Ігор Микитин – голова постійної депутатської комісії депутатської діяльності та законності, член фракції "Наша Україна" у Львівській міській раді.
Пане Ігорю, які справи зараз розглядає ваша комісія? Чи звертався до комісії депутатський корпус з проханням розглянути діяльність міського голови щодо підготовки до проведення чемпіонату "Євро-2012" у Львові?
Питання підготовки до „Євро” ми розглядали в контексті протесту прокурора на одному з недавніх засідань комісії та сесії міської ради. Були присутні прокурор, керівник юридичного управління, заступник голови конкурсної комісії - депутат Андрій Стецьків. Нам вдалося досягнути порозуміння. Комісія не пристала на пропозицію юридичного управління частково погодити протест прокурора.
Натомість було запропоновано відхилити його, але в той же час пропонувати депутатському корпусу внести певні зміни, пропозиції до ухвали, якою ми мали відхилити протест прокурора. Ця ухвала була прийнята, але її долі ми поки що не знаємо. На минулому засіданні комісії нам нічого не сказали про те, чи підписав міський голова цю ухвалу. Якщо на неї було накладено вето, то на наступній сесії це питання буде розглядатися, але за всіма канонами, зауваження міського голови мали би бути винесені на розгляд нашої комісії. Наразі таких зауважень немає
.
Щодо звернень від депутатського корпусу. В комісію заява у письмовому вигляді чи від депутата чи від депутатського корпусу не поступала. Якщо хтось запропонував це на сесії, я думаю, що секретаріат ради мав би це оформити депутатським запитом і подати на розгляд нашої комісії. Але депутати вважають, що якщо хтось з них сказав щось на сесії, то це має бути обов’язково виконано. А як чиновник я вважаю, що окрім слів треба свої заяви підтверджувати письмово.
Тобто, якщо я роблю запит на сесії, то окрім мого оголошеного запиту, це повинно бути підтверджено письмово, тоді запит проходить через всі реєстрації і згідно з законом про звернення громадян має бути надана відповідь. Якщо такого письмового звернення немає, воно ніде не зареєстровано, то можна добиватися бозна скільки, бозна чого.
Як Ви розцінюєте конфлікт між міським головою і депутатським корпусом міської ради? Чи дійдете ви згоди і чи піде Андрій Садовий на якісь поступки?
Пана Андрія Садового я знаю з 98 року, коли ми були депутатами міської ради. Як депутат і як людина, стверджувати, що буде знайдено компроміс, я не можу. Для того, щоб досягнути порозуміння, необхідна згода обох сторін. Якщо люди хочуть працювати і щось вирішувати для спільного блага міста, то, як правило, таке порозуміння знаходиться.
Я бачив вже трьох мерів. Якщо чесно, то найбільше знаходив порозуміння з депутатським корпусом Василь Куйбіда – не було якихось особливих ексцесів, він вмів все залагодити. Любомир Буняк був дуже категоричним і через те отримав червону картку. І це зіпсувало львів’ян, тому що відбувся прецедент. Кожен депутат думає, що, „якщо міський голова не буде прислухатися до моєї думки, я витягну червону картку”. Це неправильно, червона картка є надзвичайно крайнім заходом – це як смертна кара. А смертна кара через різні непорозуміння не призначається.
З іншої сторони, кожен міський голова – кожна людина на місці міського голови – тяжіла би до централізації влади. Вважається, що так простіше керувати. Такої централізації влади, яка є зараз у міській раді, я не пригадую. Насправді за такого підходу важко контролювати ситуацію – це погіршує виконавчу дисципліну. Навіть в Любомира Буняка не було такої централізації влади, як у теперішнього міського голови Львова.
Коли міський голова хоче зосередити владу виключно в своїх руках, то скажіть тоді, пощо йому 90 депутатів, з якими треба встановлювати нормальні стосунки? У крайньому випадку треба звести кількість депутатів до мінімуму. Колись це була колегія із голів комісій і голів фракцій, на якій вирішувалися всі питання. Андрій Садовий вирішив, що така кількість людей є завеликою. Він її мінімізував і узаконив вузьке коло людей, з якими погоджуються ті чи інші питання – звів колегію до голів фракцій. Тим самим, за умови, що все добре, спростив собі життя. А з іншої сторони, коли є конфлікт, дуже важко побороти 5-6 чоловік, краще розмовляти з 90 депутатами. Виглядає так, що він це зрозумів. Я думаю, що міський голова хоче знайти порозуміння з депутатським корпусом.
І депутатський корпус теж хоче нормально працювати, тому що в нас є дуже багато нерозв’язаних господарських питань. Позаминулої сесії мені вдалося зняти напругу як голові комісії і людині, що хоче працювати, між міським головою і депутатським корпусом. Як воно буде далі – невідомо. Але, як кажуть, заробити добре ім’я важко, а втратити - легко. Зараз втрачено взаємну довіру між міським головою і депутатським корпусом. Треба над цим працювати і говорити одне одному правду. Тоді все буде нормально – можна йти і на наступний термін, але коли таких стосунків немає, то можна і одного терміну не добути.
Скажіть, будь ласка, якою є Ваша особиста думка щодо підготовки міста до проведення чемпіонату „Євро-2012” у Львові?
Я дізнався, що Дніпропетровськ припинив підготовку до Євро за браком коштів. А моя особиста думка щодо ситуації у Львові така - я вважаю, що якщо ми хочемо проводити „Євро-2012” – хоча я на 100 відсотків не переконаний, що це нам потрібно - то треба було реконструювати стадіон „Україна”. Це вимагало би значно менше коштів. Тепер можна позичити гроші по цілому світу і вибудувати для двох матчів стадіон. А чи хтось цікавився у скільки обходиться міській скарбниці утримання стадіону „Україна”, який ми здаємо в оренду ФК „Карпати”? І скільки буде коштувати утримання ще одного стадіону? На чиї плечі це ляже? На міського голову, який сьогодні один, а завтра інший? Це ляже на плечі громадян Львова!
Тому депутати пішли шляхом пошуку інвестора. На жаль, міський голова довго поводився так, ніби нам не потрібно „Євро-2012” у Львові. Це моє бачення. Коли всі терміни вийшли, тоді почали призначати виконавця. Думали чи не думали про гроші – не знаю. Але віце-прем’єр Іван Васюник чітко сказав, що з державної скарбниці не буде виділено жодної копійки. Голосуючи, я повинен залишити борг своїм дітям? Це означає невідремонтовані дороги, лікарні, будинки. Це моя точка зору. Кожен має свою. Але я людина, яка окрім бажання звертає увагу на свої можливості. Думати треба!
Розкажіть, будь ласка, про підсумки роботи комісії за цей рік.
Протягом цього року ми провели понад 30 засідань і розглянули близько 300 питань. Окрім питань, які стосуються повсякденного життя нашої комісії, ми ще розглядаємо і питання нашого міста – до нас звертається багато громадян стосовно дотримання законодавства. Ми попереджаємо громадян, що не ведемо оперативно-розшукової роботи – це не входить у наші функції. Якщо є потреба, ми звертаємось до тих, хто мав би виконувати ці функції. Наприклад, коли проблема стосується діяльності ЖЕКу, ми звертаємось з відповідним дорученням до райадміністрації. Якщо це стосується інших управлінь і суперечить чинному законодавству, то ми звертаємось в юридичне управління. На підставі висновків юридичного управління ми приймаємо рішення і звертаємось до тих чи інших органів чи організацій. Це щодо буденних справ – звернень і заяв громадян.
До нас також поступає частина звернень прокуратури – про призупинення дії тієї чи іншої ухвали, про приписи. Після розгляду питання ми рекомендуємо задовольнити чи відхилити протест. Таких питань небагато, але вони вимагають великого обсягу роботи – це різного роду програми, які ми аналізуємо з точки зору відповідності чинному законодавству.
Скажімо, програма паркування транспортних засобів, яку підготували виконавчі органи управління транспорту та зв’язку і наша комісія її не погодила. Основне зауваження стосувалося евакуаторів. У прийнятому місяць тому законі про правопорушення сказано про евакуацію транспортних засобів. Члени нашої комісії вважають, що дії евакуаторів є поза законом у місті Львові. Хоча я особисто розмовляв з багатьма людьми у нас на комісії – вони громадяни міста і водії – і всі погоджувалися з тим, що в місті не існувало порядку в плані паркування, але цей порядок не можна зробити єдиним шляхом, який запропонувало управління транспорту і зв’язку – евакуаторами, тому що це перетворилося на заробітчанство для певних людей.
Але сама проблема охоплює ширше коло питань – це і паркінги для водіїв, і штрафи, які зараз вводяться, рух транспорту перевантаженими дорогами. Тобто це є комплексна проблема. Скажімо, можна заборонити водіям зупинятися всюди, а куди ж тоді подіти автомобілі? Тобто ця проблема серйозніша, ніж тільки евакуатори і тому ми власне не прийняли рішення про її підтримку.
Також ми протягом декількох засідань комісії розглядали програму сприяння розвитку малому та середньому підприємництву у Львові на 2009-2010 роки. До неї також є зауваження. Не можна тільки гаслами допомагати малому та середньому бізнесу. Коли програмою передбачені кошти, то має бути розписаний механізм їх виділення і розподілу. Тому ми попросили тих, хто готував програму, коли вона буде розглядатися на сесії, прозвітувати про виконання попередньої програми. А там були виділені достатні кошти. І треба не просто говорити на загал, що ми підтримали бізнес, виділивши 2,5 мільйони з міської скарбнички, а відзначати – яким компаніям, організаціям, в якій кількості, на якій підставі – чи це був тендер, чи це було щось інше. Тобто, щоб це відбувалося прозоро.
Також ми домоглися того, щоб нам подали на розгляд положення про розподіл, надання, обмін і приєднання житла. Ці програми не стосуються нашого фахового напрямку, але ми їх розглядаємо щодо відповідності чинному законодавству. Я особисто був противником того, щоб через нашу комісію йшли питання погодження пільговикам квартир. Коли в міській раді розподіляються квартири, то депутати не можуть отримати звіту – кому, як, яким чином виділено житло.
Була прийнята ухвала, якою розподіл всіх помешкань виносився на розгляд сесії. Це важка процедура – виконавчі органи не погодилися з цим, міський голова наклав вето на відповідну ухвалу. Шукали компромісу і вирішили, щоб спростити процедуру, залишити цю справу за виконкомом, але доручити вивчати ці питання двом комісіям – житловій і нашій.
Ми з колегами були проти участі нашої комісії у цьому, але на засіданні сесії депутати проголосували „за”. Уявіть, що до вас приходить стос паперів, де є справи людей, за якими треба закріпити житло і які чекають хто 2,5 роки, а хто 25. І треба всебічно вивчити ці питання. Ми можемо зробити це тільки зі своєї точки зору. От наприклад, хтось 16 у черзі пільговиків отримав квартиру. А де документи, що 15 попередніх відмовилися від цієї квартири? І вийшло так, що ми стали блокувати багато питань. А люди, які довго чекали , приходять до нас зі сльозами на очах. Я не хочу брати участь у цьому, якщо не буде прозорого механізму розподілу – одні просять, інші проклинають нас, а треті просто вважають, що ми хочемо на цьому заробити. І ми наполягли, щоб були розроблені відповідні положення. 10 грудня нам подали їх на розгляд, ними мають керуватися виконавчі органи при розподілі житла.
Як один із варіантів збільшення прозорості цієї процедури наша комісія рекомендувала внести у положення пункт, де передбачено можливість відслідковувати процес надання житла через Інтернет. Але це лише частково полегшує роботу, тому що більшість людей, які стоять у черзі на житло не мають доступу до Інтернет-ресурсів – вони живуть у таких умовах, що не дай Бог! Але якась частина людей все ж може знайти можливість ознайомитися з інформацією на сайті. Якщо цей пункт внесено у положення, то ми будемо просити ЗМІ проінформувати громадськість про цей механізм.
Коли це положення буде винесено на розгляд сесії?
Не думаю, що на наступній сесії ми вже зможемо його розглянути. Я хочу, щоб всі мої колеги і члени житлової комісії ретельно вивчили цей документ, фракції також його повинні вивчити, висловити свої зауваження. А от програма про паркування і програма сприяння малому та середньому бізнесу мабуть будуть розглядатися вже на найближчій сесії.
Можете більш детально розказати про програму паркування? Ви особисто підтримуєте евакуатори, але це не є вирішенням проблеми на вашу думку?
Так. Це не є вирішенням проблеми. Ось яскравий приклад – вам потрібен захист – рушниця на стіні або револьвер в столі. Ніби найнадійніший спосіб захисту. З одного боку. Але якщо ця зброя потрапить в руки неврівноваженої особи, то може наробити стільки лиха, що мало не здасться. А не яскравий приклад – це евакуатори. Якщо люди, які мають слідкувати за неправильною стоянкою автомобілів, будуть дотримуватися совісті і законодавства, то це може бути впливом на несумлінних водіїв.
Мене обурила ситуація, свідком якої я став, коли перед оптовим ринком Шувар евакуатор забрав старенькі Жигулі в інваліда другої групи, пенсіонера. Там немає зони евакуації, але працівники служби забрали авто. Людина мало не дістала інфаркт – жодного повідомлення про евакуацію автомобіля не лишили. А що коїться в місті? Тротуаром не можна пройти, біля Віденської кав’ярні проїхати неможливо – там такі машини стоять, що дай Бог кожному таку. Але їх не забирають, тому що наражаються на хамство високопосадовців. Прокурори, судді вважають, що вони можуть лишати машину будь-де. А я вважаю, що у нас перед законом всі рівні. Мене не цікавить, хто лишив машину.
Тобто автівки забирають вибірково? На власний розсуд працівників евакуаторів?
Виходить, що так – на власний розсуд. Я бачив, як забирали машину не з-під знаку де стоянка заборонена і звернув на це увагу. Мене проігнорували. А коли я зауважив, щоб лишили хоча б спеціально передбачену наклейку, то почув досить грубу відповідь. Якщо люди не вміють себе поводити, а їхні керівники не вміють організувати роботу, значить треба щось змінювати у цій галузі – ліквідовувати це заробітчанство. А тим більше, що проблема значно ширше.
Хоча я підтримую систему евакуації як частину комплексної програми. Якщо людина свідомо залишає автомобіль у недозволеному місці, вона повинна знати, що буде нести якесь покарання. Штрафи у 7 гривень – це було смішно. Тепер, якщо треба буде платити і за евакуацію, і штраф, то, я думаю, що певні наслідки не забаряться.
Мені подобається позиція лондонських водіїв. Якщо вони живуть за містом, а працюють в центрі, то доїжджають своїм автомобілем до найближчої станції метро і лишають там машину, користуючись метро. Це економить час, економить кошти і нерви. У місто звичайно заїжджають автомобілі, але там є різноманітні платні стоянки, оплата за користування ними різниться залежно від часу доби. Там продумана інфраструктура, а у нас чомусь хочуть одними евакуаторами вирішити питання корків у місті.
Розкажіть, будь ласка, про програму підтримки малого та середнього бізнесу.
У нас були зауваження щодо відсутності конкретики у програмі. Не можна сказати, що це просто декларація, якщо там прописані солідні кошти. Але відсутні механізми їх розподілу. Ми вважаємо, що неоціненна допомога підприємництву – це скорочення чиновницьких процедур. Ми звернули на це увагу у наших рекомендаціях. Зараз є дозвільний офіс у кожному районі, але цього замало. За кордоном за три дні видають дозволи на бізнесову діяльність. А у нас буде добре, якщо вдасться зробити це протягом місяця.
Пане Ігорю, скажіть, будь ласка, які суто профільні питання розглядає наразі ваша комісія?
Наша основна робота стосувалася складання програми запобігання злочинності у місті Львові. Завершується програма на 2007-2008 рік, тепер ми працюємо над наступною – на 2009-2010 роки. Ця програма розроблена нами, виконавчими органами за пропозицією і участю міліції, СБУ, внутрішніх військ. Будемо чекати звіту, побачимо, чи наша допомога, допомога депутатського корпусу, кожного громадянина Львова виявилася дієвою. Адже кошти, які ми виділяємо на цю програму, не є ефемерними, це гроші кожного громадянина Львова і він повинен знати, як вони були використані і яким є результат роботи.
Програма передбачала купівлю двох автобусів для патрульно-постової служби внутрішніх військ. Чому ми так вирішили? Ви звернули увагу, що вулицями ходять хлопці у формі без жодних ознак на погонах – це військовослужбовці строкової служби, які допомагають міліції здійснювати патрулювання. Але їх возять з казарми на службу вантажною машиною! Минулого року ми також закупили 38 автомобілів для ППС, цього року ми виділили 500 тисяч гривень для закупівлі автомобілів для працівників ДАІ Львова.
Міліцію ми вирішили підтримати матеріально – виділили 600 тисяч для ремонту приміщень дільничних пунктів міліції. Але тут є певні проблеми. Виглядає так, що ці люди не хочуть освоювати виділені кошти. В ухвалі було чітко сказано, що ремонтуватися будуть тільки ті дільниці, приміщення яких є в комунальній власності, і є договір оренди між управлінням міністерства внутрішніх справ і Львівською міською радою. Начальник райвідділу міліції має знати, що це приміщення закріплено за ним і він несе відповідальність за нього. Ця наша вимога ще місяць тому не була виконана. А рік закінчується...
Як Ви думаєте, чому ці кошти не були освоєні протягом цілого року?
У мене є своя думка з цього приводу. Міська міліція вважає, що господарство, то не їх справа, їх справа – запобігати злочинності. І до певної міри вони мають рацію. Але я не господарник, я депутат міської ради і не буду займатися справою, якою мені не належить займатися. Ми об’їздили всі дільничні пункти міліції у Львові, подивилися кожен - а їх є понад 60. Я не фахівець-будівельник, тому дільничним міліціонерам разом з працівниками ЖЕКів було запропоновано скласти акти на ці приміщення – в якому вони стані і скільки коштів потрібно для ремонту.
Акти ми всі перевірили. Є приміщення, де можна провести косметичний ремонт, а є такі, де треба мало не капітальний робити. А там же працюють наші люди – львів’яни! Є такі пункти, де труби взагалі відрізані і немає батарей. І ми хочемо допомогти! Спочатку затягувалася справа з договорами оренди, а коли це нарешті було зроблено, то виявилося, що наша міліція не має коштів для оформлення техпаспортів в БТІ. І дійшло до того, що вже грудень і я ще не знаю, чи освоєна хоч одна копійка. Але якби це було так, то мене поінформували би. Хоча, з іншої сторони – зекономили кошти!
Частина грошей була виділена на встановлення відеоспостереження. Я вважаю, що це корисна річ. Тепер плануємо встановити камери відеоспостереження поблизу шкіл. Але на жаль це ще не зроблено і я не знаю, чи буде зроблено цього року.
Для нас це нова справа. Я вважав, що має бути розроблена цілісна концепція відеоспостереження міста до 2012 року. Ми маємо деякі напрацювання, але зробити це самостійно комісії не під силу. До того ж, поки проводилася організаційна робота, підійшов кінець року. І наскільки мені відомо, зараз у бюджеті коштів вже немає. Багато всього було заплановано, але через недовиконання бюджету не все вдалося втілити у життя. Та я переконаний, що коли ми приймемо концепцію відеоспостереження – а я буду наполягати, щоб у 2009 році вона була прийнята – і вона почне впроваджуватися в життя, то наше місто стане набагато безпечнішим.
Хоча деякі із запланованих пунктів виконано успішно. Наприклад, ліцензії на проведення тієї чи іншої діяльності в центральній частині міста міська рада видає тільки за умови, якщо є зовнішня камера відеоспостереження. Як на мене, це багато значить.
Щодо депутатської діяльності Ви розглядаєте наразі якісь питання?
Так. Ми розглядали кілька разів звернення громадян щодо етики поведінки наших колег. Таких випадків небагато – тільки два, по-моєму. Це конфлікт між двома сусідами по суті, один з яких депутат.
Яких проблем в основному стосуються звернення громадян?
В основному діяльності ЖЕКів. Наприклад, мешканці одного з будинків у Рясному хочуть, щоб міська рада взяла їх будинок на свій баланс, тому що сплачені ними комунальні послуги пропадають, не потрапляють за призначенням. Деякі справи потребують суто судового розгляду, але люди не хочуть звертати на це увагу. Наші громадяни вважають, якщо ми влада – то щоб ми не сказали, все мусить бути виконано. Совковий підхід – нікуди не дінешся. Колись була одна „направляющая рулевая коммунистическая партия”, яка як сказала, так і було. Тепер такого немає. Як правило такі звернення стосуються житлово-комунальних умов. Пік протистояння знімається через судове рішення, але судитися зараз важко. Коли хворе суспільство, немає жодної здорової інституції. Я це все розумію. Але не можна вимагати від когось того, що не є в його повноваженнях.
фото: city.lviv.ua
ІА "Вголос": НОВИНИ