Якщо порівняти відвідуваність музеїв за кордоном і у нас, якою буде різниця?

Різниця – разюча. Тому що там в десятки, в сотні разів відвідуваність більша, як і більший бюджет. Рахунок йде на сотні тисяч доларів, це якщо зачіпати фінансову сторону діяльності великих музеїв.

З чим пов’язана ця тенденція низької відвідуваності? З невиробленою культурою походів до музеїв та театрів?

На жаль, ця традиція у наш час перервана. До прикладу, в радянські часи була хороша практика відвідування музеїв – і в рамках шкільної програми, і в системі діяльності туристичних бюро. Щодо негативних тенденцій – можемо говорити про заполітизованість радянських музеїв, адже вони, як й інші заклади культури, виконували певне ідеологічне завдання. Проте навіть в той час музейні працівники намагались прищепити дітям любов до мистецтва.

Тепер ця традиція шкільного відвідування музеїв і театрів дещо втрачена. Лише в останні роки, завдяки участі львівських музеїв та загальноосвітніх шкіл в міжнародних та регіональних проектах («Magpie», «Школа і музей: працюємо разом») у нас налагоджуються стосунки з вчителями, методистами, які зацікавлені своєю роботою і мають бажання привести дітей до музею. Так, впродовж 2009-2011 рр. у Музеї Соломії Крушельницької відбувався великий проект «Львів музичний», який відвідали більше 3 тисяч учнів. Ми розповідали про Соломію Крушельницьку, про музичне життя Львова від найдавніших часів, школярі дізнавались про творчість львівських композиторів, знайомились із їхніми творами. Завдяки перемозі Музею у конкурсі соціально-культурних проектів Львівської міської ради, всі заходи проекту для школярів були безкоштовними.

Серед відвідувачів музею молодь домінуюча категорія?

В нас є різні вікові категорії відвідувачів і для кожної з них ми маємо свої програми. Для прикладу назву міжнародний проект «Opern Reisen», розроблений працівниками нашого музею та туристичними фірмами німецькомовних країн. Цей проект розрахований на іноземних туристів з Німеччини, Австрії та Швейцарії (переважно, це люди похилого віку), які цікавляться і розуміють класичну музику і оперне мистецтво. В рамках проекту «Opern Reisen» в Музеї відбувається тематична екскурсія німецькою мовою та концерт камерно-вокальної музики. Крім того, туристи відвідують оперні вистави у Львівському театрі опери та балету.

Також у нас є коло приятелів музею – це відомі львівські музиканти, професори Львівської музичної академії – музикознавці, співаки, виконавці на музичних інструментах. Для цієї категорії наших відвідувачів у Музеї відбуваються наукові читання і конференції, музичні вечори і концерти, в яких беруть участь як відомі музиканти, так і студенти, які лише починають свій шлях у мистецтві.

Туристів багато?

Я б сказала достатньо.

Музеї українські та музеї закордонні працюють за схожими схемами?

У 1960 році дослідник музеєзнавства Бенуа висловився так: «Європейський музей – салон, американський – музей клуб, радянський музей – школа». Музеї значною мірою зберегли підходи, які сформулював Бенуа. Відтак я б хотіла трохи розповісти про американські музеї.

Мені випала можливість взяти участь у програмі обмінів, яку організовує Держдепартамент США: «Роль музеїв у становленні національної ідентичності». В межах програми я відвідала дуже багато американських музеїв, які справили на мене величезне враження. Захоплення викликали не так розміри колекцій (бо в нас вони також багаті), а праця з відвідувачами, друзями, волонтерами. Вражає як побудована музейна справа. В Америці основне навантаження покладене на волонтерів. Люди безкоштовно віддають свій вільний час для музеїв – вони проводять екскурсії, різні навчальні програми. Чудове технічне оснащення, незважаючи на невелику кількість автентичних експонатів. Завдяки технологіям, їхні музеї виглядають дійсно розкішними.

Суттєвою різницею між американськими та українськими музеями є той момент, що в американських музеях менша увага приділяється науковому опрацюванню експонатів, це є функція університетських досліджень. Музеї зберігають артефакти і працюють з відвідувачами. Основна частка в екскурсійній роботі лягає на волонтерів, які вміють проводити екскурсії, але не є науковцями. Європейські музеї поєднують наукову та просвітницьку діяльність. Натомість у Україні наукова функція музеїв – першорядна.

Розкажіть, чи вдалось побувати у незвичайних, нетипових музеях?

Особливо цікавими для мене стали садиба Джорджа Вашингтона у Маунт Верноні, містечко Вільямсбург (штат Вірджинія). Вільямсбург – місто музей. Це живе місто, там працюють всі ті заклади, які працювали у 18 столітті: стара пошта, друкарня, крамнички, там і досі виготовляють тогочасні товари, ті самі, що й три століття тому. «Мешканцями» Вільямсбурга є музейні працівники, які вивчають різні сфери побуту американців 18 ст.

Також мене вразив дитячий музей у Новому Орлеані. Він абсолютно інтерактивний. Діти можуть прийти вранці і вийти з нього ввечері, там для них є супермаркет, заклад харчування, де вони можуть бавитись і в продавців, і в кухарів. Є також різні медичні кабінети: стоматологічний, офтальмологічний (в ньому дітлахи мають можливість «зазирнути» в око орлу, різним тваринам, завдяки збудованим макетам), в ігровій формі вивчити правила дорожнього руху.

Цікаво, що в Америці дуже розвинена система спонсорства. Дітей в багатих родинах виховують так: якщо їм дають кишенькові гроші – третину дитина залишає на власні видатки, третину мусить відкласти на «чорний день», третину жертвує біднішим. Ця система дійсно працює й на загальнодержавному рівні, і завдяки цьому «правилу третини» американські музеї такі успішні. Вони заробляють лише третину свого бюджету: квитками, сувенірною продукцією, кав’ярнями, ресторанами, платними програмами і т. і. Третину отримують від уряду, муніципальної влади, або від жертводавців, а третина – це грантові програми під певний проект, або акцію. Директорами музеїв є досвідчені менеджери.

Яка ситуація з фінансуванням в українських музеях?

На жаль, в Україні велика проблема з фінансуванням музеїв, адже ми звикли до радянської системи, коли держава повністю утримувала музей. Музей міг спокійно працювати, знаючи, що всі його потреби будуть оплачені. Зараз зовсім інша ситуація – частка державного фінансування постійно зменшується, а музеї залишаються неприбутковими організаціями, які формально не мають права заробляти гроші. Щоб вирішити цю проблему, необхідні зміни у законодавстві. Наразі в Україні немає традиції спонсорства і меценацтва. В США вигідно бути меценатом, тому що зменшуються їхні податки. В нас ця система не працює. Що стосується написання проектів на гранти, то музейні працівники, які в більшості є науковцями і дуже добре знають музейну роботу, на жаль, мало орієнтуються в написанні проектів. Не багатьом українським музеям пощастило бути учасниками заходів, тренінгів, на яких спеціально вчили писати проекти. Крім того, в Україні не так багато фондів, які матеріально можуть підтримати музейні проекти.

Але все ж таки, ми бачимо дуже позитивні зміни у музеях за останні 10 років. Це – активна робота зі шкільною молоддю. Школярів не просто приводять до музею, для того, аби вони ознайомились із темою зі шкільної програми. Музеї активно працюють в системі майстер-класів, це дуже цікаво для дітей. В нашому музеї проводяться майстер-класи з витинанки, ляльки-мотанки, писанки. Дуже добре працюють наші колеги у Львівському національному музеї імені А. Шептицького. Для дітей проводять майстер-класи із виготовлення яворівської іграшки, писання ікон на склі та низки інших..

Позитивним фактом є те, що зародилась конкуренція між музеями. Кожен музей намагається придумати щось цікаве, аби залучити дітей, туристів.

Які ще музеї Ви б відзначили?

Дуже добре, на мою думку, працює львівський Музей релігії. Екскурсії підземеллям, які вони пропонують, цікаві і для львів’ян, і для туристів. Люблю Музей книги та друкарства України у Києві. У нас дуже активна співпраця із цим музеєм. У березні-травні ми експонували там виставку «На вершині світової слави» до 140-річчя від Дня народження Соломії Крушельницької. Експозиція користувалась великим успіхом, кількість відвідувачів сягла 9 тисяч.

Як часто співпрацюєте з іншими музеями?

Завдяки міжнародним програмам досить часто. Між музеями зав’язуються контакти. Хорошим майданчиком для міжмузейної комунікації стали Всеукраїнські музейні фестивалі у Дніпропетровську, які організовує Історичний музей ім. Д. Яворницького. Впродовж тижня там відбувається багато акцій.

 

ІА "Вголос": НОВИНИ