Сьогодні, 19 вересня, вшановуємо 120-у річницю з дня народження відомого українського композитора та громадського діяча Анатоля Вахнянина.

Він захоплювався фольклором, народними й набожними піснями, літературою, журналістикою, редагуванням, писав підручник з історії України, став парламентським і громадським діячем. Найбільший внесок зробив у становлення української професійної музичної освіти, її грядущих поколінь у Галичині. Найвищим творчим досягненням музичної спадщини композитора стала перша західноукраїнська повноцінна опера ”Купало” (1892). Частини опери вперше виконані (1872) в концерті пам’яті Маркіяна Шашкевича. Вона увійшла в репертуар (1992) Національної опери України поруч з ”Наталкою Полтавкою”, Тарасом Бульбою”, ”Утопленою” Миколи Лисенка та ”Запорожцем за Дунаєм” Семена Гулака-Артемовського.

Народився Анатоль Вахнянин у сім’ї священика Климента у м. Сінява Ярославського повіту (нині – Республіка Польща). Після закінчення початкової школи навчався у гімназії (Перемишль), де здобув перші музичні знання (1852-1859). 1853-го став співаком (альт) хору руського (українського) кафедрального собору, познайомився із нотним церковним співом, композиціями Дмитра Бортнянського (1751-1825), Михайла Вербицького (1815-1870), Івана Лаврівського (1822-1873). Упродовж 1859-1863 рр. студіює у Львівській греко-католицькій семінарії.

Микола Пристай, автор праці “Львівська Греко-Католицька духовна семінарія” (1783-1945) – (Львів-Рудно, 2003), перераховуючи склад хору навчального закладу, серед інших видатних композиторів і співаків згадує прізвище та ім’я Анатоля Вахнянина (с. 325). 24 листопада 1904-го у Львівській філармонії за участю Анатоля Вахнянина під протекторатом митрополита Андрея (Шептицького) відбувся концерт до 50-ліття проголошення свята Непорочного зачаття Пресвятої Діви Марії (22 грудня). У програму концерту увійшли твори Франца Шуберта, Дмитра Бортнянського, Фелікса Мендельсона, Максима Березовського, а також виконано дві молитви з опери ”Купало”.

Після концерту митрополит Андрей (Шептицький) надіслав на руки Анатоля Вахнянина листа з подякою і благословенням. Лист був опублікований у місцевій пресі.

Починав із побутової белетристики…

Перші її кроки пов’язані із семінарією, зокрема випуском рукописної гумористичної ілюстрованої газетки ”Клепало” (1861). Тут молодий семінарист видав свій перший вірш ”Празники”. У семінарії він знайомиться з українською літературою (Тарас Шевченко, Юрій Федькович, Маркіян Шашкевич). Наступного року опублікував критичний відгук на поему Миколи Лісикевича ”Співак з Підлісся”. Тоді ж на слова Юрія Федьковича став автором першого хорового твору (квартет) ”Чи знаєш, де країна наша мила?”

Сучасний дослідник творчості і життя Вахнянина – Яким Горак називає 25 його творів белетристики. 1902-го у Львові побачила світ збірка прозових творів ”Оповідання і гуморески” – (25 оповідок), раніше на шпальтах ”Зорі” опублікував повість ”Женщина”. Дебютував Вахнянин у літературі сільською побутовою тематикою - повістю ”Три недолі” (1863). З цього приводу Іван Франко, за словами Якима Горака, писав: ”Оповідання написано дуже гарно і заповідало в авторові визначного белетриста, яким, одначе,  він не зробився”.  Іншими словами, добре, але…

”Сила творчества Вахнянина” (вислів мово- й літературознавця Омеляна Огоновського (1833-1894) в гумористично-сатиричних творах (оповідання, гуморески),  або ж на сюжети з міського середовища (шкідливі риси, неінтелігентна поведінка, особистий гонор, заздрість людини і т. п.). Літературні смаки Вахнянина формувалися під впливом творчості Тараса Шевченка, Маркіяна Шашкевича, а також внаслідок безпосереднього спілкування із Пантелеймоном Кулішем.

Мова наша – самостійна галузь на Слов’янськім словеснім дереві       

1865-1868 рр. Анатоль Вахнянин відбуває студії на філософському факультеті історії та географії Віденського університету, повернувшись до Львова, отримує посаду вчителя-історика гімназії. Відома його діяльність у роботі комісій стосовно впорядкування і видання підручників для середніх і народних шкіл, видав власний підручник географії для середніх шкіл, переклав із німецької підручник географії Белінгера, а також уклав ”Співаник для шкіл середніх” (1889). Залишив вагомі трактати про ”руську справу” в Галичині. Започаткував працю в архівах, досліджував джерельні матеріали – документи, рукописи, відвідував місця історичних подій, студіював у приватних бібліотеках. Готує лекції і виступає з ними на історичну тематику в різних товариствах. На жаль, чимало тодішніх історичних праць мали компелятивний характер, дослідники залучали неперевірені факти, домисли. У статті Вахнянина ”Федькович яко політик і педагог” йдеться про його роботу над шкільними підручниками, причому матеріал написаний в оригіналі німецькою, тому довелося його перекласти українською.     

Ось одне з його резюме перекладача: ”Учені слов’янські рішили уже давно, що мова наша становить окремішню, широку, розкошню, самостійну галузь на Слов’янськім словеснім дереві. Не зважа на те і дійсний факт, що мова наша жила споконвіку своїм питомим органічним життєм і ниньки при трудних обставинах, іменно при централістичних забаганках так званої русофільської партії в Росії і в Галичині, жиє і розвивається чим раз краще - не зважа на те, нехтували донедавна самостійність її дневникарі польскі, а відколи сі пересвідчилися об нестійність своєї праці, нехтують ще її московські політики, що в централізації язиків слов’янських добачають догідне і певне средство скріплення царства російського”.

Як актуально звучить ця думка і через 100 із хвостиком літ !!! І ще більше прикро, що деякі громадяни України (навіть службовці органів державної влади, народні депутати (!) не володіють, чи не хочуть володіти (спілкуватися) українською державною мовою) !                                                       

“Я ж учуся доси гармонії та форм музичних”

 Це самовизнаний факт Анатоля Вахнянина, хоча він і став автором підручника ”Наука гармонії”. Сучасний дослідник творчості композитора – Яким Горак стверджує, що  підручник створювався влітку 1906-го для потреб Вищого Музичного Інституту. Тут, зокрема, наводяться слова автора книжки: ”В літі 1906 р. працював в Спасові, в домі о. Тита Ковальського 8-10 годин денно і написав для свого ”Висшого Музичного Інституту” науку гармонії, яка жде накладця”. На жаль, підручник залишився неопублікованим. Донині збереглося два варіанти його тексту. У згаданому науковому дослідженні Якима Горака детально розповідається про першу та остаточну версії підручника, подається  його структура, зроблено певні порівняння з йому подібними вітчизняними та європейськими музично-теоретичними системами.

Посібник містить в тексті відповідні завдання, які пропонуються учням для засвоєння конкретної теми. Вони логічно поєднують три сучасні методи роботи з гармонії – письмові завдання, гру на інструменті і слуховий аналіз.

Музика в театрі чи театральна музика

Мабуть, це дискусійне питання. Однак, суть цієї проблеми в іншому, а саме в конкретній справі стосовно становлення українського театру в Галичині. І на цьому поприщі Анатоль Вахнянин зумів внести свою вагому дещицю в розуміння важливості праці театральної інституції для духового розвитку української спільноти. Це тепер ми сприймаємо як належне – в українському театрі – українська мова. Анатоль Вахнянин буквально з перших кроків, першими початками співпрацює задля нового українського театру в комітеті під назвою ”Артистична комісія”. З-під пера композитора вийшла стаття ”Реформа львівського руського народного театру”. Йшлося про набутий досвід театральної трупи ”Руська Бесіда” (1864-1889) і, звичайно, найголовніше на той час – збір коштів на будівництво власного будинку театру. Зрештою, зійшлися на залагодженні зведенням театральної і концертової салі в будинку Музичного Інституту імені Миколи Лисенка. Коли ж  після посвячення будинку 12 червня 1916-го Інститут зайняв власне приміщення, то це стало особливою радістю для львівських театралів. 

Анатоль Вахнянин продовжує відстежувати за виставами і розвитком українського театру в  Галичині, подає його репертуар. Називає акторські кадри театру. З великим захопленням характеризує творчість Соломії Крушельницької (перебувала у Львові 11-30 квітня 1903-го). Разом з нею співали тенор Варшавської опери і королівської опери в Мадриді Йозеф Руссітано, тенор Мадридської опери, молдаванин з походження Август Діані.                       

“Купало”

Вершиною, своєрідним піком творчості і життя Анатоля Вахнянина вважається його опера ”Купало”. Дійсно, опера стала підтвердженням остаточного набуття професійної зрілості і переконливою ознакою національної свідомості в музиці. 23 травня 1876-го відбувся концерт на допомогу убогим учням академічної гімназії, де їхніми ж силами виконувалися частини майбутнього твору. Остаточно оперу було завершено 1892-го.

За життя автора опера в повному варіанті сцени не побачила Ініціатором здійснення постановки твору у 20-х роках XX т. став академік Кирило Студинський. Він переслав тодішньому солістові Харківської опери співакові Михайлові Голинському копію партитури опери. Остаточно видав розпорядження розпочати роботу над оперою Микола Скрипник (березеь1927-лютий 1933 – народний комісар освіти в уряді УССР).  

5 грудня 1929-го відбулася прем’єра опери. У виставі були задіяні - Марія Литвиненко-Вольгемут (Одарка), Михайло Голинський (Степан), Іван Паторжинський (Максим), М. Дніпровська (Галя), В. Будинкевич (Омар), Волинець (Муедзин), А. Васюта (посланець), М. Голухівська, Г. Підлісна, П. Калюжний (євнухи).

Напередодні з Галичини до Харкова приїхали академіки Кирило Студинський і Філарет Колесса. Вони брали участь у роботі сесії ВУАН, заодно відвідали виставу в театрі державної опери. 8 грудня у харківських ”Вістях ВУЦВК” була опублікована рецензія авторства Юрія Ткаченка на прем’єру опери. Рецензент відзначив ”красиві й звучні хори, подекуди ясно позначені українським та східним колоритом та головні сольні номери – арію та баладу Максима, арії Одарки, Степана, Омара”. Відтак, львівська преса ”Діло” теж відгукнулася на прем’єру опери двома витягами із російської та української харківської преси про виставу.

На жаль, прем’єра стала єдиною постановкою в Україні аж до 1990-го. Відновив її для нас і світу в музичній редакції незабутній Мирослав Скорик. Вистава поновлена завдяки силам оперної студії Вищого Музичного Інституту імені Миколи Лисенка 2002-го. Прем’єра опери у Львові відбулася 21 жовтня 1990-го. Відтак, в тій же музичній редакції 1992-го представлена в Національній опері України імені Тараса Шевченка в Києві.

Коли йдеться про креативну працю Анатоля Вахнянина, обов’язково скажуть про  Вищий Музичний Інститут імені Миколи Лисенка - нині Львівську Національну Музичну Академію імені Миколи Лисенка – справжню кузню музичних обдарувань України. Втім, сам Анатоль Вахнянин вважав себе “…Одним із головних стовпів і представників галицького українофільства, то, проте, не зайняв у його історії такого визначного місця, яке міг би був зайняти при своїх талантах, але також при більшій пильності і сумлінності в трактуванні своєї справи”. Вельми благородне визнання і поважна скромність галичанина-українця. 

Детальніше про Анатоля Вахнянина читайте у рубриці “ЛЮДИ”.

                                                                         

Для ІА «Вголос» підготував Степан Боруцький