Матеріали «круглого столу» політиків та експертів. Львів, 4 червня 2008 року. Доповідачі: Володимир Квурт, секретар Львівської міської ради, Володимир Подгорнов, президент українського фонду "Громадська думка"
Володимир Квурт:
Сьогодні ми презентуємо соціологічне опитування виконане українським фондом «Громадська думка». Замовником опитування виступила міськрада. Для чого проводилося вивчення громадської думки львів’ян? Загальновизнано, що пропорційні вибори розвели до того, що зв'язок між мешканцями Львова і депутатами міської ради на сьогодні послабився. Мешканці не знають, хто їх представляє і до кого звернутися з тим чи іншим питанням. Коли це стосується персональних речей – це одне, але часто ми не знаємо і навіть не уявляємо що думає пересічний львів’янин про ті події, які відбуваються у Львові, про ті рішення, які приймає міська рада. Це неправильно, ми повинні мати об’єктивні ані про думку мешканців, щоб мати можливість чимось керуватися в своїй роботі. Ця ідея була підтримана представниками депутатського корпусу. Але ми ставилися до цього дослідження не тільки як до разового. Ми хочемо зробити його систематичним. Депутатський корпус дійшов висновку, що треба налагодити моніторинг вивчення думки львів’ян і здійснювати його щоквартально, на кожну сесію. Сьогодні необхідно систематизувати, умовно, топ-десятку ключових питань, які постійно звучать у ЗМІ і подивитися, що з цього приводу думає громада. Певною мірою це можна оцінювати навіть як міні-референдум з того чи іншого питання. Ми навмисне уникнули таких рейтингових речей, як, наприклад, ставлення до політичних партій, як оцінюють роботу депутатського корпусу для того, щоб не створювати непотрібної конкуренції безпосередньо в депутатському середовищі. От такі передумови з яких ми виходили, коли починали це дослідження. Я з радістю передаю слово пану Володимиру Подгорнову, президенту українського фонду «Громадська думка».
Володимир Подгорнов:
Стратегічна, так би мовити, мета дослідження полягає в тому, що нам потрібно розвивати авторитет міської ради як інструмента, від якого залежить якість життя в місті. Потрібно сказати, що презентоване дослідження є у Львові подією історичною, оскільки за всю історію свого існування Львівська міськрада вперше замовляє соціологічне дослідження. Я не назвав би його поспішним. Справа в тому, що ми зробили 15 варіантів анкет. Але життя триває, це все швидкоплинне. В спину дихає «Соціоінформ», який теж проводить дослідження. Наш фонд не може дублювати те, що вже було зроблене і оприлюднене на прес-конференціях. Таким чином, у нас виникали нові питання, нові формулювання, нові підходи. І я думаю, що ми з цим завданням справилися. Інша справа, що на майбутнє хотілось би, щоб і журналісти, і політологи, і депутати подавали свої побажання чи питання, які вони вважають за потрібне вивчити. Таким чином, це була би колективна праця. Потім всі разом затверджували би цю анкету і не виникало би питань чому є те або інше питання.
Я думаю, що слід вважати нинішнє дослідження свого роду інсталяційним дослідженням, від якого будемо відраховувати нову еру роботи міської ради. Щоб це не викликало якоїсь нездорової конкуренції в самій міській раді, ми зняли всі питання, які могли би бути не те що проблемними, а не приводили би до якогось логічного завершення і не давали би поставити крапку в діалозі. Тому що у нас є питання НАТО і є речі, які на першому етапі слід оминути для того, щоб розвиватися далі. І консолідувати львівську міську раду, тому що і досвід і ВРУ, і Київради, я думаю нас, м’яко кажучи, не влаштовує. Я вважаю, якщо наша міська рада буде керуватися думкою населення, то ми зможемо рухатися вперед.
Тепер про саме дослідження:
Польовий етап дослідження — 10 - 25 травня 2008 року.
Генеральною сукупністю дослідження було населення міста Львова віком від 18 років і старше.
Обсяг вибіркової сукупності становив 1000 респондентів.
Вибіркова сукупність відображає генеральну сукупність за такими основними соцiально-демогpафiчними показниками як: вік, стать та освіта.
Для збору інформації застосовувалось стандартизоване інтерв’ю “обличчям до обличчя” в оселі респондента.
Помилка репрезентативності дослідження становить +/- 2,2%.
• Половина опитаних респондентів (50,4%) вважають, що події у Львові розвиваються у неправильному напрямку. Ще більше – майже 60% опитаних вважають, що події в Україні розвиваються у неправильному напрямку. Натомість третина опитаних львів’ян (31,3%) вважають, що події у місті йдуть правильними шляхом і лише кожен п’ятий респондент (21,6%) позитивно оцінює розвиток ситуації в державі в цілому. При цьому, найкраще оцінює розвиток подій молодь віком 18-29 років та люди з вищою освітою, а найгірше - люди віком 50-59 років.
• Як Ви вважаєте, в якому напрямку розвиваються подiї: а) В Українi; б) У Львовi
У правильному напрямку а) 21,6% б) 31,3%
У неправильному напрямку а) 57,7% б) 50,4%
Важко вiдповiсти а) 20,7% б) 18,3%
• Першочерговими проблемами у діяльності міської влади у Львові, на думку опитаних львів’ян, повинні бути ремонт автодоріг та боротьба з корупцією (так вважають третина респондентів). Другою за значенням стала проблема підготовки міста до проведення Чемпіонату «Євро 2012» - це хвилює чверть респондентів (24,3%). Третю позицію серед найважливіших проблем займають стримування росту тарифів на комунальні послуги (21,6%), боротьба зі злочинністю на вулицях міста (19,8%) та підтримка галузі охорони здоров’я (18,9%).
• Найбільшу частину відповідальності за ситуацію в місті львів’яни покладають на міського голову (47,1%), майже вдвічі менше на депутатський корпус (27,4%) і ще 25,5% відповідальності респонденти поклали на чиновників мерії.
• Найкраще опитані львів’яни оцінюють роботу у Львові засобів масової інформації, міського голови, громадських організацій, шкіл міста та Львівводоканалу. А найгірше - роботу ЖЕКів, чиновників мерії та міліції.
• Лише 9% респондентів вказали, що діяльність міської влади у Львові цілком відповідає принципам відкритості та прозорості. Натомість більшість опитаних (41,2%) вважають, що діяльність міської влади у Львові частково відповідає, а частково не відповідає цим принципам. При цьому третина респондентів (35,4%) вважають, що діяльність влади у Львові зовсім не відповідає принципам відкритості та прозорості. Найбільш критичними в оцінках були люди віком 50-59 років та з середньою загальною освітою.
• Наскiльки, на Вашу думку, дiяльнiсть мiської влади у Львовi вiдповiдає принципам вiдкритостi, прозоростi та принципу громадського контролю за дiями влади? %
Цiлком вiдповiдає 9,0%
Частково вiдповiдає, частково нi 41,2%
Зовсiм не вiдповiдає 35,4%
Важко вiдповiсти 14,4%
• Більшість респондентів вважають, що продаж землі у Львові повинен відбуватися на аукціонах (34,1%) та шляхом передачі в оренду (27,8%). Кожен п’ятий респондент (21,3%) не зміг визначитися з цього приводу, при цьому найбільше вагалися люди віком 30-39 років та респонденти з початковою освітою.
• Яким чином, на Вашу думку, повинен вiдбуватися продаж землi у Львовi? %
На аукцiонах 34,1%
Передавати в оренду 27,8%
Продавати право оренди 13,0%
Інше 3,8%
Важко вiдповiсти 21,3%
• На думку опитаних кошти, отримані з продажу землі у Львові, першочергово, повинні витрачатися на ремонт і будівництво автодоріг (18,7%) та побудову сміттєпереробного заводу (17,8%).
• Майже половина респондентів (44,3%) на момент проведення опитування вже підписали договір з ЖЕКом, а ще кожен п’ятий (21,4%) збиралися це зробити. Третина респондентів (34,3%) не збиралися підписувати договір з ЖЕКом. Найбільше противників підписання договору з ЖЕКом серед людей з початковою освітою, безробітних, домогосподинь та серед зайнятих власною справою.
• Чи пiдписали Ви договiр з ЖЕКом? %
Так, вже пiдписав 44,3%
Нi, але збираюсь пiдписати 21,4%
Нi, i не збираюсь пiдписувати 34,3%
• Серед основних причин, чому не підписують договір називались незадовільний поточний ремонт будинків (34%), погана робота сантехніків ЖЕКу (28,5%) та незадовільне прибирання прибудинкової території (27,1%).
• На думку більш як половини опитаних (54,7%) підписання договорів з ЖЕКами робиться для того, щоб підняти ціну на обслуговування будинків. При цьому, лише чверть респондентів (23,6%) вважають, що це робиться для того, щоб покращити обслуговування будинків. Найбільше таких респондентів було серед категорії безробітних та зайнятих власною справою.
• З чим, на Вашу думку, у першу чергу пов'язане пiдписання договорiв з ЖЕКами? %
Це робиться для того, щоб підняти ціну на обслуговування будинків 54,7%
Це робиться для того, щоб покращити обслуговування будинків 23,6%
Важко вiдповiсти 21,7%
• Найбільше опитані респонденти підтримують ідею перенесення всіх гральних закладів за межі міста (65,9%) та створення об’єднань співвласників багатоквартирних будинків на заміну ЖЕКів (54,4%).
• Майже половина опитаних львів’ян (46,3%) готові брати участь у акціях протесту з перекриттям вулиць при порушенні їхніх громадянських прав. Дещо менше респондентів (37%) не будуть відстоювати свої громадянські права шляхом участі у акціях протесту. Найбільше готових брати участь у акціях протесту серед вікової категорії 30-39 років і серед зайнятих власною справою. Характерно, що готовність брати участь у акціях протесту однаково характерна як для забезпечених, так і для малозабезпечених громадян.
Треба звернути увагу, що у нашого міського голови високий рейтинг, на сьогодні найвищий серед міських голів України. Але в нього і найвища відповідальність. Оцінка за 5-бальною шкалою роботи наступних інституцій м. Львова. Соціоінформ щось подібне робив. Але я не пам’ятаю, в кожному разі за останні декілька років, щоб ЗМІ були на першому місці.
Андрій Мисик:
Міський голова відповідає за все у Львові. Довіра до міського голови на 2-у місці. Оцінка по 5-бальній шкалі дуже висока. І тут же ЖЕКи на останньому місці, чиновники на передостанньому. Чим це пояснити? Люди розуміють, що за все у Львові відповідає мер, його оцінка висока, а ЖЕКів і чиновників мерії – найнижча. Думаю, що це робота прес-служби, яка працює на одну особу.
Анатолій Романюк:
Питання до п.Квурта. Чому вирішили зняти питання про довіру і поставити складне, незрозуміле для респондента 5-бальну шкалу. Яка була мотивація цього дурного питання, замість того, щоб можна було співставити з іншими соцдослідженнями?
Володимир Квурт:
Я транслював побажання і пропозиції депутатського корпусу і формулював основні завдання, відповідь на які хочуть почути, але не ставив конкретних технологічних завдань щодо форми подачі. Як на мене, така оцінка, як довіра, можливо, і зручна, коли ми говоримо про порівняння з іншими соціологічними опитуваннями. Але, на мій погляд, не зовсім якісно відповідає результату роботи. Адже результат роботи оцінюється, а не визначається відношенням. Можливо, це суб’єктивна думка. Але я вважаю, що коли йдеться про інститути влади, то ми всі звикли оцінювати процес, яким вони займаються. А це іншим словом як відношення назвати не можна. По-друге, відношення лежить в площині сприйняття-несприйняття залежно від того, ким воно представлене, наскільки вдало він проводить свою піар-кампанію. Ми хотіли цього все-таки уникнути.
Олексій Антипович:
Я додам, що оцінювати роботу ми просто звикли за 5-бальною шкалою ще зі школи. І тут показово, що 7% дали «5» меру. Я би на місці таких сайтів як ЗІК чи «Вголос» так би і дав заголовок: «Мер отримав оцінку «5» від 7% львів’ян, а 93% його проценти не задоволені його роботою»: ). Адже сі, хто не ставить найвищу оцінку в тій або іншій мірі має претензії до роботи мера.
Олесь Старовойт:
Що має бути першочерговим у діяльності міської влади Львова? Мене цікавить запитання, чи отримаємо ми коректні результати? Я поясню чому. От коли є конкретні речі, наприклад, ремонт автодоріг і підтримка галузі охорони здоров’я, не покращення медичних послуг, а підтримка галузі. Чи можна тут зорієнтуватися? І по-друге, для мене абсолютно незрозуміле питання про боротьбу з корупцією. Адже попередні дослідження, які проводилися у нас, говорять про те, що міську раду мешканці, на жаль, вважають однією з найкорумпованіших інституцій м. Львова. І тепер 32% мешканців делегують право боротьби з корупцією міській раді. Чи коректно ставилося це питання?
Володимир Подгорнов:
Я думаю, якщо до цих всіх співвідношень треба не ставитися як до істини в останній інстанції, а просто як до пропорцій проблем, які сьогодні турбують мешканців міста. А як це використати – це вже інша справа. З цим – до депутатського корпусу. Тим більше, що я погоджуюся, оскільки я отримую технічне завдання, то повинен опрацювати масу матеріалу, закласти якийсь соціологічний стандарт, щоб воно було нетенденційно, оброблялося і мало презентабельний вигляд. Тобто, я працюю з технічним завданням, я не видумую.
Орест Друль:
Але все треба з чимсь порівнювати, бо у даному випадку ми отримали: високо чи низько, червоний чи зелений. Розумієш?
Володимир Подгорнов:
Не погоджуюся. У нас є рейтинг першочергових проблем. На першому місці стоїть ремонт автодоріг. Є, наприклад, певний бюджет, умовно кажучи, 100 млн. чогось. Наше питання: як цими 100 млн. розпорядитися таким чином, щоб не виникло соціального напруження. Але так чи інакше, є першочергові і другочергові речі. А політики нехай думають. Я б , наприклад, на місці якоїсь політичної партії, розгорнув би цю тему і розвивав її для підвищення свого рейтингу. Бо це інформація для тих, хто приймає рішення. І по-друге, як це все можна використати? Це означає, що проблема корупції нікуди не ділася. А хто крім Луценка бореться з корупцією і як?
Орест Друль:
Щодо водопостачання міста. Це проблема, яка фактично пішла вниз і для мене це означає дуже велике зрушення у вирішенні однієї з найважливіших проблем міста, що ця проблема відходить на задній план. І два питання задаю: перше - по ремонту автодоріг, як люди з різним достатком оцінюють це питання? І друге питання до Олеся Старовойта – Чи ти можеш назвати інституцію, якій можна задати питання про боротьбу з корупцією?
Старовойт:
Звичайно, не можу назвати. Некоректне формулювання питання.
Друль:
Чи є в Україні інституція, яка не має на собі печаті підозрюваної в корупції?
Володимир Подгорнов:
Мається на увазі, що ми повинні задавати це питання. Якщо воно турбує населення, ми повинні будь-яку владну інституцію про це запитувати. Якби дослідження замовив Кабмін, я б ставив запитання, чи повинен цим займатися Кабмін. Хоча, можливо, він увесь корумпований.
Андрій Хомицький:
Ви окремим блоком винесли доволі дражливе питання продажу землі у Львові. Ми бачимо, що найменшу підтримку львів’ян отримали такі ініціативи, як продаж землі у місті. Якщо найменші ініціативи отримали саме продаж міської землі. То навіщо її виносити окремим питанням?
Володимир Квурт:
Я думаю, що не є таємницею, що і на рівні Києва, і у нас на місцях постійно ведеться дискусія, як правильно відноситися до землі. Є дві різні позиції: землю треба зберігати у власності громад і давати її в тимчасове користування, за що брати орендну плату. Другий підхід, безперечно, лобіюється власниками, які усвідомлюють, що якщо в цій країні поважають приватну власність, то кращою гарантією їхніх інвестицій є власність на землю. Тобто, це означає, що її необхідно продавати. Якщо продавати, то яким способом? Через аукціони, чи через оцінку? До оцінки ми віднеслися трохи скептично і її не ставили, тому що, на нашу думку, якщо про ці речі говорити, то у двох аспектах: по-перше, подивитися, як відносяться люди до продажу землі на аукціонах і, по-друге, альтернативне питання – передача в оренду. Я думаю, що ті, хто знайомий з роботою міської ради, знають, що в депутатському корпусі ведеться дискусія, як бути. Певною мірою, має право на існування думка, що коли вся земля, без жодних обмежень, буде продаватися на аукціоні, то значна частина львівських підприємців не буде мати можливості її придбати. Є також думка. Що якщо ми будемо здавати її в оренду, то існує загроза того, що невелика група людей, яка має доступ до інформації і прийняття владних рішень, монополізує це. Тобто, реально є дві загрози. Нам було цікаво, як люди оцінюють.
Ігор Танчин:
В мене є 2 питання загального характеру. Якою була гіпотеза дослідження? Це називається «Дослідження громадської думки населення Львова стосовно проблем в місті». То якою все ж таки є громадська думка? Нам важко зрозуміти з тих всіх показників, наданих у наше розпорядження, якою ж є громадська думка, які тенденції?
Володимир Квурт:
Я думаю, що навіть з такого коротенького дослідження можна зробити певні висновки. Для мене є показовою остання табличка. Де йдеться про готовність львів’ян до радикальних дій. Якщо пригадаємо попередні соцдослідження, то готовність перекривати вулиці і виходити зі своїми вимогами у різні часи досягала 70%. На сьогодні вона 46,3%, Ми можемо говорити про те, що громада втомилася або зневірилася в радикальному способі вирішення проблем, які стосуються чи міста, чи країни. Я так пояснюю цю тенденцію. Ми навмисне закидували такі провокаційні чи емоційні питання. І коли йшлося про корупцію, безперечно, це не є явище, яке можна вимірювати якимись одиницями, особливо стосовно інституцій. Але воно говорить про те, наскільки воно турбує львів’ян. Коли людина говорить, що її в першу чергу турбує безпека, зручність, працевлаштування в цьому місці… Я зараз сприймаю критику стосовно того, наскільки ці питання були викладені в певній послідовності, наскільки вони згруповані, взаємозв’язані, щоб мати можливість робити абсолютні висновки. Напевно, дійсно не ідеально. Я, на даль, ще не зовсім вивчив двовимірку, щоб для себе сформувати тенденції. Які особливості сприйняття для молодого покоління, для старшого, для мешканців різних районів міста. Але вже можу сказати, що відчутне явно краще відношення до міського голови в центральній частині міста. Коли ми говоримо про продаж землі, то у нас існує Залізничний район пролетарський Шевченківський. Але у них явно несоціалістичний підхід до цього питання. Напевно, це потребує більш широкого трактування і глибших висновків у контексті зрізу мешканців міста.
Танчин:
Так, ми вивчаємо факти. Але наскільки вони є соціальними? Дуже добре, що в анкеті є питання, наприклад, як мешканці Шевченківського чи Галицького району ставляться до залучення інвестицій чи до продажу землі. Але я не впевнений, що всі ці люди вкладають у свою думку той же сенс, що і ви. Ви запитали – вони відповіли. Але наскільки те, що ви запитуєте характеризує стан громадської думки львів’ян? Конкретніше кажучи, то якою ж все-таки була гіпотеза цього дослідження?
Володимир Подгорнов:
Недавно пройшов ІІ Міжнародний соціологічний семінар, де ми говорили на тему, чи можна заміряти громадську думку, що це таке і взагалі, чи це є громадська думка. Так, це є громадська думка. Але в неї є певні свої , так би мовити, нюанси… Вона не в цифрах конкретних заключається, а в тому, що люди не налаштовані революційно. Їм хочеться добробуту і соціальної справедливості. Вони дбають про зручності, про екологію, тобто, вони конструктивно налаштовані. Іноді влада може бути деструктивна, руйнівна, не думати про завтрашній день, а люди, широкий загал, думають про це все. І ми бачимо це в цифрах. Ми бачимо, що люди налаштовані жити: дбати про своїх дітей, про навколишнє середовище і т.п. Вони позитивно налаштовані. Це головне.
Танчин:
Я не сумніваюся. Але мені здається, що ми маємо просто набір фактів з різних сфер життя. А хотілося б почути підсумок цього всього.
Подгорнов:
Я розумію питання. Громадська думка – це щось усвідомлене, коли ти думаєш, що відповідаєш. За твердженням деяких українських соціологів, у нас немає громадської думки, в Україні є громадські настрої. А настрої – це щось емоційне. А ще є філософське відношення до соціології: соціологія не має права на існування тільки завдяки тому, що на 90% питань, які задаються респондентові, він формує відповідь тільки в момент задання запитання. Він ніколи би не задумався. Чому купує саме такий порошок чи зубну пасту. Але коли його запитують, він формує відповідь, чому він вибирає і т.п.
Танчин:
Я назву такий приклад, коли було відкрите питання щодо депутатів міської ради. Виявилося, що 90% просто не знають депутатів ЛМР, ті ж, які думають, що знають, називали серед них Каськіва і т.п. Якщо вони не знають цих людей, то в мене є сумнів, що вони знають, що таке інвестиції і т.п. Вони розуміють, але що? Ми виміряли це і отримали певні показники. Але нам треба мати знання про те, наскільки в громаді поширені якісь теорії наївного рівня, треба вивчати судження, які циркулюють в громадській думці Львова, сфери їх охоплення, певні тенденції, щоб ми могли розуміти, що ж власне робиться, якою є динаміка громадської думки. Без формулювання гіпотези незрозуміло чому в анкету внесені одні питання, а не винесені інші.
Володимир Квурт:
Насамперед, ми були обмежені кількістю запитань, анкета не може бути занадто великою. По-друге, я не думаю, що львів’яни настільки вже бездумно відповідали на всі запитання. Наприклад, питання роботи ЖЕКів. Рейтинг проблем будинків на сьогодні сформульований мешканцями. Це поточний ремонт: дахи, фасади, сходові клітки, сантехніка, прибудинкова територія, прибирання під’їзду. Це не було сформульоване питання, це відкрите питання. У нас було ще кілька відкритих питань. І цей рейтинг не нав’язаний. Ми хотіли все-таки отримати об’єктивну інформацію. Ні для кого не є таємницею, що соціологічні питання часто формулюється так, щоб отримати прогнозовану відповідь. Ми цього хотіли уникнути. Якщо хтось бачить тенденцію і умисні запитання… Я думаю, що ви усі погодитеся, що це опитування стосується різних сторін буття. Можна критикувати міського голову, можна говорити, що депутатський корпус нічого не розуміє, можна говорити і про інші інституції, можна говорити, що львів’яни не думають, а емоційно оцінюють. В мене тоді запитання до всіх нас. Чи це соціологічне опитування об’єктивне чи суб’єктивне по відношенню до замовника? Чи замовник, по-вашому, пробував своїми запитаннями сформувати собі позитивний імідж відповідями?
Ігор Танчин:
Мені здається, що, витлумачуючи результати соціологічного опитування, ми навряд чи можемо сказати щось більше, ніж чесно відповісти, що такими є результати відповіді і ми їх вам презентуємо. Інтерпретація завжди буде суб’єктивною і до певної міри продиктованою способом бачення і політичною позицією тієї людини, яка інтерпретує.
Соціологічне опитування є річчю корисною, але набагато кориснішою вона буде, якщо зробити її у а) вигляді моніторингу, б) коли цей моніторинг буде базуватися на не якихось довільно придуманих питаннях, а буде перевіряти певну теорію. Ми повинні розуміти що ми замірюємо і під конкретне завдання підбирати конкретний інструмент, а не заміряти що Бог на душу положить. Ось є, наприклад, напрямки діяльності міської ради. Міська рада повинна бути зацікавлена в тому, щоб бачити, як же реагує на її діяльність народ і розуміти, чи в правильному напрямку вона рухається. Якщо це має бути моніторинг, то він має бути також і реальним інструментом для поліпшення іміджу влади через надання їй інформації про те, чи позитивно оцінюється її діяльність мешканцями міста. Тому я би хотів, щоб ми не зараз обмежилися тільки обговоренням конкретних даних, але подумали над тим, як зробити моніторинг ефективним і реально поставити його на службу львів’ян і міськради, щоб ця рада мала від нього користь і могла провести, так би мовити, рекогносцировку і врахувати особливості громадської думки.
Анатолій Романюк: Я хочу зрозуміти, наскільки можна конкретну інформацію коректно співставити з іншою інформацією, отриманою в результаті інших соцдосліджень. Тому що нові формулювання можуть бути випадковими. Чи можемо ми тоді спів ставити їх з іншими? Як ви, наприклад, трактуєте оцінку діяльності голови на «трійку»? Якщо говорити про оцінку, то «трійка» сьогодні трактується і як «задовільно», і як «достатньо». Але «задовільно» – це нижче, а «достатньо» – вище.
Володимир Подгорнов:
«Трійка» – це довіра, але досить низька.
Володимир Квурт:
Я би інакше оцінив. З точки зору рівня максималізму респондента. Одна людина, даючи трійку, сприймає роботу органу як достатню, але не проти змінити на краще.
Олексій Антипович:
Якщо пан Анатолій вже почав порівнювати, то я дозволю собі порівняти незадоволеність роботи міського голови Львова з нашими даними. Тут є майже 40%, які дають 4 або 5. Тобто, фактично позитив. У нас 52% довіряють міському голові. Отже, «трійка» дає третину позитиву, дві третини негативу.
46% готових вийти на вулиці з протестом – це менша цифра, ніж після Помаранчевої революції, але сам факт наявності такого відслтка протестних настроїв означає, що половина Львова може вийти на вулицю. 46% - це дуже багато. Як на мене, це важливий результат дослідження.
Юрій Шведа:
Мене трохи здивувала розшифровка «ті, хто готовий приймати участь в акціях громадянської непокори». Це вікова категорія 3—39 років, зайнятих власною справою. Традиційно готовність до таких радикальних акцій протесту схильні люди старшого чи юного віку, пенсіонери і молодь 18-25 років і люди, статки яких є невисокими. А тих, хто займається власною справою, до такої категорії віднести не можна. І оця розшифровка готовності брати участь в акціях громадської непокори насторожує і показує, що ця цифра -46%- говорить про те, що ця цифра є дуже тривожною. Вона показує, що готовність до акцій громадянської непокори виражає та категорія суспільства, яка традиційно не мала би бути готова до таких радикальних дій. І це говорить про те, що відстань між львів’янами, які би мали думати про те, що свої громадянські права і позиції можна забезпечити правовими методами, вважають, що це не спрацьовує. Категорія законослухняних громадян вважає, що свої права вони можуть відстоювати тільки акціями громадянської непокори. Щодо настроїв. Чи це є замір соціологічної думки в цілому? Мені здається, що це досить наукове і теоретичне питання. Соціологічна думка – це, напевно, думка усвідомлена. Як на мене, вона значною мірою, мало того, що спонтанна, то ще й навіяна зовні. Очевидно, не останню роль тут відіграють ті теми, які піднімають ЗМІ, які впливають на громадську думку. З моєї точки зору те, що питання підготовки міста до проведення чемпіонату Євро-2012 вийшло на 3 місце, а питання, які хвилюють мешканців щодня (водопостачання, теплопостачання і т.д.), опинилися нижче, свідчить про те, що ЗМІ останнім часом дуже активно обговорюють цю тему. А реально буде чи не буде Євро-2012 – тема не така вже й актуальна. А от освітлення вулиць, вивезення сміття і т.д. – питання повсякденні, які хвилюють усіх. Тому, говорячи про громадську думку, треба говорити, що це все-таки не думка, а настрої.
Володимир Подгорнов:
Якби було 4 дослідження, які б ми об’єднали в одну тему і подивилися на моніторинг, тоді можна би було говорити про громадську думку. А в даному випадку – це перший етап вивчення цієї громадської думки.
Володимир Квурт:
Пан Юрій звернув увагу на настрої, що саме підприємці декларують свою готовність вийти з протестом. З однієї сторони, коли ми говоримо про пересічного мешканця, так би мовити робітника, то коли він готовий вийти протестувати, то це говорить про те, що його вже «дістали». Інша справа, коли про це говорить підприємець, який фактично повинен бути стабілізуючим чинником у державі. Це вже можна оцінити з двох сторін. Або він просто пробує виглядати їжаком, розуміючи, що ці дослідження попадуть до когось на стіл, і каже «не чіпайте мене», тобто лякає. Тоді можна не говорити про революційний настій. А з другої сторони, питання, які супроводжувалися пікетами, мітингами мали вищі шанси бути вирішеними позитивно. Тобто, це вже у нас сьогодні такий спосіб вирішення питань.
Богдан Чума:
Можна багато критикувати громадську думку, чи вона є свідома, чи несвідома. Пам’ятайте той факт, що наші громадяни, в принципі, добре розуміються на медицині і політики. Вони набагато реальніші відповіді давали на питання про загальноукраїнську політику, аніж про те, що діється у місті. Якщо ставляться конкретні питання, які були в цьому опитуванні, вони є більш свідомі. Тому що це дійсно питання з якими люди стикаються щодня. Тому що можна в загальному говорити до міністра внутрішніх справ, і це буде виражати ставлення до конкретної особи, а можна поставити питання про довіру до міліції, і це буде та недовіра, з якої ми стикаємося щодня. На мою думку, це опитування є більш реальним і свідомішим.
Квурт:
Я хотів би звернути увагу, що для Львова є актуальною і транспортна проблема. Якщо ви звернули увагу, ми розділили це питання на два: електротранспорт і автобуси. Чому? Тому що автобусів комунальних немає. З однієї сторони стоїть питання про те, чи варто створювати комунальне підприємство для того, щоб організувати автобусні перевезення на конкретних маршрутах, з іншої сторони ми розуміємо, що зараз формуються конкурсні вимоги і треба ставити вимоги до перевізника. З порівняльного рейтингу видно, що мешканці більше уваги звертають на автобусний транспорт. Це говорить про те, що, можливо, вона і є пріоритетною. І коли ми говоримо про оцінку діяльності фракцій, я хотів би звернути увагу, що ряд соціологічних досліджень говорять про те, що мешканці не знають депутатів. Вони можуть ще вгадувати прізвища, але до якої партії вони належать… Так само є плутанина з депутатами ЛМР, ЛОР чи ВРУ. Тобто, більшість опитуваних не знають цих людей. Це, до речі. Ще один аргумент, чому депутатський корпус міськради повинен звернути увагу на питання створення власної прес-служби. Це потрібно, щоб спробувати показати діяльність депутатів. Людям треба повідомляти, чим реально займаються депутати. І це для нас орієнтир у роботі прес-служби, яка запрацює в другій половині цього року.
Шведа:
Я для себе хочу зрозуміти, чому питання про проведення Євро-2012 так хвилює львів’ян. Що на це так вплинуло? Чи це патріотичний мотив, щоб чемпіонат не відібрали і не проводили в іншій країні? Чи, скажімо, що проведення Євро-2012 пов’язують з покращенням інфраструктури міста? Чому ця проблема вийшла з таким відривом на 3 місце серед проблем, які хвилюють львів’ян?
Квурт:
На мою думку тут діє радше гонор. Ми повинні провести Євро-2012 – це справа честі, це буде ганебно для всієї країни, якшо ми це не зуміємо зробити і тим самим розпишемося у своїй неспроможності. У 2 рази більше чоловіків ніж жінок ставили це питання на друге місце. У жінок, які переймаються більше конкретними проблемами сім’ї, а не загальнодержавними, воно було десь на п’ятому.
Орест Друль:
Питання Євро -2012 можна певною мірою порівняти з питанням візиту Папи римського. Тут немає ніякої матеріальної вигоди, це справді питання гонору. Щодо термінів «громадська думка» і «громадські настрої» про що тут говорилося. Просто немає, мені здається, адекватного перекладу російського терміну «мнение». Найкраще підходить слово «опінія». Але воно чомусь на сході не сприймається. А громадська опінія не була би ні думкою, ні настроєм і найкраще би відповідало. І два зауваження на майбутнє. Якщо би задали питання про акції протесту з перекриттям вулиць запропонувавши також респондентам інші акції протесту, воно би зняло багато сумнівів і недоречностей. Воно би тоді показало, наскільки активними є львів’янами. А коли стоїть питання про конкретну форму протесту, вони, підтримуючи її, просто виражають яким чином своє невдоволення існуючим станом. І ці підприємці 30-39 років є найбільш активною частиною населення, тому цілком зрозуміло, що серед них такі настрої є більше поширені. І ще: щоб зняти цю суб’єктивність, напевно, треба було би провести кілька фокус-груп.
Остап: В мене одне питання до п. Володимира як до замовника дослідження. Щодо ставлення громадян до ініціатив, позиція 2 – ставлення до створення ОСББ. Характерним для всіх позицій в цій таблиці є великий відсоток тих, кому байдуже або важко відповісти. Я хотів спитати, чи планується більш детальне дослідження по цих позиціях? Тому що, якщо взяти ті ж ОСББ на заміну жеків, то бачимо дисбаланс стосовно задоволеністю роботою тих інституцій. Роботою жеків задоволені тільки 1, 3%, а за створення ОСББ 54%. Чи буде досліджуватися наскільки обґрунтованою є ця відповідь?
Квурт: я поділяю вашу дуку. Задоволені жеками 1,5%. І подана тільки одна альтернатива. Немає даних про думку людей, які є членами ОСББ, як вони ставляться до цієї форми як користувачі. Сьогодні всі багато говорять про реформу ЖКГ, критикують жеки, але чітко вираженої альтернативи немає. Ну розганяємо жеки. А що далі? Нам не подобається слово ЖЕК чи ми не сприймаємо принципу організації його роботи? Сьогодні відповіді немає, на жаль. Є версії, маємо досвід тої ж Польщі. Але як перейти з того стану, в якому ми знаходимося, до кращого, на сьогодні невідомо. І відсутня професійна дискусія на цю тему. Є думки, бажання, політичні заяви, але роботи немає. Саме тому в мене є бажання зробити з цього постійний моніторинг тої проблематики, яка стосується міста. З однієї сторони – настроїв, з іншої – усвідомлення, розуміння і навіть оцінки. В цих даних можна побачити оцінку роботи і жеків, і відношення до певних ініціатив, і ті тенденції та пріоритети, які львів’яни вважають першочерговими.
ІА "Вголос": НОВИНИ