У 20-річчя Незалежності чи не найпоширенішим мотто, яке чутно звідусіль, є нарікання, мовляв, «ця Україна» не є такою, про яку мріяли цілі покоління українців, вона докорінно відрізняється від того, за що голосували на референдумі 1991-го, що мали на увазі 24 серпня тодішні нардепи.
Мені видається доволі фривольною така констатація реалій. Авжеж, члени Центральної Ради, либонь, мали своє уявлення про Україну, і це уявлення, як не прикро нинішнім ультра націоналістам, було вельми «соціалістичним». Без сумнівів, і Коновалець, і Бандера, і Шухевич теж окреслювали певний проект країни, і чомусь я міркую, що якби його перенести на ґрунт ХХІ століття, то, мабуть, нинішні адепти націоналізму теж би крутили носом. І, звісно, ті, хто мандатами ствердив українську Незалежність 20 літ тому, також мали певні плани. Очевидно, ці плани теж не вписуються в актуальну картину, позаяк своє невдоволення, серед інших, нині артикулюють живі учасники подій. Україна буде такою, якою вона має бути. Не вимріяною нашими попередниками із сивої та не дуже давнини, а тим паче – не партійним проектом якоїсь окремо взятої політичної сили.
Підозрюю, що навіть наші нинішні явлення про державу (якою б вона мала бути) цілковито відрізнятимуться від думки тих, кому зараз лише 16…
Мріяти – завжди добре, мрія, ідеал, – чудовий стимул і чудовий антидепресант серед сірих буднів. Однак будувати країну слід тверезо і раціонально, тим паче, що робимо ми це не на голому місці, не у ролі піонерів. Сотні націй пройшли цей шлях до нас, а тому чи не легше уважніше приглянутися до їхнього досвіду, використати найцінніше, припасувати до свого чужі рішення? А не жити серед ілюзій, щораз розчаровуючись у їхній нездійсненності. Із Днем Незалежності!
Мені видається доволі фривольною така констатація реалій. Авжеж, члени Центральної Ради, либонь, мали своє уявлення про Україну, і це уявлення, як не прикро нинішнім ультра націоналістам, було вельми «соціалістичним». Без сумнівів, і Коновалець, і Бандера, і Шухевич теж окреслювали певний проект країни, і чомусь я міркую, що якби його перенести на ґрунт ХХІ століття, то, мабуть, нинішні адепти націоналізму теж би крутили носом. І, звісно, ті, хто мандатами ствердив українську Незалежність 20 літ тому, також мали певні плани. Очевидно, ці плани теж не вписуються в актуальну картину, позаяк своє невдоволення, серед інших, нині артикулюють живі учасники подій. Україна буде такою, якою вона має бути. Не вимріяною нашими попередниками із сивої та не дуже давнини, а тим паче – не партійним проектом якоїсь окремо взятої політичної сили.
Підозрюю, що навіть наші нинішні явлення про державу (якою б вона мала бути) цілковито відрізнятимуться від думки тих, кому зараз лише 16…
Мріяти – завжди добре, мрія, ідеал, – чудовий стимул і чудовий антидепресант серед сірих буднів. Однак будувати країну слід тверезо і раціонально, тим паче, що робимо ми це не на голому місці, не у ролі піонерів. Сотні націй пройшли цей шлях до нас, а тому чи не легше уважніше приглянутися до їхнього досвіду, використати найцінніше, припасувати до свого чужі рішення? А не жити серед ілюзій, щораз розчаровуючись у їхній нездійсненності. Із Днем Незалежності!
ІА "Вголос": НОВИНИ