Звідки ж ця демонстративна впевненість у власній безкарності в представників колишнього злочинного режиму? Якщо були домовленості, то що стало предметом торгів? Якою була мотивація цього ситуативного союзу? Зрештою, доки це буде тривати? На ці запитання «Вголосу» відповіли політичний експерт Олександр Солонько, Директор соціологічної служби «Український барометр» Віктор Небоженко, голова правління Центру соціологічних та політологічних досліджень «Соціовимір» Сергій Таран та аналітик Олексій Арестович.
Чи існують якісь таємні домовленості між колишніми «регіоналами» та нинішньою владою?
Олександр Солонько: Якби цих домовленостей навіть не було, хоча очевидно, що вони таки були, безкарність завжди породжує вседозволеність. Навіть той факт, що ніхто з ключових фігур, причетних до цементування колишнього режиму і до розгону мирних акцій протесту, до підігрівання сепаратистських настроїв в Україні – не покараний – це вже певною мірою свідчить про те, що люди мають підстави бути впевненими в завтрашньому дні і зухвало себе поводити. Так само, як вони себе поводили, перебуваючи при владі.
Якщо говорити про домовленості, то слід дивитися на речі об’єктивно. А бачимо ми те, що колишні регіонали, як з Опоблоку, так і групи «Відродження», що є однією з найбільш близьких до нинішньої влади, дуже часто дають їм потрібні голоси для прийняття тих чи інших рішень. Вони стали союзниками в ухвалені змін до Конституції, які фактично є продовженням імплементації мінських домовленостей. Очевидно, що це один з найбільш ситуативних союзників для української влади. І певна річ, що під ці голоси вони висувають якісь умови.
Коли йде мова про політичний торг, висуваються якісь першочергові умови, як от гарантія непереслідування. Виглядає на те, що вони цю гарантію отримали, чи то на постійній основі, чи на тимчасовій. І з однієї сторони ніби і є окремі суди по Єфремову чи Штепі, але ключові представники режиму, які залишилися в Україні, продовжують займатися політикою – Бойко, Шуфрич, Вілкул та інші. Вони впевнені в своїй безкарності і мають на це не лише такі підстави, як факт відсутності покарання, а й, мабуть, конкретні гарантії. Адже вони, як і представники нинішньої влади, є частиною цього політичного класу, породженого після розвалу Радянського союзу, коли була створена олігархічна система, що прийшла на зміну червоним директорам. Це плоть від плоті, кров від крові. Якщо заглиблюватися – це представники фактично одного політичного класу, які мають спільні інтереси, спільне бачення, у них одна мета – максимальне продовження існування цієї системи за рахунок доступу до громадського бюджету, до державних ресурсів, продовження свого політичного життя, накопичення статків тощо. Очевидно, що існування такої системи забезпечується їх спільними зусиллями: відсутністю реальних реформ у правоохоронних органах, у судовій системі. Тому їх можливі ситуативні союзи виглядають цілком логічно.
Сергій Таран: Певні питання між представниками всіх опозиційних сил і владою можуть бути, але я не бачу тут причин вважати, що існують якісь стратегічні домовленості. чи у екс-регіоналів, скажімо, є індульгенція від влади. Адже Єфремов нині під судом, проти Новинського порушена справа. Більшість регіоналів, які були при владі, таки бояться приїхати в Україну, бояться, що їх зловлять одразу в аеропорту. Адже, де нині Янукович і члени його уряду? Якщо певні представники колишнього режиму ще не посаджені, то тут всі питання до кримінального розслідування. Слід розуміти, що будь-які кримінальні справи мають відбуватися так, щоб наш ще не реформований суд їх не завернув. Тому, можливо, не так це все швидко відбувається, як би хотілося. Їх не можуть саджати без дотримання чіткої процедури і суду, бо тоді ці справи розваляться в Європейському суді і вся Україна зганьбиться, що не змогла посадити тих, хто насправді розстрілював людей на Майдані. Тому я гадаю, що про індульгенцію тут не йдеться, є складність судової системи. Думаю, що справи щодо екс-регіоналів, які зараз перебувають не в Україні, таки будуть передані до суду і рано чи пізно ці люди теж будуть покарані.
Олексій Арестович: Очевидно, що між владою та представниками злочинного режиму існують певні домовленості і, перш за все, вони зав’язані на економічних інтересах. Маємо нині випадки, коли в Україну повертаються колишні регіонали, які навіть самі подумати не могли, що колись сюди повернуться. Але, як виявилося, чому б і ні, якщо діють ці самі схеми відмивання грошей, ігри з бюджетом, схеми з переведенням коштів в готівку? Оскільки більшість цих схем робили свого часу регіонали за часів Януковича, нинішня влада зрозуміла, що це локомотив, який везе гроші і не треба його ламати. Тому вони просто сіли на цей поїзд і поїхали. Але оскільки конструкторами від початку були регіонали, то й вони виявилися затребувані.
Що саме стало предметом цих торгів з обох сторін?
Олександр Солонько: Очевидно, коли йдуть якісь політичні торги, то виникає багато запитань у всіх учасників, але основним ядром цього союзу, як на мене, є голоси взамін на повну недоторканність. Мабуть, коли мова йде про якісь закони, які передбачають економічні преференції, предметом торгів може бути участь у тих чи інших схемах. Але це ситуативні речі, а фундаментом таки є голоси.
Віктор Небоженко: Тут йдеться про банальний розподіл інтересів. Оскільки у нас по суті немає парламентської більшості, а голоси нинішній владі потрібні, то найчастіше вони мобілізують депутатів, які або входять в Опоблок, або контролюються Москвою. І це президенту дуже вигідно, бо йому не потрібно домовлятися з різними фракціями, він завжди зможе домовитися, фактично, з ворогами України. Тому це перша умова угоди: регіонали отримали гарантії захисту свого бізнесу і ніхто з високопосадовців часів Януковича не сяде в тюрму, тому що в них є важелі тиску на президента Порошенка. Річ тут навіть не у липецькій фабриці, як багато хто думає, а справа в тому, що вони голосують так, як їх просить президент України.
Олексій Арестович: Тут домовленість така: ви не рухаєте нас, ми не рухаємо вас. Будемо спільно заробляти гроші., адже є конкретні схеми, пов’язані з банківським сектором, податковим і так далі, тому хто краще за нас це зробить? Я думаю, що вони домовилися таким чином, що не роблять бізнес один на одному. Влада каже: ми вас не переслідуємо, а регіонали взамін – ми вам допомагаємо, щоб схеми працювали.
Які могли бути ще мотиви цих домовленостей, окрім одержання голосів?
Віктор Небоженко: Дуже просто – у нинішньої влади немає впевненості, що український народ підтримає її. Адже на сьогодні її рейтинг дуже низький, тому вони надають перевагу використанню прокремлівських депутатів, для того щоб утриматися при владі. Такий механізм діє і у проросійських ЗМІ: наприклад, «112 канал», «Інтер», «News One» на 60% хвалять владу і її рішення, а на 40% притримуються політики, що диктується Кремлем. І влада до цього теж ставиться нормально і їх ніхто не карає за антиукраїнську риторику. Точно так відбувається і в парламенті – від цього виникає вседозволеність проросійських пропагандистів в Україні, проросійських каналів і вседозволеність депутатів-регіоналів. Вони знають, що без них президент не обійдеться, а він у свою чергу старається не покладатися на промайданівських політиків.
Ви можете спитати, а для чого президент це робить? Справа в тому, що він не думає в майбутньому бути президентом, це люди, які живуть теперішнім днем, які не думають, що буде завтра. З точки зору ідеології Макіавеллі, він чинить правильно: навіщо ж йому опиратися на справжніх українців, навіщо пояснювати, що він робить, якщо можна використовувати прокремлівські ЗМІ і депутатів?
Наскільки довго можуть тривати ці домовленості, чи є щось, що могло б їх розірвати?
Олександр Солонько: Вони триватимуть доти, доки всім учасникам буде вигідний цей статус-кво і продовження цих процесів. Але союз все-таки ситуативний, тому коли регіонали відчують, що, наприклад, дочасні парламентські вибори можуть дуже сильно схилити шальку терезів на їх користь, вони робитимуть все, щоб ще більше розхитати цю ситуацію. Хоча питання перевиборів напрошується, не залежно від їх позиції. Загалом ці домовленості можуть бути розірвані у будь-який момент, якщо одній із сторін вони стануть просто не вигідними. Адже єдине, що розділяє цих людей – це партійні вивіски і частково деякі факти з біографії, при цьому у цій же «Солідарності» спокійно працюють колишні регіонали, які навіть входять в керівне ядро партії і цим уже нікого не здивуєш.
Віктор Небоженко: Ми країна з дуже слабким політичним організмом. Всі сили були підняті на Майдан, а він з революції перетворився в контрреволюцію. Україні зараз потрібен час на відновлення і багато залежить насправді від зовнішніх партнерів – США та Європи. Я думаю, що до літа нова Адміністрація президента Трампа виробить більш агресивну політику щодо нашої корумпованої еліти і тоді почнеться якийсь здвиг.
Олексій Арестович: Як на мене, багато чого залежатиме від політики Заходу, адже там чудово знають про всі ці схеми. Якщо вони змінять свою політику, то буде щось мінятися і в нас. По-друге, важливий тиск суспільства, громадських еліт. На наш політикум надіятися марно, що вони викриють чи прикриють якісь схеми, адже вони всі закручені в цьому і «зливати» один одного явно не будуть. Тому вся надія лише на тиск громадськості і Заходу.
Олена Монтаг, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ