Новопризначений радник Головнокомандувача ЗСУ Ярош розповів про шанси широкомасштабного вторгнення Росії, своє бачення структури територіальної оборони та хто є справжнім союзником України.
На початку тижня, 2 листопада, колишнього лідера «Правого сектора», очільника Національного руху «Дія» та командувача Української добровольчої армії Дмитра Яроша призначили радником Головнокомандувача Збройних cил України Валерія Залужного.
Сьогодні “страх Москви”, Дмитро Ярош дав перше велике інтерв’ю на своїй посаді – ексклюзивно для проєкту «Говорить Великий Львів» на NTA.
Ярош про свої завдання
Тероборона та патріотичний молодіжний резерв
– Вочевидь, це важливо для українського війська, коли доброволець, людина, яка працювала з добровольцями, була біля витоків добровольчого руху ще на Майдані, коли й виник «Правий сектор», стає радником керівника збройних сил України. Які Ваші цілі і чому Ви погодилися на таку офіційну посаду?
– Чесно кажучи, я не сподівався на такий ажіотаж, який виник у середині держави через це призначення. Про «там» усе зрозуміло, бо імперський синдром убиває і критичне і логічне мислення. Але.. Мені видається, що це закономірно, коли нове керівництво, яке прийшло у Збройні сили України – головнокомандуючий генерал-лейтенант Залужний, командуючі оперативних командувань, які є моїми братами по зброї, зробило таку пропозицію. Логічним є моє і сприйняття цієї пропозиції. Перше завдання – це включитися в роботу по конкретних напрямках. Це передусім, залучення добровольчого потенціалу до ЗСУ у разі широкомасштабної агресії Росії. Це робота з молоддю допризовного віку, створення молодіжного резерву. Це розгортання територіальної оборони. Вже зараз працюю над певними концепціями і, думаю, на наступному тижні запропонують головнокомандувачу свої ідеї.
– Сьогодні сталося те, про що говорили в останні кілька тижнів – зміна міністра оборони. Чи вже обговорювали свою роль у ЗСУ з паном Резніковим?
– Я не знайомий з Олексієм Резніковим. Щоправда, бачу, що він займає доволі патріотичну позицію. Принаймні точно антиукраїнських зашкварів у нього не було. Але, думаю, ми обов’язково познайомимося. У плані посилення обороноздатності держави важливо працювати командно. Подобається, що кадрові зміни у Міноборони він планує обговорювати із генерал-лейтенантом Залужним. І це правильно.
Зеленський – шлях до патріота
– Як можете оцінити державну політику щодо війни на сході. Коли президент Зеленський тільки прийшов його багато критикували саме за фразу: «Просто треба перестати стріляти». Також були конфлікти із добровольчими батальйонами. Зараз є зміни?
– Для мене головними маркером стало саме призначення на посаду Залужного і тих людей, яких він привів. Це позитивний процес. Хоча, звісно, лише цього мало, щоб кардинально виправити ситуацію. Ми бачили, які цього року були заборгованості по виплатам військовим, як валилося державне оборонне замовлення. Хотілося би більше конкретних кроків для армії, переозброєння.
Зеленський проходить шлях, коли не будучи великим патріотом держави, він ним стає у процесі керівництва цією державою. Думаю, він уже переконався, що в очах Путіна можна побачити лише бажання смерті нашій державності, що Путін – це людина, на яку діє лише аргумент сили. Не радив би Зеленського принижуватися і щось випрошувати у нього.
Перспектива вторгнення. Як дати бій
– Як Ви насправді оцінюєте шанси справді розгорнення широкомасштабної військової агресії РФ проти України?
– Нічого нового чи екстранеординарного зарас на східному фронті не відбувається. Є переміщення ворожої техніки, танків, артилерії, реактивних систем залпового вогню. Як не дивно, це підтверджує і ОБСЄ. Також стрілецькі батальйони міняються на механізовані. Але мені здається, що вони, власне, бояться активних дій з нашого боку, тому й проводять такі ротації. Щодо периметру по кордону, то розвідка каже: пересування є, але 90 тисяч російських військ уже давно там перебувають. Водночас, аналізуючи ситуацію, наші розвідники говорять про можливе загострення у грудні-січні. Наскільки це може бути масштабно, я зараз сказати не можу.
– Наскільки небезпечною є так звана невидима білоруська лінія фронту?
– Білорусь більше не є незалежною державою. Це організм, який долучили до РФ. Якщо Путіну буде потрібно, він заведе туди необхідний контенгент, проводитиме з боку Білорусі будь-які дії, які забажає. Ця загроза реальна і наскільки я знаю Генштаб також серйозно її розглядає. Але тут ще треба враховувати фактор білоруського народу. Білоруси точно не одностайні у думці, щоб втрачати свою незалежність. Білоруський спротив наче затих, але це як солома, що може спалахнути у будь-який момент. І мені здається, що українським спецслужбам треба активніше працювати у цьому керунку.
– Загроза з моря, особливо після послаблення українського флоту через окупацію Криму, наскільки вона серйозна?
– Нещодавно я познайомився і мав розмову з керівником українського флоту. Це адекватна людина, яка має візію розвитку флоту. І попри малі кошти, які виділяються на флот, є сценарії, як навіть невеликими силами стримувати ворога на морі. Це ті ж «Нептуни» – протикорабельні ракети. Важливо, щоб їх якомога більше поставили на озброєння України. З ними можна контролювати Чорноморський флот РФ можна навіть з берега, топити в разі необхідності російські кораблі. Влада має якомога швидше забезпечити випуск цих ракет.
Територіальна оборона. Кожна область буде битися за свою землю
– З 1 січня почне діяти Закон про територіальну оборону. А це, як Ви зазначили, буде одним із напрямків Вашої роботи. Яким є бачення структури тероборони, чи має вона різниться умовно кажучи, залежно від регіону – у Дніпрі, Маріуполі, Львові?
– Як кажуть: бідний той ворог, який розізлить галичанина чи волиняку. Система територіальної оборони має бути єдиною і відповідати єдиному замислу, єдиному командуванню. Звісно, у регіонах можлива своя специфіка. У тому ж Маріуполі не варто набирати людей без серйозної перевірки кожного претендента: а чи не є він прихильником Росії. На Західній Україні такі ризики менші і там можливий більш масовий рух тероборони.
– Цікава паралель: територіальна оборона і досвід Української Повстанської Армії, яку совєтам не вдавалося зламати до 1960-их років…
– Так, останній бій відбувся у 1960 році на Бережанщині… Власне, ту вмотивованість, яку мали воїни УПА треба переносити у тероборони. Зрештою у все українське військо, щоб мати вмотивований особовий склад – готовий і вбивати, і вмирати за свою країну.
– Говорячи молодіжною мовою, кажуть, що молоді бракує патріотичної «прокачки». Навіть у західних областях…
– Власне, в цьому контексті обговорюється створення такої державної патріотично-військової організації для молоді під патронатом ЗСУ. Детальніше про це можна буде говорити пізніше, адже саме над концепцією розгортання таких структур я зараз і працюю.
– Що отримають росіяни у відповідь, якщо таки наважаться на загострення агресії?
– Досвід 2014-2015 років показує, що цей спротив буде масовим і по всіх областях України. Наприклад, саме через це провалився план «Новоросія» – південні області дали опір. Думаю, і зараз багато людей зі зброєю будуть готові захищати свою землю. Головне, щоб це було системно, була вмотивованість, дисципліна та чітке виконання наказів. Я не бачу можливостей у росіян окупувати нас – вдарити сильно – так, але не окупувати. Через перевагу в повітрі, в техніці вони можуть завдати великих втрат, але так само втратять, якщо вирішать почати подорож Україною. Ми здатні воювати, але якщо передусім будемо опиратися не на закордонні чинники, а на внутрішню енергетику свого народу.
– Багато хто говорить, що ще одним етапом цієї гібридної війни буде розхитування Росією внутрішньої ситуації в Україні: вимкнення світла, подорожчання газу. Понад те, росіяни діятимуть через політичні сили, які не діють настільки проросійськи відкрито, як те ж ОПЗЖ.
Треба розрізняти дві речі: боротьбу за справедливість, ті ж акції протесту, та розгойдування ситуації. Межа дуже тонка. Я не буду влазити у дискусії про вакцину, але навіть по заявах на цих антивакцинаторських акціях вдавалося вираховувати джерела їхнього фінансування. З Росії. Треба вловлювати цю межу: зупиняти репресивні дії влади, але не ширити ідеї рупорів Москви. Зрештою на всі інформативні загрози, всі ці телеграм-канали, атаку фейків і президент, і СБУ мали би реагувати негайно. Бо коли наші воїни є на фронті, а ворог вільно вєщає в Києві, у Львові, це ні в тин, ні – у ворота.
– А чи готова Україна жорстко атакувати «анклави» ворожої держави на сході, які ризики? І чи взагалі це на часі?
– Я від початку є прихильником військового вирішення питання сходу, бо іншого варіанту я не бачу. Але пряме втручання Росії вносить свої акценти. Якби українським військовим довелося вступити в бій з цими російсько-терористичними корпусами, де сепаратисти, колаборанти, то вони їх розгромили би їх дуже швидко і вийшли би до кордону. Але є чудове усвідомлення, що так просто не буде. Тому в цей час, з огляду на геополітичну ситуацію, загрозу широкомасштабного вторгнення Росії, я би цього не рекомендував робити. Та готуватися до звільнення територій через використання тих же ударних безпілотників, іншого озброєння у відповідь на вогонь ворога треба. Ми маємо на це абсолютне право. Бити вогнем.
Міжмор’я – реальна противага проросійським союзам
– Хто із зовнішніх союзників готовий допомагати Україні у разі загострення?
– Треба дивитися на справи, на те, хто постачає нам озброєння, боєприпаси, хто активно підтримує нас на світовій дипломатичній арені. Передусім, це США та Велика Британія. Саме їх треба було долучати від початку до переговорів. Бо французька і німецька політика завжди була доволі проросійською.
Також нашими союзниками по об’єктивних причинах є Польща і країни Балтії, бо вони розуміють загрозу від російської політики та експансії. Єдине, що полякам треба менше апелювати своїми шовіністичними заявами щодо історичних фактів. Це не йде нікому на користь. Також Туреччина проявляє себе як окремий гравець. Це ми також бачимо по поставках зброї, по співпраці. Але треба не забувати вислів: нема постійних друзів у світі – є тільки постійні інтереси.
– Створення союзу так званого Міжмор’я, де будуть країни Балтії, Польща, Україна. Варто посилювати такий напрямок?
– Такий союз посилив би позиції всіх його країн-учасниць. І у військовому плані, і в геополітичному. Це була би така собі противага франко-німецькому союзу. Треба об’єднуватися. Світ – глобалізований і це треба враховувати.
ІА "Вголос": НОВИНИ