Колдплєй-випий баночку соплєй під досвідченим керівництвом Браяна Іно записали свій найгірший альбом. Напевне, найменшим свідчення цього факту є запис треку "Lost!" під впливом "Cry Me A River" Джастіна мазафакіна Тімберлейка.
Про такі веселі метаморфози з життя Кріса Мартіна і його амігосів можна прочитати там. Все інше читайтет тут.
Напевне, найбільшою помилкою при записі даного альбому було продюсування Браяна Іно, який заселив його саундом культових музичних персонажів з якими йому доводилось по лайфу зустрічатись. Ще однією помилкою даного запису є намагання позбивати бабла з трудящих шляхом долучення до загальносвітової музичної моди на 80-ті, яка чесно кажучи, вже просто заїбала в таких кількостях і особливо з фіговою якістю (у випадку Coldplay).
На виході "Viva la Vida or…" є тими ж традиційними пасторальними етюдами та завиваннями на місяць Кріса Мартіна і його дитячого садочка. Але без, навіть, мінімальних хітів і з мінімальними дозами психоделії, фолку, нойзу, пост-панку, мадчестера, етномотивчиків та іншої фігні в стилі рокапопс. Наявність вищезгадного Браяна Іно вилазить нєвєдомими звєрюшками алюзій, ім’я яким легіон. Ну й не забуваймо про Джастіна мазафакіна Тімберлейка.
80-ті накривають стартові соплі альбому своїми відсиланнями на The Cure, New Order чи тих ж Stone Roses. Про інших героїв крапаль пізніше.
Вищезгадний "Lost!" і без соплів таваріща мазафакіна наповнений органним пафосом під тіпа модні бом-цик-цик та пост-панкові гітари. Все це в купі нагадує минулорічну найобку від Linkin Park „Hands Held High”. Тільки там пролазили хоч якісь елементарні частинки стьобу, а тут все на повному серйозі. В Coldplay взагалі усе на повному градусі відмороженості.
Ну а далі колдплеї забахали 2-ва треки в одному – "42": фортепіанний початок з характерним кінематографічним саундом (дуже сильно підозрюю, що це відома пісня Шарля Азнавура “Une Vie D`amour” з фільму "Тегеран 43") розбавляється психоделічним нойзом в дусі деяких треків Velvet Underground, чи на крайняк Sonic Youth і розводиться бадьорим рокапопсом з фінішом фортепіанного початку з Шарля Азнавура.
Подвійний трек з подвійною назвою "Lovers in Japan/Reign of Love" також мейканутий під мозаїку з 2-го абзацу: 17 секунду нерафінованих The Smiths, які чомусь несподівано переливаються в фінішований саунд “Wake Up” з похоронного альбому Arcade Fire. Якщо комусь не подобається “Wake Up”, то можна переслухати фініш "Brazil" з сінгла все тих ж Arcade Fire "Cold Wind" (2005) або ж передивитись фільми Фелліні. 2-га частина треку "…Reign of Love" грає роль нудотної колискової з рахування тисячі рожевих овечок, які стрибають через зоряні ворота у рай для усіх парнокопитних, що загинули під час війни барашок.
В "Yes" вже дуже відверто виглядають, після ще одного кінематографічного вступу, форми і причандалля "Venus in Furs" Velvet Underground. Монотонні жорна вельветівського саунду пересипаються етномотивчиками і скрипочками. Тільки на хуя вапрос? 2-га частина цього треку – "Chinese Sleep Chant" являє народу якусь інфантильну пародію на шугейз та спроби дотягнутись до слави My Bloody Valentine.
"Viva la Vida" з її пафосним оркестровим аранжуванням претендує на якісь світлі відчуття, але після "Standing Next To Me" чи "My Mistakes Were Made for You" The Last Shadow Puppets, цей колдплеївський лайф із лайф більш, ніж на дешеву порнографію не тягне.
Ще одна оркестрована сюїтка "Violet Hill" з зафузованою тяжкою артилерією і пост-панковим саундом намагається повести пролетаріат на штурм Бастилії, але з алюзійним пуком та фальцетним вокалом революції не побудуєш.
"Strawberry Swing" демонструє якісь народні ірландські замальовки з натури з тими ж скрипочками і попсовим брянчанням гітар. Фінішує то всьо театральне дійство смерть зі своїми дружбанами і фолковим феншуєм та натяками на Гаррі Гудіні зі пташиним співом.
В колдплеїв і смерть з рожевими соплями.
1. Life in Technicolor
2. Cemeteries of London
3. Lost!
4. 42
5. Lovers in Japan/Reign of Love
6. Yes
Chinese Sleep Chant (hidden track)
7. Viva la Vida
8. Violet Hill
9. Strawberry Swing
10. Death and All His Friends
The Escapist (hidden track)
Про такі веселі метаморфози з життя Кріса Мартіна і його амігосів можна прочитати там. Все інше читайтет тут.
Напевне, найбільшою помилкою при записі даного альбому було продюсування Браяна Іно, який заселив його саундом культових музичних персонажів з якими йому доводилось по лайфу зустрічатись. Ще однією помилкою даного запису є намагання позбивати бабла з трудящих шляхом долучення до загальносвітової музичної моди на 80-ті, яка чесно кажучи, вже просто заїбала в таких кількостях і особливо з фіговою якістю (у випадку Coldplay).
На виході "Viva la Vida or…" є тими ж традиційними пасторальними етюдами та завиваннями на місяць Кріса Мартіна і його дитячого садочка. Але без, навіть, мінімальних хітів і з мінімальними дозами психоделії, фолку, нойзу, пост-панку, мадчестера, етномотивчиків та іншої фігні в стилі рокапопс. Наявність вищезгадного Браяна Іно вилазить нєвєдомими звєрюшками алюзій, ім’я яким легіон. Ну й не забуваймо про Джастіна мазафакіна Тімберлейка.
80-ті накривають стартові соплі альбому своїми відсиланнями на The Cure, New Order чи тих ж Stone Roses. Про інших героїв крапаль пізніше.
Вищезгадний "Lost!" і без соплів таваріща мазафакіна наповнений органним пафосом під тіпа модні бом-цик-цик та пост-панкові гітари. Все це в купі нагадує минулорічну найобку від Linkin Park „Hands Held High”. Тільки там пролазили хоч якісь елементарні частинки стьобу, а тут все на повному серйозі. В Coldplay взагалі усе на повному градусі відмороженості.
Ну а далі колдплеї забахали 2-ва треки в одному – "42": фортепіанний початок з характерним кінематографічним саундом (дуже сильно підозрюю, що це відома пісня Шарля Азнавура “Une Vie D`amour” з фільму "Тегеран 43") розбавляється психоделічним нойзом в дусі деяких треків Velvet Underground, чи на крайняк Sonic Youth і розводиться бадьорим рокапопсом з фінішом фортепіанного початку з Шарля Азнавура.
Подвійний трек з подвійною назвою "Lovers in Japan/Reign of Love" також мейканутий під мозаїку з 2-го абзацу: 17 секунду нерафінованих The Smiths, які чомусь несподівано переливаються в фінішований саунд “Wake Up” з похоронного альбому Arcade Fire. Якщо комусь не подобається “Wake Up”, то можна переслухати фініш "Brazil" з сінгла все тих ж Arcade Fire "Cold Wind" (2005) або ж передивитись фільми Фелліні. 2-га частина треку "…Reign of Love" грає роль нудотної колискової з рахування тисячі рожевих овечок, які стрибають через зоряні ворота у рай для усіх парнокопитних, що загинули під час війни барашок.
В "Yes" вже дуже відверто виглядають, після ще одного кінематографічного вступу, форми і причандалля "Venus in Furs" Velvet Underground. Монотонні жорна вельветівського саунду пересипаються етномотивчиками і скрипочками. Тільки на хуя вапрос? 2-га частина цього треку – "Chinese Sleep Chant" являє народу якусь інфантильну пародію на шугейз та спроби дотягнутись до слави My Bloody Valentine.
"Viva la Vida" з її пафосним оркестровим аранжуванням претендує на якісь світлі відчуття, але після "Standing Next To Me" чи "My Mistakes Were Made for You" The Last Shadow Puppets, цей колдплеївський лайф із лайф більш, ніж на дешеву порнографію не тягне.
Ще одна оркестрована сюїтка "Violet Hill" з зафузованою тяжкою артилерією і пост-панковим саундом намагається повести пролетаріат на штурм Бастилії, але з алюзійним пуком та фальцетним вокалом революції не побудуєш.
"Strawberry Swing" демонструє якісь народні ірландські замальовки з натури з тими ж скрипочками і попсовим брянчанням гітар. Фінішує то всьо театральне дійство смерть зі своїми дружбанами і фолковим феншуєм та натяками на Гаррі Гудіні зі пташиним співом.
В колдплеїв і смерть з рожевими соплями.
1. Life in Technicolor
2. Cemeteries of London
3. Lost!
4. 42
5. Lovers in Japan/Reign of Love
6. Yes
Chinese Sleep Chant (hidden track)
7. Viva la Vida
8. Violet Hill
9. Strawberry Swing
10. Death and All His Friends
The Escapist (hidden track)
ІА "Вголос": НОВИНИ