Так можна образно сказати про нинішню подію – день народження українського Пророка Тараса Шевченка. 

Пророком назвав його письменник Пантелеймон Куліш. Він же – “хрещений батько” вірша поета “Заповіт” [1845, написаний у будинку Андрія Заячковського (Переяслав-Хмельницький).

Нині тут кімната музей-заповіт, музичний супровід до  “Заповіту” зробив Микола Лисенко.

У Каневі на Чернечій горі

Так, саме у канівському соборі Успення Пресвятої Богородиці (1144 р., за часів князя Всеволода Ольговича) – нині собор Св. Георгія, де лежало в труні тіло Кобзаря, встановили новий іконостас італійські майстри.

Спершу на могилі  Шевченка був великий дубовий хрест. Через 23 роки за клопотанням троюрідного брата поета Варфоломея (1821-1892) поставили білий хрест.Тоді ж неподалік звели невеличкий будиночок, що став тимчасовим музеєм Пророка України.

Першим сторожем і доглядачем його могили в Каневі (1883 -1933) був селянин Іван Ядловський (1850 -1933). Він же опікувався  першою Тарасовою світлицею. Переконаний, що читачі звернули увагу на рік кончини першого доглядача могили поета. Це був голодоморний 1933-й !!! Жертовного селянина також поховали на Чернечій (Тарасовій) горі. Чи збереглася його могила після  численних перетурбацій, що мали  місце за часів нинішньої України ?

Останнє кохання Тараса  було на його могилі

Йдеться про Ликеру Полусмакову. Так, вона відмовилася у свій час від пропозиції поета. Уже перебуваючи замужем,  –  Ликера Яковлєва 1911-го брала участь у заходах, присвячених 50-м роковинам з дня смерті Шевченка. Казали, що згадувала  про Тараса із великим жалем. Поклала на могилу квіти пам’яті. З часом перебралася до Канева і оселилася в місті. Періодично навідувалася до могили. Ликеру  в народі називали   ”Шевченчиха”. Померла 1917-го.

Тарас Шевченко з “Кобзарем” на війні

Під час II-ї світової війни твори Тараса Шевченка видавалися тричі. Зокрема, 1942-го тираж становив 100 тисяч примірників, 1943-го – двадцять тисяч.

Так, так, в умовах гострого дефіциту коштів наші вояки просили не їжі, а  “Кобзаря”. Упорядник видання 1942-го Максим Рильський запросив до написання передмови Павла Тичину, який писав:

”У багатьох листах червоноармійців (не лише українців), що надходять  до спілки письменників, редакцій газет, академії наук, є одне прохання, що без кінця повторюється, надіслати “Кобзаря”  Шевченка на фронт”.

Мій тато бл. п. Тарас загинув на війні. Інколи мої матеріали в “Армії України” публікувалися під псевдо Тарасович. Може, й сьогодні варто тиражувати нове видання “Кобзаря” для наших захисників і захисниць на фронті. Далеко не всі знають або не чули  слова Тараса Григоровича. Мені, приміром, перший “Кобзар” подарувала тета Пелагія 1952-го.

“Кобзар” Шевченка народив ще одного шевченкофіла             

Згадує Володимир Портянко, мешканець с. Селище, що неподалік Моринців, тому вважає себе земляком поета. “Мій батько був учителем української мови та літератури. Мав чималу домашню бібліотеку. В ній мені згодом пощастило  знайти два унікальні “Кобзарі” – виданий у Кракові 1940-го (книжка була з батьком на фронтових дорогах) та 1939-го, що пережив війну в нас вдома, в часи тимчасової німецької окупації.

Утім, найбільше мою душу “стривожив” Шевченко, коли старший син Віталій понад 35 років тому, здаючи зі школярами макулатуру, знайшов серед непотрібних книжок ротопринтне видання ”Кобзаря”. У мене защеміло серце. Тоді в мені прокинувся шевченкофіл.

830 книжок  Шевченка і про Шевченка, сто з яких – ”Кобзарі” передав музею Тараса Шевченка у Донецьку. Твори Тараса Григоровича зібрав на 29 мовах народів світу, зокрема є “Кобзарі” німецькою, англійською, французькою, грецькою, словацькою, іспанською. Утім, найдорожчий,  - батьківський, фронтовий”.

65-річний Олекса Гірник спалив себе на могилі Тараса Шевченка                              

Це сталося о третій ночі 21 січня 1978-го. Перед тим він розкидав по снігу понад тисячу написаних від руки листівок. Одна з них: “В своїй  хаті, своя воля й правда, /І сила  і воля”.

Своя хата - своя держава, так розумів Шевченко, так ми розуміємо... Протест проти російської окупації в Україні !  Протест проти русифікації українського народу ! Хай живе Самостійна Соборна Українська Держава ! (Радянська та не російська!).

Україна для українців !  З приводу 60-річчя проголошення самостійності України Центральною Радою 22 січня 1918 року – 22 січня 1978-го на знак протесту спалився Гірник Олекса з Калуша. Тільки в цей спосіб можна протестувати в Радянському Союзі”.

Перед жертовною акцією Олекса відвідав у Києві Софійський собор, Київсько-Печерську Лавру – квитки до них  знайшли в його сумці. Скоцюрблене обгоріле тіло вранці першими побачили працівники Музею Тараса Шевченка. КДБісти заборонили їм розповідати про побачене навіть у сім'ях. Казали, що спалився божевільний. Його тіло спочатку хотіли  закопати десь під Каневом. Зрештою дозволили дружині поховати чоловіка на батьківщині. 2007-го Олексі Гірнику присвоєно звання Героя України.  Вічна пам'ять Герою України.

Монументальна пам’ять про Шевченка.

1895-го у Львові вперше в Україні названо вулицю ім’ям Тараса Шевченка.

1911-го у с. Лисиничах під Львовом встановлено перший в Україні громадський пам'ятник Тарасові Шевченку.

У Києві пам'ятник поетові зведено  на честь 125-ї річниці від дня його народження - 6 березня 1939-го, напередодні – його ім'я присвоєно київському університетові.

У Вашингтоні відкрили пам’ятник (1964), Буенос-Айресі (1971) (творець двох останніх Лео Моль (Л. Молодожанин, 1915 - 2010), скульптор від Бога.

Портрет Тараса Шевченка був у кожного свідомого українця на етнічних землях і на теренах Правобережної України. Втім, мешканець Чернігова Ігор Бугаєвич зібрав колекцію листівок про Шевченка.

Художниця  Ольга Сахновська мисткиня гравюри на дереві Т. Г. Шевченко – 1934 [33-й голод:народна книга-меморіал [- К., 1991. – С. 453]. Український  Пророк почав свідоме життя “Кобзарем” [1840], а закінчив Букварем [1861].

У СШ № 30 м. Львова тривалий час був бюст Тараса Шевченка. 1961-го з'ясувалося,  що школі присвоїли ім’я поета. 2000-го в день Незалежності України відновили музей, повернули ім'я  Тараса Шевченка школі.

Письменниця, романістка Зінаїда Тулуб (1890 -1964) про Тараса Шевченка                                                                                                         

Задум  - написати хоча б повість про Тараса Шевченка у неї виник під час  заслання  у Казахстані (10 років ув’язнення, з поразкою політправ 5 років). Скаржилася,  що про нього знайшла за Уралом лише дві-три популярні брошури, старі газети та окремі розділи дисертації вірменки Марієтти Шагінян (1888 -1982). Із таким багажем братися за велике полотно не дозволяла совість.

Старий казах Ісханов розповів кілька епізодів, які мали стосунок до життєвої долі солдата Шевченка. Згадала письменниця, самітниця вчена, що поет намалював  портрет доньки бая Кульжан і подарував закоханому в неї чабанові. Відтак допоміг йому продати шкурки чорно-бурих лисиць, аби заплатити за право взяти участь у змаганні.

Вражають любовно виписані акини, зокрема  зустріч поета з  акином Абдрахманом, весілля Шаукен, сватання та весілля Кульжан, полювання на вовків…. Працю Зінаїди Тулуб частково опублікував журнал “Прапор” (1962), а  окрема книжка, заголовком якої став Шевченків рядок “В степу безкраїм за Уралом”,  побачила світ 1964-го.

На жаль, це був рік її кончини. Завершимо цей допис словами поета: “Тільки сльози за Україну… а слова немає…”.

Є, Тарасе, люди і слово, і зброя ! 

Ми переможемо з Тобою разом !!!

ІА "Вголос": НОВИНИ