Якщо в підприємця є вільні кошти, а ідей бракує, незадіяний капітал можна тимчасово розмістити в інші активи: вкласти їх у нерухомість, покласти на депозит, придбати кілька золотих зливків чи інвестувати у чужий бізнес. Ще один варіант для лінивих та ризикових - інвестиційні фонди. Можна придбати сертифікати інвестиційного фонду і читати газети, лежачи на дивані перед телевізором, доки управляючі фондів зароблятимуть для вас гроші. Торік фонди акцій забезпечили прибутковість у 30-60% річних, облігацій ─ 10-20%, змішані ─ 20-40%
Як інвестувати - то гуртом
Український ринок колективного інвестування порівняно молодий - він почав розвиватися шість років тому - після ухвалення Закону «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», відповідно до якого інститут спільного інвестування (ІСІ) - це корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд, який провадить діяльність, пов'язану з об'єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість.
Пайові інвестиційні фонди (ПІФ) - це активи, які належать інвесторам на правах спільної часткової власності та перебувають в управлінні компанії з управління активами (КУА) і враховуються окремо від результатів її господарської діяльності. Пайовий інвестиційний фонд не є юридичною особою, створюється компанією з управління активами шляхом продажу (розміщення) інвесторам випущених нею інвестиційних сертифікатів. При підписанні договорів купівлі або продажу активів фонду КУА діє від свого імені, веде облік результатів діяльності фонду окремо від власної господарської діяльності та інших ІСІ.
Корпоративні інвестиційні фонди (КІФ) - це ІСІ, які створюються у формі відкритого акціонерного товариства і провадять діяльність виключно зі спільного інвестування. Корпоративний інвестиційний фонд - це юридична особа у формі відкритого акціонерного товариства. Статутний капітал такого фонду формується за рахунок грошових коштів, державних цінних паперів та цінних паперів інших емітентів, що допущені до торгів на фондовій біржі або торгівельно-інформаційній системі та об'єктів нерухомості, збільшення статутного капіталу здійснюється виключно за рахунок грошових коштів. У корпоративному інвестиційному фонді не менше 70% середньорічної вартості активів повинно інвестуватись у цінні папери. Управління фондом (відповідно, його активами) здійснює КУА на підставі договору про управління активами, органи управління фонду такі, як у ВАТ - загальні збори акціонерів та наглядова (спостережна) рада.
Швидкі гроші
Обидва види фондів бувають відкритими, закритими й інтервальними. Відмінна риса відкритого фонду - інвестор має право будь-коли придбати або пред'явити до викупу належні йому цінні папери інститутів спільного інвестування. Інвестор інтервального фонду може пред'явити свій пай до викупу лише у заздалегідь визначені часові періоди, але не рідше одного разу в рік. Закриті фонди створюють на певний строк, зазначений у їхньому регламенті. Ці фонди зобов'язані викуповувати свої папери лише після закінчення строку, на який був створений фонд. Така система зручна для середньострокових та довгострокових інвестицій, оскільки дозволяє купувати значні пакети акцій чи нерухомість, не переймаючись їхньою ліквідністю й не побоюючись раптового відтоку коштів пайовиків.
«Зараз найбільш привабливими для приватних інвесторів є відкриті та інтервальні фонди, - розповів «ДІАЛОГУ» генеральний директор КУА «Оптіма-Капітал» Володимир Грициндишин. - Оскільки ринок спільного інвестування перебуває на стадії розвитку, населення вкладає в інвестиційні фонди лише 10-15% своїх заощаджень. Початківці не наважуються вкладати гроші на тривалий час. Хоча з точки зору дохідності закриті інвестиційні фонди набагато привабливіші».
Залежно від терміну, на який створюють фонди, вони можуть бути терміновими чи безстроковими. Фонди закритого типу можуть створювати лише на певний термін, після закінчення якого їх повинні реорганізувати або ж ліквідувати.
Інвестиційні яйця в різних кошиках
Фонди також поділяють на диверсифіковані та недиверсифіковані. Диверсифікованість - це оптимальний розподіл залучених інвестицій між різними фінансовими інструментами з метою мінімізації ризику ймовірних втрат. До диверсифікованих фондів законодавство висуває деякі вимоги, наприклад, фонд не може тримати на депозитах, поточних рахунках, у банківських облігаціях більше 30% активів, купувати більше 5% акцій одного емітента тощо. Тільки диверсифіковані фонди можуть бути відкритими та інтервальними.
За словами Володимира Грициндишина, якщо фонд має у своїй назві слово «недиверсифікований», це не означає, що він менш надійний. По-перше, у нього просто більша свобода вибору, тобто, він не повинен вкладати кошти в менш ліквідні активи, і в цьому сенсі конкретний «недиверсифікований» фонд може виявитися навіть більш диверсифікованим, ніж той, котрий так називається. По-друге, існує багато вимог і обмежень, загальних для фондів усіх видів і типів. І, по-третє, компанія з управління активами фонду для забезпечення позитивного іміджу на ринку та для подальшого залучення інвесторів зобов'язана забезпечувати якомога більшу дохідність того чи іншого фонду. Своєрідним «обмеженням» діяльності інвестиційного фонду є «Інвестиційна декларація» - документ, що регламентує стратегію вкладень активів фонду. Тому перед тим, як вкладати кошти в фонд, потенційному вкладнику варто ознайомитися з цим документом.
Існують ще венчурні інвестиційні фонди - корпоративні або пайові недиверсифіковані інвестиційні фонди, активи яких більш, ніж на 50% складаються з корпоративних прав і цінних паперів, які не котируються на фондових біржах, здійснюють виключно приватне розміщення емітованих ними цінних паперів і провадять досить ризиковану інвестиційну стратегію, зокрема, інвестиції в інноваційні проекти. Фізичні особи не можуть бути учасникам венчурних КІФів та ПІФів, а також недиверсифікованих ПІФів.
Інвестиції для лінивих Інвестувати в цінні папери чи нерухомість можна й самостійно. Для цього інвестор мусить слідкувати за змінами фондового ринку, постійно аналізувати фінансовий стан емітентів, а також дохідність інструментів, в які вкладені його вільні кошти. Інвестуючи в цінні папери фонду вкладнику достатньо лише слідкувати за тим, наскільки ефективно працює з його грошима компанія, що управляє обраним фондом, тоді як аналізом фінансових ринків, щоденним моніторингом стану компаній, в акції яких інвестовані кошти фонду, та пошуком недооцінених активів займаються фахівці компанії з управління активами. Інвестування через фонд позбавляє інвестора необхідності оформлення договорів з контрагентами, реєстраторами та зберігачами цінних паперів. Інвестору не потрібно вести облік операцій на фондовому ринку з метою оподаткування. Така необхідність виникає лише від моменту отримання прибутку з фонду.
Інвестування в фонди дає й певні податкові преференції. «Якщо особа займається інвестуванням самостійно, то прибуток, отриманий після продажу цінних паперів, обкладається податком відразу, - розповідає Володимир Грициндишин. - Прибутки ж фонду від інвестиційних операцій і його пасивні прибутки не підлягають оподатковуванню податком на прибуток підприємств». Тобто фонд може здійснити на ринку безліч прибуткових операцій, але доки прибутки від них залишаються у фонді, їх знову інвестують, збільшують активи і збільшують вартість акцій інвестора без проміжного оподатковування. За словами генерального директора КУА «Оптіма-Капітал», в учасника фонду податкові зобов'язання виникають тільки тоді, коли він отримує прибуток, продаючи цінні папери фонду компанії з управління активами чи третій особі.
Прозорі та надійні
Інститути спільного інвестування є прозорими для своїх вкладників. Відкриті фонди, до прикладу, щоденно оприлюднюють інформацію щодо вартості чистих активів. До того ж кожен інвестор може ознайомитись з головним документом фонду - Проспектом емісії і самостійно проаналізувати діяльність обраного фонду, його позицію відносно ризиків та доходності.
Ще одна характеристика ІСІ - надійність. ЇЇ забезпечуютья якісна система захисту активів інвесторів фондів, високий рівень державного регулювання та інформаційна прозорість. Управління активами фонду здійснює компанія з управління активами, що має ліцензію Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку, і діє в рамках твердих обмежень, які накладає на неї чинна нормативна база. Для того, щоб КУА не змогла зловживати коштами інвесторів, законодавство запровадило ведення відокремленого від компанії обліку активів фонду «незалежним зберігачем». Функцію «зберігача», як правило, виконує комерційний банк, що має відповідну ліцензію ДКЦПФР. Зберігач проводить перевірку правильності розрахунку вартості чистих активів ІСІ, виконаного КУА; здійснює контроль законності проведення операцій з активами ІСІ, діє виключно на користь інвесторів. Якщо зберігач виявляє порушення з боку КУА, то він зобов'язаний повідомити про це ДКЦПФР, а також може вимагати скликання позачергових зборів акціонерів корпоративного інвестиційного фонду. Інвестори ж контролюють діяльність КУА. Як повідомив Володимир Грициндишин, такими органами є Спостережна рада ІСІ, а також збори акціонерів (для корпоративного інвестиційного фонду). Спостережна рада формується з числа інвесторів, які придбали цінні папери ІСІ.
«Фондовий ринок почав функціонувати недавно, тому існують проблеми, які, я переконаний, невдовзі вдасться вирішити, - коментує Володимир Грициндишин. - Найбільшим недоліком є нерозвинена філійна мережа компаній з управління активами інвестиційних фондів, тому останні змушені укладати угоди з банками, які виконують роль агентів. Багато недопрацювань щодо діяльності інвестиційних фондів є ще в законодавчій сфері, тому нерідко виникають непорозуміння. Звичайно, величезним мінусом для успішного розвитку спільного інвестування є необізнаність самих інвесторів в механізмі дії інвестиційного фонду».
Пропозиції фондового ринку звучать спокусливо, але не варто забувати, що заробіток неодмінно пов'язаний із ризиком. Тому, обираючи компанію для вкладення своїх коштів, слід звернути увагу на суму активів, якою керує дана компанія, чи має вона достатній досвід роботи у цій сфері. Якщо є можливість отримати великі прибутки, співпрацюючи з вибраним фондом, то рівень ризику пропорційно зростає. Практика довела, що фондовий ринок функціонує за законами спаду та піднесення. Тому фахівці рекомендують не продавати передчасно свої цінні папери за низькими цінами, бо збитки в такому випадку неминучі, а для уникнення додаткових ризиків, гроші вкладати мінімум на рік.
Інститути спільного інвестування: погляд за кордон
Перші інвестиційні компанії з'явилися у 1822 році в Бельгії. Однак масштабності система спільного інвестування почала набувати з виникненням інвестиційних трастових компаній, створених в Англії в середині XIX ст. Вони випускали фіксовану кількість акцій, що підлягали вільному обігу на вторинному ринку цінних паперів і погашалися після закінчення терміну діяльності компанії.
Нині британці можуть вкладати гроші в інвестиційні трасти та юніт-трасти. Перші - це інститути спільного інвестування закритого типу. Вони не мають права постійно випускати чи викуповувати власні паї, а їх акції котируються на фондовій біржі. Іншу специфіку мають юніт-трасти - вкладаючи в них кошти, інвестор отримує свідоцтво про внесення паю. За наявності попиту траст може емітувати додаткові паї. У цьому випадку він виступає повіреним власника коштів. Управління створеним капіталом здійснюють спільно піклувальник і керуючий. Трасти можуть інвестувати в цінні папери, нерухомість, похідні цінні папери, короткотермінові фінансові інструменти тощо. Продаж і купівлю паїв здійснюють за цінами, які відповідають частці активів трасту, що припадає на один пай. Винагороду керуючому визначають як певний відсоток від вартості активів трасту (зазвичай, 0,75-2%). Юніт-трасти звільнені від сплати податку на прибуток, але зобов'язані розподіляти весь прибуток між власниками паїв. Доходи власників паїв оподатковують за базовою ставкою прибуткового податку. Нині активи пайових трастів Великобританії становлять 141 млрд. фунтів стерлінгів.
У Франції найпоширенішою формою організації спільного інвестування є корпоративні інвестиційні фонди відкритого типу, що мають назву інвестиційних компаній зі змінним капіталом (SICAV). Майже чверть усіх французьких сімей довіряє свої вільні гроші інвестфондам.
У Німеччині діяльність фінансових структур, які інвестують в цінні папери, регулюється тим самим законодавством, що й діяльність банків. Базою для функціонування інвестиційних фондів є закон про інвестиційні компанії (KAGG), згідно з яким інвестиційні компанії визнають кредитними установами і на них поширюють усі відповідні законодавчі норми, зокрема й закону про кредитні установи. Вони підлягають контролю з боку Федерального відомства нагляду за кредитними установами. Акумулювання коштів спільного інвестування відбувається за рахунок продажу інвесторам інвестиційних сертифікатів, які підтверджують придбання паїв фонду. Розміщення капіталу здійснюють у цінні папери, нерухомість або частки в підприємствах. Окрім того, можливі такі форми розміщення капіталу, як операції зі строковими цінними паперами, похідними паперами, надання кредитів під заставу тощо. Кошти, отримані від інвесторів, та фінансові інструменти, в які їх вміщують, становлять «спеціальні активи». Останні можуть бути власністю фонду або спільною пайовою власністю учасників. Компанія є гарантом використання довірених їй коштів і несе відповідальність перед інвесторами в розмірі засновницького капіталу. Законодавство вимагає здійснення управління коштами фонду не менш, як двома керуючими, діяльність яких контролюють також спостережна рада фонду, незалежні аудитори та банк - депозитарій фонду. У Німеччині переважають інститути спільного інвестування відкритого типу.
Для економіки Японії також характерна значна роль банків у спільному інвестуванні. Основною часткою капіталів спільного інвестування тут управляють сім найбільших трастових банків -- спеціалізованих структур, що виконують як функції довірчого управління коштами вкладників, так і організації спільного інвестування. Зокрема до функцій цих інститутів належать: управління нагромадженими на трастових рахунках коштами шляхом вкладення їх у цінні папери; використання таких рахунків для організації кредитування корпорацій; управління за дорученнями коштами пенсійних фондів та інших інституційних інвесторів, сформованими портфелями цінних паперів клієнтів, нерухомістю та інші піклувальні функції.
Однак, найрізноманітніше за формами організації та масштабністю спільне інвестування в США, для яких традиційними є заборона або жорсткі обмеження на операції банків з цінними паперами, оскільки саме ці фінансові інструменти -- оптимальні активи для розміщення коштів інститутів спільного інвестування. Тому тривалий час останнє було відокремлене від банківської діяльності і досягло нині вражаючих масштабів. Сучасне законодавство дозволяє банкам створювати трастові відділи, які займаються управлінням коштами клієнтів за договорами доручення. Ними можуть бути як великі індивідуальні, так і інституційні інвестори -- пенсійні, благодійні, сімейні фонди, фонди страхових компаній та громадських організацій. Банки Америки, зокрема інвестиційні -- один з елементів системи спільного інвестування. Останнім часом вони спрямовують свою увагу, крім великих клієнтів, на дрібних вкладників-інвесторів, відкриваючи дві групи рахунків -- ризикові та безризикові. Перші створюють сукупний капітал, призначений для фінансування ризикових операцій. Процент на них нараховують пропорційно доходу, отриманому від операцій з даним рахунком. Кошти безризикових рахунків інвестують у державні зобов'язання та в забезпечені заставою кредити. Такі рахунки страхує держава і вони є надійною формою розміщення коштів інвесторів. Дохід власники безризикових рахунків, зазвичай, нижчий, ніж власників ризикових. Американські банки можуть не лише керувати коштами спільного інвестування компанії, але й акумулювати такі кошти. Проте, кількісні характеристики такої діяльності значно нижчі за відповідні показники небанківських закладів -- інститутів спільного інвестування, які поділяють на три основні види: компанії сертифікатів з готівковою вартістю (Face Amount Companies), об'єднані інвестиційні трасти (Unit Investment Trust Companies) і менеджеріальні компанії (Management Companies).
ІА "Вголос": НОВИНИ