1 жовтня вийшов новий альбом Земфіри "Спасибо": незважаючи на те, що це перша поява співачки після двох років абсолютного мовчання, альбом вже називають головною музичною подією року. Про що ж мовчала Земфіра?
Наступного року буде 10 років з того часу, як дівчина з'явилася на російській сцені, і з того часу вона в нас є своєрідним барометром, цінником, за яким прийнято вимірювати талант у сучасному поп-мистецтві.
Французький філософ Жан Бодріяр писав ще на початку 90-х, що суспільство споживання найбільше боїться виявити в собі порожнечу: у результаті ми вже сьогодні живемо в зубодробильному, бадьорому і безглуздому ритмі, який нав'язується естрадою, щоб не дай боже не задуматись хоч на хвилю "про вічне", не виявити порожнечу та "зайві" питання в собі.
У новому альбомі Земфіри "Спасибо" немає навіть так званих бойовиків – пісень, свідомо написаних для радіостанцій (пісні "Мальчик" і "В метро", втім, уже крутять по радіо), які повинні за всіма законами шоу-бізнесу зажигати під час перших тижнів продажу нового альбому.
Цей альбом, як і всі її інші, абсолютно не рахується зі слухачем, але парадокс у тому, що слухач саме за це її й любить, і відрізняє від інших. Подивимось, звичайно, чи виявиться альбом комерційно успішним. Але деяку перемогу – чи не більшу, ніж сам альбом, – Земфіра вже отримала. За час своєї кар'єри Земфіра послідовно спростувала два головних закони російського шоу-бізнесу, які до її приходу здавались непорушними. Спростувала не стільки своїми піснями, скільки, взагалі, своїм ставленням до життя і творчості.
Перший закон російського шоу-бізнесу говорив: немає бога, окрім Алли Пугачової. Російська естрада з середини 80-x років ХХ століття (!) вибудовувалась за законом тієї ж владної вертикалі. Ця система, за якою вершина вертикалі є незмінювана, непідзвітна і непідсудна, а всі інші співачки, навіть на рівні етики та естетики, намагаються бути схожими на божество, копіювати його звички, принципи, звички.
До 1998 року вся наша поп-музика була сукупністю малих, середніх, нижчих і ще нижчих копій Пугачової: ой, не випадково це її божественне звання – Примадонна. Хоча більше воно підходить саме її блідим копіям, тобто, дослівно означає – бути ПРИ мадонні, ПРИ мамулі, але аж ніяк замість або над.
Такі були всі ці незліченні овсієнки, корольови, алєгрови, валерії, які принципово не могли запропонувати жодного альтернативного шляху "на сцену", окрім як повторити з меншим або більшим талантом шлях примадонни. Це не значить, що Пугачова погана, зовсім ні. Поганою є тільки ситуація без вибору.
Західна модель шоу-бізнесу (яку зовні скопіював російський шоу-біз) побудована саме на постійній конкуренції 20-30 персонажів, один одному рівних у сенсі можливостей: сьогодні цей у рейтингу перший, завтра – другий ітеде. Конкуренція!
У нас ж на музичному Олімпі Пугачова безроздільно панувала протягом 30 років. Так-сяк погульбанити у відриві від примадонни дозволялось тільки рок-музиці, але любов мільйонів до Цоя або Шевчука тривала все ж не більше трьох-чотирьох років. Це чимсь нагадує нинішній стан лібералів, які встигли побувати кумирами на зорі перебудови, а тепер борються за свої нещасні 5 відсотків.
Але тут в 98-м прийшла Земфіра – без роду, без племені, без реверансів і без любовних скандалів. Рівень текстів, стилістика, музика, взагалі, сам принцип постановки питань у її творчості були не до порівняння з напіврадянською естрадою, яка вміла тільки "радувати". Вся їх нібито "сучасність" була туфтою: це дуже яскраво продемонстрував проект "Старі пісні про головне", після якого стало зрозуміло, що нічого кращого, ніж радянський репертуар, новоросійські зірки не здатні виконати.
А Земфіра співала зовсім про інше і інакше. Вона співала від імені тих людей, які ставились до музики не як до "культурного дозвілля", а як до актуального висловлення про себе. Вона співала для вільних, самостійних, не позбавлених серця і смаку людей. У нас вперше з'явився шанс любити сучасника, живу людину на естраді, а не статую (недаремно в останньому романі Пєлєвіна богиню Іштар звати Алла Борисівна).
Вперше зі сцени співалось не про неземну любов, з трояндами і мріями, а про нормальну, обивательську: з запахом тіла, з бичками загашених цигарок, коли "куриш каждые пять" (Земфіра).
І про тугу, і про радість – як в житті, як в людей. Недаремно і коротке прізвисько, дане безпомилково народною славою Земфірі – Зьома, похідне від земляк: так в армії і на виробництві наші люди позначають споріднення за духом, а не тільки за місцем народження.
До Земфіри модель поводження естрадної зірки була така: на сцені ти шоколадний, пухнастий, любиш всіх "дорогих глядачів", співаєш про "неземне почуття", а в житті виявляєш приклад цілком пересічного побутового хамства, плебейського презирливого відношення до піплів.
Земфіра теж не ангел, але вона на відміну від пострадянської попси не лицемірна. Вона не приховує своєї ненависті до тих, хто не любить її музику – і начальник ЖЕКу, який приходить без стуку в приміщення, орендоване співачкою Земфірою для репетицій в Факельному провулку Москви (два тижні назад), одержує з розгону в живіт від Зьоми особисто – точно так, як получив в око підполковник міліції на концерті в Києві років шість назад. Все ж баскетбольна виучка (Земфіра в дитинстві грала за казанську збірну) – це вам не бальні танці.
Фактично, Земфіра стала могильщицею самої поп-культури 90-х, її естетики: вже незабаром, на початку 2000-х, від тієї попси не залишилось й сліду – останнім звалився Кіркоров після випадку з Ароян і розлучення з Пугачовою: всім зрозуміло, що якийсь час він ще протримається, але по 30 концертів у палацах спорту колишнього СРСР більше вже не буде. Всі інші його сотаваріщі звалились ще раніше. Де сьогодні співає Овсієнко? У клубі "Скажені бабки"? А де це? На пару з Алєгровою і Шурою? А хто це?
Однак, на зміну однієї вертикалі прийшла інша: з середини 2000-х владу в радіоефірах і на екранах безроздільно захопила інша, ще більш безлика та всюдисуща "фабрика зірок", яка встановила інший основний закон російського шоу-бізнесу, другий за рахунком: його можна позначити як кількість замість якості.
Неважливо, яка естетична цінність того, що ти робиш, важливо, наскільки часто ти з'являєшся на екрані, чи часто про тебе говорять. Звідси й напружена, каторжна праця нинішніх зірок: їх головна турбота полягає в тому, щоб потрапити як можна в більшу кількість ток-шоу, побувати в ролі експертів усього на світі, поганяти у всіх можливих забігах, запливах, повзаннях по пересіченій місцевості та катаннях на ковзанах: головне – світитись, миготіти, заповнювати собою увесь наявний теле- і ефірний простір.
Чим більш вбога твоя творчість, тим частіше треба світитись, однак і серед пристойних членів цього співтовариства сьогодні вважається, що інакше втриматись на сцені сьогодні НЕ МОЖНА.
У результаті, всі відомі люди в Росії змушені грати в цю стомлюючу, виснажливу гру, підраховуючи кількість згадувань про себе протягом місяця: від цього залежить твій гонорар, успіх, прихильність публіки.
Земфіра, як було сказано, спростувала і цей закон. Причому, як не дивно, спростувала своїм мовчанням. За ті два з половиною року, що минули з моменту виходу попереднього альбому, вона не з'явилась в жодному (!) ток-шоу, у жодному телевізійному проекті, у жодній кулінарній арені.
Увесь цей час вона намагалась вчитись на філософському факультеті МГУ. Спроба ця, щоправда, не закінчилась нічим добрим, але навіть сам цей благий намір варто відзначити – занадто сильно він контрастує з повсякденним буттям її колег! Земфіра зникла з ефіру, але не зникли її пісні: на всіх музичних радіостанціях її крутили регулярно – хоча й не щодня.
Земфіра наплювала не тільки на присутність в ефірах, але й на святеє святих – на регулярність виходу альбомів: один альбом в два з половиною роки – це просто зухвалість, це розкіш, це плювок в особу працювальничкам вітчизняного шоу-бізнесу, які печуть по два альбоми щороку і по вісім кліпів.
А новий альбом Земфіри до того ж буде продаватись за зовсім інакшою, незвичною для нас схемою: випуском альбому вперше буде займатись не музичний рекорд-лейбл, а мобільний бізнес-тріумвірат: видавничий будинок "Коммерсантъ", мережа салонів зв'язку "Евросеть" і сама Земфіра.
Несподівана і технологія продажу: перші два тижні альбом буде продаватись тільки в кіосках для преси (разом з новим журналом ИД "Коммерсантъ"), наступні два тижні – в салонах зв'язку і лише потім надійде в продаж в інші торгові точки. Чи буде успішною ця технологія в Росії – подивимось: на Заході ж орієнтація на якусь окрему групу населення, а не на всіх відразу – звичайна практика. Таким чином, Земфіра заміряється навіть на непорушні з 90-х років закони продажів дисків. Смілива дівчина.
Земфіра протягом останнього півроку гастролювала Європі, у рамках тура. "А в Росії? – запитую її директора, відомого музичного критика Бориса Барабанова. – У Росії вона дає в середньому по два-три концерти в місяць. – Це не мало? Адже російський артист заробляє на гастролях, це загальновідомо". – "Вона виступає, якщо її влаштовує сума гонорару. Звичайно, вона досить висока". "А чи не впала вартість Земфіри за ці два роки?" – ставлю підле запитання. "Не впала, точно. Мабуть, що й виросла. А що до гонорару, що Земфіра отримає за новий альбом, можете написати дослівно: це сума, який позаздрить БУДЬ-ЯКИЙ російський артист".
Особливої реклами, як ми можемо бачити, їй і не потрібно: тому що слухач і глядач наш – він, звичайно, заручник телеекрана, але про себе, однаково добре розуміє різницю між талантом і популярністю.
Ви будете сміятись, але талант виявився сильнішим. Земфіра довела, що в Росії можлива альтернатива: інший спосіб життя відомої людини, інший ритм творчості, інша бізнес-стратегія.
Приклад Земфіри доводить: якщо сьогодні у великій політиці або економіці альтернативний спосіб існування ще неможливий, то в "масовій музиці" – вже абсолютно. "В Росії можна по-іншому" – ось як коротко можна сформулювати те головне, що довела нам усім Земфіра всім своїм існуванням і творчістю.
"Спасибо" – кращої назви для нового альбому і не придумаєш. Їй спасибі.
Огонек
фото: ural.ru
ІА "Вголос": НОВИНИ