Які зараз справи в комісії молодіжної політики, спорту та оздоровлення, якщо розглядати їх в контексті прийняття бюджету розвитку?
Ми відстояли необхідні кошти, як в загальному бюджеті, так і в бюджеті розвитку. Комісія задоволена передбаченими в ухвалі статтями, кошти, закладені цього року не менші за минулий рік. Правда постає дилемне питання з інфляцією, адже мільйон влітку і мільйон сьогодні – це різні речі. На жаль.
Ми також спромоглися розпочати цікавий проект щодо спортивної інфраструктури Львова. Ще в кінці минулого року наша комісія мала зустріч з першим заступником міністра молоді та спорту і домоглася виділення цього року коштів з державного бюджету на побудову у місті Львові Льодового палацу.
Міністерство виділить гроші на проектування та будівництво цього палацу, а місто – виділить ділянки і підведе до неї інженерні мережі. В бюджеті розвитку ми передбачили 4 мільйони гривень на ці мережі.
А чи реально виділять ці кошти?
Чотири мільйони – це немалі кошти, але вартість проекту в цілому близько 50 мільйонів гривень. Тобто ми вкладаємо одну гривню, а отримуємо понад 10 гривень.
Давайте також згадаємо, коли останнього разу щось будувалося у спортивній інфраструктурі міста. Останнє, що було, це реконструкція Аквапарку. Проте він має більш рекреаційний характер, ніж спортивний. А так, щоб побудувалося щось з нуля, то це напевно буде перший прецедент у місті за час незалежності. Більше того, 2010 року виповниться 100 років хокею в Україні. Хокей починався також зі Львова, як і футбол, і автоспорт, і він знову у нас потроху відроджується.
Наскільки я знаю, гроші громадським організаціям у бюджеті можна виділяти тільки за наявності певної програми. За якою програмою ви працюєте?
Цього року на різнопланові проекти – патріотичне виховання, оздоровлення, просвітницька робота, профілактика негативних молодіжних проявів на вулиці – затверджено, як і минулого року, близько мільйону гривень. Це програма на весь рік.
Крім того, для організацій, які орендують приміщення в міста, кілька років тому було розроблено програму відшкодування вартості орендної плати. Громадські організації є неприбутковими і для них плата за оренду є суттєвим навантаженням. Ще за попередньої каденції їм надавалися також пільги – певний відсоток орендної плати вони просто не сплачували, проте не всім потребуючим організаціям це вдавалося. Тепер ми пішли іншим шляхом. Цього року виділили близько півмільйона гривень на ці відшкодування.
Ми оголошуємо конкурс на відшкодування орендної плати, громадські організації подають заявки на комісію, яка складається з депутатів різних постійних депутатських комісій, з представників виконавчих органів. При цьому виконавчі органи проводять аудит приміщень, роблять їх фотознімки, – в якому вони стані, чи використовуються вони цільово. На жаль, були такі випадки, коли громадські організації орендують приміщення ніби під статутну мету, а насправді використовують його в комерційних цілях, здають в суборенду, не маючи на те правових підстав. Щоб не було таких зловживань, ми проводимо моніторинг і в залежності від вкладу організації в розвиток міста, в розвиток громади, надаємо їм певну суму відшкодувань.
Також є ще одна програма – конкурс соціально-культурних проектів. Ці проекти поділені за профілями, хоча їх розглядає одна комісія, яка також складається з депутатів різних постійних комісій та виконавчих органів. Громадські організації мають можливість виграти той чи інший конкурс і втілювати свої ідеї.
Кошти на конкурс соціально-культурних проектів, що стосуються молодіжної політики, спорту, на жаль, незначні – близько 50 тисяч гривень на цей рік.
Яким проектам надаються пріоритети?
Як я вже згадував, йдеться про патріотичне виховання, про оздоровлення. Громадським організаціям виділяють кошти на табори, туристичні походи, археологічні розкопки, під час яких молодь залучається до громадських робіт. Особливо це важливо для організацій, які працюють з важкою вуличною молоддю.
По-друге, нас цікавить профілактика негативних впливів вулиці на молодь. Зараз стартує дуже цікавий проект, подібні якому раніше не відбувалися – дві організації звернулися до нас з ідеєю проведення фестивалю-конкурсу вуличних танців. Це напевно навіяно тим, що було на екрані, але це хороший момент, який спрямує молодь в позитивному напрямку.
Також важливими є проекти допомоги молоді на юридичному рівні, тренінги на тему підприємництва, цільовою аудиторією яких є студенти, які за 2-3 роки мають вийти у широкий світ, займатися якоюсь діяльністю. До цих тренінгів залучаються спеціалісти у різних галузях, які 1-2 рази на тиждень проводять заняття для студентів, лекції, які можна адаптувати до реального життя, реалізувати теоретичний досвід на практиці. Для мене особисто ці речі є досить цікавими.
Що Ви можете сказати про працевлаштування молоді, оскільки про такий проект колись йшлося...
Колись говорилося про цей проект. Насправді, якщо говорити про працевлаштування, то це проблема скоріше державного рівня, ніж міського. Ми, на жаль, маємо невеликий вплив на це і дуже мало що можемо зробити.
За статистикою, до першої трійки проблем, які хвилюють молодь, входить власне працевлаштування. Проблема полягає в тому, що випускник є неконкурентоспроможним на ринку праці. Коли я тільки став депутатом, то пробував знайти законодавчі можливості зменшення податкового тиску на підприємців, які працевлаштовують молодь. Проте на сьогодні це нереально в нашій країні.
Студентам треба проходити попередню практику і я знаю декілька громадських організацій, які пробували впровадити таку схему в життя, але, на жаль, це їм не вдалося. Справа в тому, що приватне чи державне підприємство, яке бере студента на практику, має нести фінансове навантаження, оплачувати роботу практиканта, а вони до цього не готові.
Мається на увазі практика під час навчання?
Так, це була досить хороша ідея. Студент приходить на підприємство раз на тиждень, практикується годину-дві, дивиться, допомагає. Студенти були готові до цього, адже тоді, по закінченні ВНЗ, людина отримує уже практичні навики.
В деяких країнах Європи, на скільки я знаю, для молоді діє програма, через яку підприємцеві вигідно їх брати на роботу через зменшення податкового тиску. Це цікаво, це стимулює і спонукає. Це приводить до того, що випускник стає конкурентоспроможним на ринку праці.
У нас все набагато складніше. Якщо, наприклад, відкриваєш якусь газету з вакансіями чи звертаєшся до агентства, то всі роботодавці вимагають стаж 3-5 років. Або йдеш на роботу, де тобі платять мінімально, а вимагають по максимуму.
Звичайно, можна говорити про яскраво активних людей, які все-таки добиваються свого, але такими є не всі. Хоча наше майбутнє залежить від молоді, завтра вона буде годувати старше покоління. Адже у нас у співвідношенні більше пенсіонерів - наскільки я пам’ятаю, на десять працюючих десять пенсіонерів, якщо вже не більше. Це проблема.
Крім цього нашу молодь, котра має великий інтелектуальний потенціал, але не знаходить себе у нашій державі, легко перекуповують закордонні фірми. Інші держави активно стимулюють їх – ті ж самі зелені карти і подібні програми. Тобто складається взагалі безглузда ситуація у країні – держава студенту забезпечує мінімальну стипендію, гуртожиток, за свій рахунок вчить, а потім просто віддає іншій державі. Це просто алогічно. На жаль, на горі не думають про це.
Багато студентів їдуть закордон вчитися на рік – наші вузи мають різні програми обміну студентів – проходять там практику, приїжджають в Україну, дивляться місяць-два, шукають роботу і повертаються на чужину. Вони може б і хотіли працювати в Україні, але не знають, що вони тут будуть робити. Молоді люди не готові працювати за 100-200 умовних одиниць.
Тобто людина не може себе тут реалізувати...
Це насправді проблема. І насамперед це стосується інженерних, технічних наук.
Якщо повертатися до студентів, то давайте поговоримо про хабарництво у вузах, адже це є актуальною проблемою для молоді...
Це насправді велика проблема. Напевно у всіх вузах хабарництво є. Хабарництво апріорі існує у суспільстві. На жаль це стало нормальною життєвою річчю у нашому суспільстві, таке його сприйняття. Хабарництво насправді дуже важко викорінити. Обвинувачувати тільки викладачів у ньому – безглуздо. Якщо говорити про оплату праці, то чи є справедливо, що викладач отримує тисячу гривень? А ще й затримки із виплатами були. Я не виправдовую ні одних, ні других, винні і ті, і ті. Наскільки винен викладач, який бере, настільки винен і студент, який дає. У нас все достатньо викривлено в державі.
Я думаю, що освіта взагалі має бути платною, тоді студенти будуть цінувати її. Механізмів оплати є доволі багато, зокрема державне кредитування. Але тоді ти знаєш, що це чогось коштує, і будеш вигризати у того викладача все. Ти усвідомлюєш, що, якщо чогось не знатимеш, будеш нікому не потрібен на ринку праці, не відробиш витрачених на навчання грошей.
Система освіти у нас дуже незрозуміла. Держава робить замовлення на певні професії, на майбутніх фахівців, але чи хтось проводить реальне дослідження потреб на ринку праці, чи потрібні державі ті спеціалісти. Цим має займатися міністерство. У певний момент всі кинулися вчитися на економістів, на юристів, а нам їх треба стільки? Дипломів є багато, але користі від них...
Тобто виходить так, що зараз всі просто женуться за дипломами...
От власне. Диплом сам по собі є знівельованим. Чи нам всім потрібно мати вищу освіту? Певно, що ні. Хтось мусить бути і столяром, але хорошим столяром. На сьогоднішній день спеціаліст робітничого фаху напевно не менше заробить, ніж той самий економіст.
Чи у тій ж Німеччині є такий високий відсоток людей з вищою освітою і чи всі її так прагнуть? Не знаю, але там – пишаються своїми інженерами, тому що вони спеціалісти, які досягли чогось.
І що з цим робити?
Що з цим робити? Багато хто заявляє про боротьбу з корупцією. Як на мене, позитивним кроком було реформування системи вступів до вузів. На початку відчувався спротив, ця реформа була непопулярною, але це був тільки перший крок.
Що робити, щоб не давали хабарі? В першу чергу, не давати. По-друге, викладач має бути забезпеченим. По-третє, чи нам потрібна така кількість ВНЗ 3-4 рівнів акредитації? Їх же стільки! І всі національні, всі академічні... Але чи реально вони дають освіту? Маємо прикрий приклад Львівського Ставропігію...
Хочу згадати проект громадського руху „Студент за студента”. Минулого року вони запропонували всім, хто не бере і не дає хабарів, один день проходити із зеленими стрічками. Це також цікаво і дає психологічний результат – людина починає задумуватися.
Це знову-таки питання не місцевого рівня, ми насправді взагалі не маємо вплив ні на ПТУ, ні на ВНЗ. Так звана регіональна молодіжна політика є обмеженою і дуже залежить від державної.
Давай перейдемо до політики, розкажіть про ситуацію в міській раді. Бюджет прийняли, ніби має запанувати тиша і спокій...
Тиші і спокою напевно не буде. Істина народжується у дискусії, пошуку компромісів. Єдине, що є бажання аби ці процеси відбувалися адекватно з усіх сторін, без образ та неповаги один до одного.
Я, наприклад. не розумію ситуації з нашим депутатом Андрієм Мисиком, котрого вкотре уже рада не затверджує членом бюджетної комісії. По-перше, депутат має право працювати в тій чи іншій комісії. Він для того вибраний. По-друге, наскільки я знаю, згідно з чинним законодавством, фракції міської ради мають бути представлені в комісіях пропорційно. Я не розумію для чого це порушувати. І ніхто не аргументує своєї позиції. Дайте якийсь аргумент, тому що це скидається на блюзнірство. Депутати говорять, що не проти роботи Андрія Мисика в комісії. А чому не голосуєте? Відповіді нема.
Деякі депутати нарікають на те, що змушені працювати на громадських засадах, безоплатно, а навантаження мають величезне. Яка Ваша думка з цього приводу?
Щодо зарплатні депутата, я все-таки сповідую те, що депутат має працювати на матеріальній основі, бути забезпеченим, так, як це відбувається в західних країнах. Тоді є повноцінне право викликати кожного на трибуну і спитати, що він зробив – ти проїв стільки-то, а що зробив натомість? Зараз все достатньо розмито, депутат може сказати, що працює на громадських засадах, відстоює громаду, проте ніхто не конкретизує, що зробив. Коли праця людини оплачується, вона здатна 12-24 години на добу займатися питаннями громади, профільними питаннями, які за нею закріплені. Це є нормальна практика країн Заходу. Аби далеко не йти – та ж Польща.
Чому, на Вашу, думку люди прагнуть здобути депутатський мандат?
Я думаю, що у кожного різні цілі. Прагнення до здобуття статусу можна приписати депутатам, які за всю каденцію 1-2 рази з’являлися у сесійній залі. Напевно їх цікавить певна моральна сатисфакція в суспільстві. Хтось хоче втілити ті чи інші ідеї – локальні, профільні, особисті, не особисті... Хтось хоче просто йти до влади. Це є певний плацдарм для руху далі.
Тут далеко йти не треба, зробити тільки простий аналіз того, хто як поводиться, з’являється чи не з’являється на сесії. Люди, які хочуть щось зробити, будуть шукати консенсусу, якщо їх позиція є принциповою, вони вийдуть і заявлять про неї. Але ця позиція має бути аргументована. Як на мене, у міській раді треба більше займатися містом, а не глобальною політикою, якою займається вся країна. Політична складова безперечно є і буде, але ми маємо кудись рухатись, шукати варіанти для розвитку міста.
Як Ви ставитеся до виборів за партійними списками?
Я не є прихильником такої форми виборів. Чи правильно є, коли депутатом може стати людина не за заслуги перед громадою, не за свій авторитет, а лише за «хороші відносини» із партійним керівництвом? І наступне питання: чи буде ця людина із «хорошими відносинами» працювати для міста, для громади?
Щодо мажоритарників я дивлюсь теж критично: у мене є мій округ і я ним займаюся. Починається перетягування канату – на школу в якому окрузі більше грошей закладуть в бюджет і т. п.. Це не є системний підхід і чи принесе це позитивні зміни в місто – не знаю. Депутати мають визначати напрямок, пріоритети, стратегію, певні програмні засади – куди і як ми рухаємось. А питання виконавчих органів – втілювати їх.
На рівні міст, таких як Львів, я все ж є прихильником відкритих списків. З одного боку, до влади має приходити команда, яка запропонує системні реформи, системний підхід до вирішення проблем міста. З іншого боку, громада повинна вибирати не партійні назви, а реальних людей, котрим довірять керівництво містом.
ІА "Вголос": НОВИНИ