статті 71. Ця норма закону погана, але вона стала ще гіршою внаслідок маніпуляцій з її текстом, що відбулися після голосування у сесійній залі і до підписання тексту Головою Верховної Ради України. У тексті, за який голосували народні депутати підставою для закриття ЗМІ за особливою процедурою було „розміщення політичної реклами в одному блоці з комерційною чи соціальною рекламою”, а у тексті, який підписав Голова Верховної Ради, відзначено, що засоби масової інформації закриватимуть за „розповсюдження завідомо неправдивих або наклепницьких суб’єкта виборчого процесу або про кандидата увідомостей про партію (блок) депутати”.
Верховна Рада ухилилася від прямої відповіді, на питання, поставлені автором цих рядків у інформаційному запиті. Так, повністю без відповіді залишилося питання про те, чи має хтось право вносити зміни до законопроекту (навіть так звані редакційні правки) вже після того, як проект був прийнятий народними депутатами України в цілому як закон. Однак вивчення Регламенту Верховної Ради вказує на те, що таке не можливо. Регламент не містить подібних процедур, і було б дуже дивно, якби він передбачав можливість правити текст після схвалення більшістю народних депутатів України.
Ще однією важливою проблемою закону про вибори народних депутатів - є намагання обмежити права журналістів щодо поширення інформації про кандидатів у народні депутати. Автори законопроекту погодилися вилучити з тексту положення про заборону „оцінювати передвиборчі програми”, про що наполягав Інститут медіа права у червні цього року, однак залишилися інші серйозні заборони, у першу чергу, це заборона „віддавати перевагу (кандидатам – ТШ) у будь-якій формі”. Віддавати перевагу – поняття оціночне, засоби масової інформації навряд чи можуть передбачити, як оцінить виборча комісія чи суд, наприклад, наявність у новинах сюжету про одну політичну партію і відсутність інших партій. Чи означає це, що відомості про кожну партію повинні займати однакову площу на шпальтах? Чи означає це, що не допускаються позитивні та негативні оцінки, бо в оцінках теж можуть бути переваги?
На жаль, проблема заключається у тому, що закон залишає велику кількість запитань відкритими: що є законним, а що незаконним? При цьому, помилка засобу масової інформації у відповіді на це питання може коштувати їм ліцензії чи права на друк.
Як завжди заплутаними є норми закону щодо політичної реклами, політичної агітації та порядку висвітлення діяльності органів державної влади. Закон знову містить норми, які на перший погляд, свідчать про те, що про кандидатів у народні депутати майже нічого не можна повідомляти, оскільки це може бути розцінено як політична агітація. У законі залишилися, наприклад, положення, що „висвітлення виборчого процесу в засобах масової інформації всіх форм власності у формі інформаційних повідомлень, новин тощо може здійснюватися виключно на засадах об’єктивності, неупередженості та збалансованості, без коментарів і оцінок”.
Як події будуть розвиватися далі? Швидше за все, більшість засобів масової інформації проведуть передвиборчий період у ситуації правової невизначеності. ЗМІ не захищені від свавільного втручання у їхню діяльність, є вкрай вразливими через законодавчі положення, що дозволяють їх закрити у будь-який момент. Журналісти не можуть виконувати в таких умовах сої демократичні функції.
Однак, на мою думку, ще є шанси змінити закон про вибори народних депутатів, щоб виборча кампанія відбулася демократично. До речі, вимоги щодо зміни закону поставила перед Україною і Рада Європи у своїй резолюції від 5 жовтня (пункт 9): „Парламентська Асамблея відзначає, що нова редакція Закону про вибори народних депутатів, ухвалена в липні 2005 року, істотно покращила виборчі процедури та врахувала рекомендації міжнародних спостерігачів, зроблені після останніх президентських виборів. Проте, новим законом передбачається можливість зупинення діяльності засобів масової інформації, у тому числі без попереднього рішення суду, що є вкрай сприятливим для зловживань. Тому Парламентська Асамблея закликає органи влади України виправити ці положення якомога скоріше.”
Закликаю і від свого імені народних депутатів дослухатися до цих пропозицій і виправити недоліки закону про вибори народних депутатів
ІА "Вголос": НОВИНИ