Ігор Шурма – заступник міського голови Харкова, заступник голови СДПУ(О), керівник Львівської обласної організації СДПУ(О).
Пане Шурма, ви є заступником голови СДПУ(О). Чим зараз живе ваша партія? І чи жива вона взагалі?
Партія живе. Вона зараз проводить переєрестрацію своїх членів і готується до з’їзду. З’їзд — це пік і вища форма роботи, підведення підсумків будь-якої партійної організації. Для того, щоб вийти на з’їзд, потрібно мати картину, що робиться на місцях: в областях, районах містах і селах.
Коли ми будували партію, ми намагалися серйозно підходити до організаційних моментів. І тепер, в дуже непрості і складні часи для об’єднаних соціал-демократів, ми вже по своїй сутності, по своїй природі не можемо формально підходити до організаційних моментів. Розуміючи і маючи необхідність виходу на з’їзд ми не можемо формально підійти до квотування представництва областей на з’їзді і з цим пов’язана перереєстрація.
Другий момент. Ведучи розмову про політику, велику чи регіональну, ми завжди говоримо, що ідеологічно відданих людей, послідовних є дуже мало і для політики є притаманна кон'юнктура. Так от, власне 2005-2006 рр., при такій мовчазній і неактивній позиції СДПУ (О), став визначальним для цього кон’юнктурного прошарку. Вони чекали, придивлялися і коли побачили, що жодних преференцій, окрім якогось складного важкого періоду у своєму житті вони не отримають, переважна більшість хто у м’ягкій формі, хто жорсткіше, хто тихенько, а хто публічно повиходили з партії.
Сьогодні нам важливо зрозуміти хто саме залишився в рядах партії. Чи здатні ці люди у майбутньому, коли партія займе активну позицію і буде мати можливість входження в якусь коаліцію – чи то владну, чи опозиційну – фахово відстоювати інтереси громадян України. І сьогодні не має значення скільки у партії буде людей, важливо те, чи ця кількість людей може бути сьогодні тим сегментом, якого бракує коаліції для фахового виконання своїх обов’язків.
А все ж таки коли з’їзд планується?
Я переконаний, що після проведення реєстрації…
А скільки триватиме реєстрація?
Доти, поки ми ретельно її не проведемо. Ми не хочемо змушувати людей до поспішного і необдуманого прийняття рішень
Але повинен бути встановлений термін?
Нічого не мусить бути встановлено, єдине що важливо, щоб ми не порушили статуту. Думаю, що весна це буде парад з’їздів. Весна прийде і сніг зійде і буде видно хто що….
Як відбувається перереєстрація на Львівщині? Скільки тут залишилося членів СДПУ(О)?
Ми сьогодні на Львівщині ретельно підходимо до перереєстрації, абсолютно неформально. Сьогодні є такі вимоги: по-перше, хто входить у партію, зобов’язаний платити внески. Довільну суму, хто скільки спроможний. Якщо, наприклад, людина є пенсійного віку, але вона не виходила з партії, постійно приходить і запитує, чим може допомогти – ми не можемо вимагати від неї високих внесків, але хай допоможе чим може: порадою, підтримкою. 25% коштів ми відправляємо у ЦО партії, решта — лишається на місцях, на потреби функціонування офісу. По-друге, член партії має виписати партійну газету. Це київське видання «Наша газета+». У Львові ми поки що не маємо газети.
Можу сказати вже сьогодні, що динаміка розвитку СДПУ(О) має для мене особисто одну цікаву особливість. Коли я прийшов в партію і очолив обласну організацію, це кінець 1999 — початок 2000 року, ми мали трохи більше 100 членів по цілій області. В найбільшій пік ми офіційно декларували понад 14 тис. осіб. Сьогодні, після реєстрації, об’єктивно ідейних членів лишилося трошки більше 120. Але ціна цих 120 людей для формування громадянського суспільства є дуже висока. Це люди, які себе позиціонують з певною ідеологією, які не зраджували, не займалися відступництвом, вони заслуговують на повагу і увагу.
А про інших з тих 14,5 тис. я, як секретар ЛОО, скажу: якби колись я втратив розум і опублікував списки членів партії на Львівщині, це був би не скандал, це б додатковий раз підтвердило, що СДПУ(О) була справжньою кузнею кадрів. Багато з тих людей, які сьогодні перебувають при владі, пройшли нашу школу. Я маю можливість це все спостерігати і аналізувати. Часто, коли сьогодні в наш бік і особисто на мою адресу лунають специфічні оцінки, то їх роблять якраз ті, хто був дотичний до нас у минулому.
Але чому Ви не оприлюдните ці прізвища?
Я особисто буду дотримуватися певних канонів. Я за освітою медик і пам’ятаю, що лікар не має право публічно озвучувати стан здоров’я тих пацієнтів, кого він лікує, хто йому довірився. Коли ми говоримо про політику, я дотримуюсь подібних принципів. Я ніколи в житті не оприлюдню ці прізвища. Можливо, ці люди справді помилилися. Якби ми жили у справді цивілізованому суспільстві, якби я працював в іншій області, а не у Львівській, я би ці дані оприлюднив і, можливо, декого з цих людей поставив на місце. Але на Львівщині я не можу цього дозволити, бо 2005-2006 рік був роком цькування людей тільки за те, що вони були дотичними до СДПУ(О).
Але ці ж люди, вірогідно, вступали в СДПУ(О) не з ідеологічних, а з кон’юнктурних міркувань, вони вас просто використовували...
Значить вони не мають тих моральних цінностей, до яких ми йдемо. То чому Шурма повинен опуститися до їхнього рівня і витикати їм за це? Можу сказати єдине: ці люди більше ніколи не опиняться в соціал-демократичному середовищі.
Али ж Ви тим самим заохочуєте кон’юнктурників?
Ні, це не так. Я, наприклад, ніколи не дозволяв собі раніше говорити про те, що членом партії була племінниця Кендзьора. Я вважав це не потрібним. Сьогодні я можу це оприлюднити. Але я навив тільки один приклад.
І все одно це не нормально..
Коли почнеться пора політичних дебатів і дискусій на Львівщині, я, як активний член чи гравець цієї ситуації, дуже багатьом людям на майбутніх президентських і парламентських виборах закрию рот і зіпсую їх риторику, бо той, хто був членом СДПУ(О) не має морального права опонувати нашій політичній силі. Отоді ми відкриємо обличчя деяких політичних гравців.
Але це некрасиво, бо Ви збираєтеся використати інформацію у власних політичних цілях, а демократія передбачає відкритість інформації.
Я не вважаю, що це є неправильно. У період політичних дебатів треба оприлюднювати дані про тих людей, які збираються займати виборні посади. А хто не йде в політику, нехай живе спокійно і нічого йому випоминати політичне минуле.
Нехай всі, хто є на Львівщині, почують мої слова: якщо вони захочуть йти на вибори, обіцяти і апелювати до громади і говорити про якусь мораль, то я цього разу не дозволю цього робити. Нехай вони подумають, чи мають моральне право виходити на публічні моральні обіцянки. Дуже багато з тих 14 тис. людей ведуть аморально-публічний-обіцянковий спосіб життя щодо львів’ян, які цього не заслужили. І я буду робити все, щоб зупинити таких осіб.
Така позиція може наражати Вас на небезпеку. Дехто може піти на все, щоб закрити Вам рот, викрасти документи партійного обліку.
Викрасти документи у Львові – марна справа, яка нічого не дасть. Бо всі оригнали є в Києві. Наведу приклад. Одного разу людина, яка очолювала газету «ЗВУ» у період національно-демократичного піднесення, а потім працювала у ФДМУ, і яка намагалася очолити СДПУ(О) та отримати від цього певні преференції, але нічого не отримала, ніяк не знала як помститися нашій партії. І він був одним із свідків у суді у справі СДПУ(О) проти Кендзьора. Я на суді дивувався звідки така активність Сірківа? Пізніше з’ясувалося, що він через посередників викрав облікову карточку в облікову секторі СДПУ(О). Але я на суді представив документи: його заяву, облікову картку і все стало на свої місця. Тому, якщо хочуть пограбувати офіс, – будь ласка! – нехай наражаються на кримінальну відповідальність. Але хочу розчарувати – всі документи зберігаються у Києві.
Якщо ми вже заговорили про Київ, скажіть де тепер голова вашої партії – Віктор Медведчук?
Знаєте, я був спершу заскочений тим, що Медведчук написав заяву про складання повноважень, але пізніше, проаналізував ситуацію, зробив те саме на рівні Львівської області. Ми програли, ми не досягли результату, чи можна за таких обставин внутрішнім єством вважати, що ти є лідер? Треба було зробити сильний політичний крок, а це є дійсно саме таким кроком, сказати: я завів до такого становища, тому я складаю повноваження. Інша справа: відпустять чи ні члени партії свого керівника з посади.
Написавши заяву про складення повноважень він не відійшов від партійних справ: його не видно публічно, але рутинну роботу внутріпартійну Медведчук робить, ми постійно зустрічаємося. Крім того, наскільки я з наю, він, як людина, яка завжди катастрофічно мало часу проводила у сім’ї, багато часу сьогодні віддає сім’ї і доньці.
Які зараз стосунки СДПУ(О) з Партією регіонів?
Сьогодні ПР намагається реалізувати свій потенціал і ми не збираємося цьому ні заважати, навпаки, якщо вони потребують допомоги, ми допомагаємо їм своїми людьми. До честі Партії регіонів, вона є послідовною у відносинах зі своїми партнерами і намагається пропонувати варіанти реалізації фахових здібностей професіоналам, які сьогодні є у тих політичних силах, які не увійшли у ПР, але йшли паралельними курсами. Сьогодні від нашої партії у владі перебувають Папієв, Шуфрич і Іщенко, і ми хочемо, щоб таких людей було якомога більше не тільки на центральному, але й на інших рівнях - обласному, районному.
Тобто ви пов’язуєте себе з ПР, вона ваш партнер?
Ми говоримо, що ми ніколи не зраджували досягнутих домовленостей, і якщо було рішення з’їзду підтримати наших партнерів на виборах, то ми це робили до останнього моменту. Хотів би нагадати, що у Верховному суді інтереси Януковича захищали якраз члени СДПУ(О) – Добкін, Заяць і Шуфрич, і в ЦВК також були представлені соціал-демократи. Тому , йдучи на парламентські вибори, блок «Не Так!» ніколи себе не позиціонував як сила, яка не вбачає у Партії Регіонів своїх стратегічних партнерів.
«Троянда над Ратушею»
Ви колись заявили про «Троянду на Ратушею». Чи задоволені Ви роботою Садового, якого Ваша партія підтримала на виборах?
Пам’ятаю, коли ми прийняли важливе для нас рішення про підтримку Андрія Садового на посаду міського голови Львова, на рівні львівського політикуму реакція була неоднозначна. Але тоді це було щире рішення і після того, як навіть сам Андрій Садовий у розмові зі мною на це зреагував дуже боляче, я йому сказав дослівно таке: знаєш, мине час і ти переконаєшся , що соціал-демократи у Львові за жодних обставин твоїми бездарними і бездумними опонентами не будуть, ми будемо робити все для того, щоб допомогти міській владі, бо вона потребує змін.
А після перемоги Садового він не зробив Вам жодних пропозицій?
Пропозицій від Садового не надійшло. Але я не очікував пропозиції і навіть якби її отримав, я у Львові не працював. Мені люди дали тут оцінку – менше 1% підтримки – отож я не маю морального права реалізовувати тут те, що я вмію. Люди цього не хочуть. Тому я поїхав туди, де мене хотіли – прийняв запрошення мера Харкова. Я у Харкові опинився в дивній ситуації, бо у Львові я жив у стані перманентної війни і протистояння і ніколи не мав можливості творити. Наше бажання творити зводилося до благодійносіті і притягнення бюджетних коштів до Львова, коли я вже працював у ранзі народного депутата, але цього ніхто не цінував і це, здається, нікому не було потрібно. Отож, коли я поїхав до Харкова, зрозумів, що сьогодні є два мери в Україні, які заслуговують на увагу – Добкін і Садовий. Це люди нової генерації. Можливо вони ще не є фахівцями, але вони є людьми, які щиро хочуть робити для громади все, що вміють.
Працюючи поруч з Добкіним, нам теж доводиться долати моменти, коли ми чогось не знаємо, робимо помилки. Але якщо це раз, то нормально, якщо це повторюється двічі чи тричі, то це вже свідчить про непрофесійність. Я вважаю, що коли люди, які працюють з Садовим, його не підведуть, а будуть працювати самовіддано, його команда має шанс змінити щось у системі місцевого самоврядування. «Має шанс» це ще не означає, що він його реалізує. Тому я відверто пререживаю за його ставновлення як мера, бо прекрасно розумію, що і Добкін, і Садовий, якщо вони утвердяться як мери, якщо не зроблять хоча б гірше для громади, то в перспективі ми отримаємо нових державних управлінців, які зможуть реалізовувати себе десь на іншому рівні. Бо досвід керування господаркою на рівні міста — це досвід, який ти більше ніде не зможеш пройти, а тільки на посаді мера. Тому, якщо повернутися до тези про «Троянду над Ратушею», якщо вона, звичайно, має право на життя, то для мене дуже важливо, поглядаючи з Харкова, щоб ця троянда не зів’яла.
Ви спостерігаєте і аналізуєте. Чи є вже якісь висновки на користь Харкова або Львова?
Мені часом буває дуже соромно, що навіть будучи народним депутатом у Києві я не завжди розумів ментальність і позицію людей, які живуть на сході України. Я для себе зробив один важливий висновок, що для того, щоб Україна дійсно стала унітарною державою, щоб не було протистояння Схід-Захід, Україні потрібно створити систему ідеологічної конкуренції. Нехай краще між собою конкурують соціал-демократи і націонал-демократи у Львові, Севастополі чи Харкові. Але щоб всюди були націонал-демократи. Народивши ідейну конкуренцію ми уникнемо протистояння географічно-територіального. Перебуваючи у Харкові я зрозумів нові стандарти: що таке відданість і що таке патріотизм, і що таке переживання за своє рідне місте. До цього я завжди вважав, що найбільшими патріотами свого міста, незалежно від партійних та інших переконань, є львів’яни. Зараз я потрапив у нове місто, яке вдвічі молодше, зовсім не схоже на Львів, але рівень патріотизму місцевих чиновників, те, як вони оберігають своє місто, може служити прикладом для львів’ян і не тільки.
У чому це виявляється?
Зараз скрізь дуже багато будують. Якщо подивитися на Львів 10 років тому і тепер, то ми побачимо, що зникло багато скверів, майданчиків, відпочинкових зон. Забудовують все. Ми поступово йдемо до таких маленьких Нью-Йорків в Україні, де крім асфальту і каменю більше нічого не буде. Я не пам’ятаю за останні 10 років рішення сесії Львівської міськради, яке б ліквідовувало і забороняло будівництво. Хіба самі мешканці вступали у протистояння, коли нове будівництво створювало для них великі незручності. Але щоб чиновники переглядали свої рішення – такого не було. А у Харкові влада, яка рийшла, ще перед виборами пообіцяла, що заборонить будівництво на 40 ділянках, які є в зоні відпочинку. І прийшовши до влади, провели ці рішення про заборону забудови через сесію. А зараз відстоюють у судах свою правоту. Це не подобається комерційним структурам, але харків’янами підтримується. Я сьогодні у Львові проїхав певними вуличками і з великим подивом відзначив яка кількість парканів появилася на території Зеленого ока. Там, де ще недавно було якихось кілька дерев, пара кущів... Це просто жахіття. Ми говоремо про Львів, що це — легенда в камені, але ця легенда дуже швидко може зовсім позбутися зелені.
А правда що Львів справляє враження брудного міста?
Знаючи Харків, я мушу сказати, що на сьогодні Львів програє у реформуванні ЖКГ, Львів програє у наведенні порядку на вулиці. Тут бруду набагато більше, ніж у Харкові. Причини цього треба шукати у сесійнму залі і у виконавчому апараті міської влади. Я знаю, що у Львові міські чиновники не хочуть гірше для свого міста, але крім хотіння треба ще переступити через власні амбіції, інтереси, бо інакше діла не буде. Чистота і порядок в місті на 90% залежать від рішень, прийнятих у сесійній залі, від рішень виконкому. Львів, порівняно з Харковом, невелике компактне місто, у Харкові 1620 тис.мешканців, там місто має по діаметру 56 км, а у Львові — наполовину менше, але сьогодні Львів, якщо дивитися з позицій динаміки розвитку і наведення порядку, на превеликий жаль, порівняно з Харковом є значно марґіналізованішим.
Львів перетворився на провінцію?
Проблемою Львова є те, що велика кількість еліти у пошуках кращого майбутнього переїхала до столиці, де себе зреалізувати не змогла і не може, оскільки програє у фаховості киянам, а тим самим втратилась конкурентність Львова зі столицею. Ми сьогодні не можемо конкурувати ні на рівні науки, ні на рівні спорту, економіки, промисловості, розвтку громадських організацій, тощо. Ми програли столиці. А для Харкова притаманна абсолютно інша тенденція. Сьогодні Харків робить усе, щоб стати конкурентоздатним містом в Україні Сьогодні амбіції харківської еліти у науці, медицині, культурі полягають у тому, щоб доказати, що у Харкові краще, ніж у столиці. Фінансові потоки у Києві більші, але Харків ніколи не забуває про свій статус першої столиці України. Сьогодні харків’яни не прагнуть до столиці, а намагаються себе реалізовувати у рідному місті.
Тобто Харків – столиця?
Харків хоче стати самодостанім містом, впливовим мегаполісом на політичному і фінансовому рину України. Думаю, що багато людей, через 4 роки, коли завершиться термін правління цієї влади, будуть говорити, що Харків – найкращий.
А чим ви поясниююєте, що Львів таким не став?
Вся біда полягає в тому, що ми ніколи не мали своєї держави. Ось сам дух відродження української держави відроджувався і народжувався тут, у Львові. Звідси найбільша помилка у галицькому суспільстві. Бо самі галичани вважають, що тільки вони можуть зробити найкраще у цій державі, а це є великою помилкою. Бо ні один наш управлінець не став фігурою загальнодержавного масштабу – ні прем’єр-міністром, ні вце-прем’єром. Ніхто себе не зреалізував на такому рівні. А той, хто пробував реалізовувати, той себе дискредитував і більше не хоче сюди повертатися. Ніхто не поїхав на Схід України формувати її відповідно до своїх цінностей. Львів’яни, володіючи політичною риторикою, мабуть, найкраще в Україні, не є найкращими менеджерами і управлінцями. А Україні якраз потрібні останні.
Продовження інтерв'ю читайте тут:
Ігор Шурма: Харків має амбітну ціль: доказати, що у Харкові є краще, ніж у столиці
ІА "Вголос": НОВИНИ