Представники львівського квазі-андеграуду, прикрившись постатю Ніни Матвієнко, зі святою наївністю у власні таланти презентували унікальний проект "Хресна дорога для молоді".
Тихенько возсідаючи в тіні Матвієнко, але постійно дефілюючи на камеру світилась "відома" (?) співачка та авторка проекту Ірина Федишин. Співаки Назар Савко та Юрій Цвєтков доповняли пресушну картинку. Яку завершував – продюсер і ще один автор проекту Віталій Човник. Прикриваючись продюсерським образком – на кріслі сиділа сама простота, яка різко контрастувала з наступним рекламним азартом Човника, який намагався втулити народу фуфло.
Запрограмовані раніше піккардійці, Віктор Павлик та Ліля Ваврин (ще одна "відома" співачка) чомусь не інсталювались у прогу пресухи. Павлік штампує трулі для бікс з власним зображенням на місцях бойової слави і б'ється на камеру з лузером Леррі Вінном. Вони обоє загубились в 90-х роках минулого століття, що й якось пояснює відсутність Павлика. Або ж він й досі ще відходить від запахів 8-березневих привітань доярок в корівниках під Києвом.
Рівень так званої галицької естради ніколи не піднімався вище рівня статей у Високому Замку чи Експрес-Кулу, де вона (естрада) малювалась фарбами щенячої наївності, яка наслідуючи силу пісень, має силу перевертати душу. Рівень україномовної гопоти нещодавно відзначив й сам Ющенко, створивши грандіозне свято в душі "відомої" (?) співачки Наталки Карпи нагородивши її званням Заслужена артистка України, яке співачка, з висоти своєї мистецької натури, побачила у сні.
Зеновій Гучок, Остап невизначеної орієнтації, Юлія Рай зі своїм гераклітівським текстом, Тарас Курчик, Андрій Князь за лаве папіка та море "відомих" зірок ЛТБ та навколишніх сіл – утворюють ареал розповсюдження гопівської творчості на теренах області. З огляду на публіку, на яку вони розсилають свої флюїди, їх творчість можна спокійно назвати українською відповіддю Кругу, Бутиркам, Лєсоповалам та іншим шансонам. Якщо вже сам мер Львова Андрій Садовий у своєму кептарику почав косити під репера Сяву, то вже писати про пересічних жителів області? Співання п'яними полякам у варшавському гуртожитку Жвірки і Вігури пісні "а калина – не верба" – вже можна вважати міжнародним успіхом.
Присутні мени лише підтвердили ці істини на транзитних інстанціях. Ірина Федишин заявили, що ці проникливі релігійні пісні в модерному аранжуванні будуть корисні для молоді, якщо їх уважно слухати. Вони повинні їх закликати до релігійного життя, бо у кожній пісні диску згадується духовна духовність та Любов. Всі думають, що в шоу-бізі – одні суки, а там виявляється є люди, які моляться та грішать і особливо хочуть своїм талантом прославляти свого Творця. Але як можна прославляти Господа відсутністю того ж таланту? Цього Ірині Федишин не відомо.
Отець-василіан чомусь говорив з папірчика і благословив для проповіді не тільки храм, але й концертні майданчики. Музиканти також мають ніжну душу, а їх віра у Бога стане козиром, який відповідатиме за популярність диску. Ще він почав говорити, що сучасна музика прекрасна, але за кілька секунди добавив, що не уся. Церква ніби почала освоювати нові методи для ходіння в народ, бо розуміє, що ще років 10-15 і буде у львівських храмах присутній лише Дух Святий і туристи.
Раніше на крехівських прощах, особливим успіхом у екзальтованих дівчаток користувались монаше тріо, яке побожні тексти вплітало у щирий плагіат з Pet Shop Boys. Щирі дівчатка, утворюючи коло навколо сцени, завжди охороняли цнотливі монаші тіла від пристрасних руки та губ фанаток.
Ніна Матвієнко, яка на старті пресухи була десь в далеких краях, вважає, що молоде покоління взялось за благородну справу. Тим більше, що молоді доводиться боротись з такими спокусами сучасного світу, як компутери, блокбастери, пиво і порнушки. Вона побачила, як крізь листя на львівських вулицях пробиваються квіти і її душа зраділа майбутньому воскресінню української молоді.
Назар Савко виявився найбільш реальним меном і визнав, що з присутніх на пресусі піплів – тільки Матвієнко відома співачка, а усі інші – не настільки популярні і круті.
Але до слова дорвався продюсер Віталій Човник, якому тре продати (роздати) свій продукт і почав нести пургу про унікальний суспільно-релігійний проект (модно в дусі Церкви) який буде виховувати духовність у публіки та виходити на загальноукраїнський рівень. Човник переконаний, що успіх буде, бо диск вже давали слухати друзям і вони його розхвалили. Яка бізнесова логіка існує в попередньому реченні, можуть зрозуміти тільки молокососи з ЖЖ, які своїм френдам співають осанни за красіві глазкі. Та, ще Човник переконаний, що оскільки Федишин вже мала 500 концертів, де популяризує українську пісню, то їй тре давати звання народної артистки.
Мова ще пішла про імбіцильне Євробачення, Але те, що там відбувається, важко назвати музикою. Для цього навіть не обов'язково слухати Merzbow.
Щодо самого диску "Хресна дорога для молоді", оформлення якого виконано в дусі протестантизмі, то уся його унікальність розвіюється після 1-го ж прослуховування. Модний саунд виявляється традиційним завтиком української естради на рівні найгірших зразків світової поп-музики 80-90-х. Віктор Павлик продовжує бавитись хітом Анни-Марії "Ти подобаєшся мені". Ліля Ваврин щось там робить з еренбі. Курчик під фортепіанко Елтона Джона та симфонічний оркестр пафосно виводить свої арії. Трохи інша пурга в дусі Андрео Бочеллі, або "Пісні про пісню" Петриненка – існує на більшості чоловічих партій. Текст "Пожалій мене Ісусе, пожалій. В серці відчуваю Ти вже мій" – неможливо назвати чимось адекватним. Тільки піккардійці зі своїм "Садом ангельських пісень" тут в нормі (це ж не якісь галімі "Етюди").
В треках Федишин проскакує то еренбі з млосними зітханнями, то кул-джазова труба, то відголоски італ-диско а-ля Gazebo, то стилістика "Океан и три реки" ВіаГри. Сам Костя Меладзе відзначився треком для Ніни Матвієнко на якому відразу ж впізнається віагриста рука з треків "Мир, о котором я не знала до тебя" і "Не оставляй меня, любимый".
От така вона хресна дорога для гоповатої молоді. Це безперечно подвиг, проповідувати серед гопників, але тоді тре було проводити пресуху в якомусь ПТУ, де й повторювати за апостолом Павлом, що навіть якщо врятується один сапієнс, то це буде успіх для диску.
Враховуючи інші верстви населення для створення особливого колориту Хресної дороги можна було б застосувати тріп-хоп, амбієнт, дум, пост-рок чи брейккор (в особливих сценах).
Але яка аудиторія, такий й рівень співаків та музики на диску. В Шнура й то більше духовності, ніж на цьому диску в дусі дешевих протестантських пісень про солодкого Ісусика для одновимірних споживачів.
ІА "Вголос": НОВИНИ