Перше, що зробили російські окупанти, коли зайшли в українські населені пункти, відновили вже знесені радянські пам’ятники та знищили всі згадки про Небесну Сотню та про учасників бойових дій за незалежність України.
Натомість на Львівщині досі стоять пам’ятники кадебістам, які після Другої світової вбивали на українській землі патріотів, які обороняли Україну.
Чому так і як позбутися тої радянської спадщини «Вголос» розпитав керівника меморіально-пошукового центру «Доля» Святослава Шеремету.
У могилах на центральних площах лежать енкаведисти
За його словами, на більшості тих меморіалів до 90-х років були надписи, що поховані тут особи загинули від рук українських буржуазних націоналістів. Ці надписи з проголошенням Незалежності України стерли. Але самі поховання – залишили.
«Коли ми аналізуємо дати поховання цих осіб, так званих учасників Другої світової війни, то виявляється, що вони загинули від серпня 1944 року і до п’ятдесятих років. Тому ми чітко розуміємо, що тут місця поховання енкаведистів», - каже він.
Так, нещодавно у Дрогобичі на Львівщині, після кількох років дискусії, демонтували меморіал «Вічний вогонь» (народна назва – «Павук»). Натомість під плитами залишилися поховання людей. Хоча офіційно вважається, що це місце поховань бійців Другої світової війни, але фахівці в цьому сумніваються.
«У центрі Дрогобича є поховання без дат. Але згідно з даними архівів, тут поховані особи, які загинули від серпня 1944 до 1952 року. Тому ми розуміємо, що тут поховані енкаведисти. Адже фронт Другої світової пройшов через територію України у липні 1944 року. А в серпні він був далеко за межами як Дрогобича, так і України», - говорить Святослав Шеремета.
Він нагадав, що натомість тут тривала боротьба української повстанської армії. То ж всі поховання, датовані від серпня 1944 року і пізніше, можуть бути похованням енкаведистів.
Попри те, що сам меморіал демонтували, та останки похованих залишили. Адже, щоби їх перепоховати, потрібно дотриматися ряд процедур та отримати купу дозволів. Хоча, за деякими даними, решток людей у цьому похованні може й не бути.
За словами фахівця, аби точно це з’ясувати, потрібно провести ряд пошуково-земляних робіт. Тут можуть бути як справжні поховання, так і фальсифікації, які вчиняла радянська влада. А для пошуково-земляних робіт потрібні дозволи, передбачені законодавством України: дозвіл міністерства культури; дозвіл міжвідомчої комісії, яку очолює міністр культури, на ексгумацію та перепоховання; рішення про переміщення чи зняття з обліку пам’ятки історії.
Святослав Шеремета зазначає, що з 2014 року тільки у Добромилі Самбірського району на Львівщині вдалося перенести останки загиблих з центральної площі на кладовище. Але вся процедура з дотриманням законодавства та отриманням всіх дозволів тривала півтора року.
«Ми розуміємо, що не може бути поховань у центральних місцях міст, містечок чи сіл. У всьому світі людей ховають на кладовищах. А радянська окупаційна влада проводила маркування територій і розміщала на центральних площах населених пунктів цілої України, а в першу чергу – на заході України, меморіали і ховала загиблих. Це робилося аби показати хто при владі і чия є влада», - зазначає він.
На сьогодні на Львівщині вже є рішення місцевих громад – Мостиська, Судової Вишні, Сколе, Стрілок та інших про перепоховання останків осіб, які лежать на центральних площах.
Окупанти вже маркують окуповані території
Розмовляючи про ці маркери радянської доби, керівник меморіально-пошукового центру «Доля» проводить аналогію з нинішньою російсько-українською визвольною війною.
«Уявімо, що, не дай Боже, втілилися б плани путіна . І навіть завдяки самопожертві та героїзму збройних сил України та територіальної оборони, нам не вдалося б відтіснити окупантів з території Київщини, Сумщини, Чернігівщини та Харківщини. І ось ми моделюємо ситуацію: маємо Бучу, де відбулися масові вбивства цивільного населення. Зрозуміло, що серед тих, хто вбивав, є загиблі. Їхні тіла не відвозять в росію, а залишають тут. Тоді окупанти своїх, катів, ховають на центральній площі Бучі, ставлять меморіал. А через кілька років змушують дітей та внуків загиблих українців носити квіти до цього меморіалу. Приблизно те саме ми маємо з пам’ятниками загиблих енкаведистів у нас», - каже фахівець.
Натомість за словами Святослава Шеремети, зараз Міністерство культури України не рекомендує в часи війни та бойових дій проводити заходи та проекти з реалізації перепоховань загиблих у Другій світовій війні. Хоча фахівці стверджують, що саме зараз час для цієї роботи. І звертаються до міністерства розробити спрощену процедуру, яка б дасть змогу провести ексгумацію протягом тижня від дня звернення місцевої громади. Окрім того, пропонують перепоховати не бійців, які загинули у війні, а тих окупантів, які боролися з українським визвольним рухом у повоєнний час.
«Мостиська міська рада вже два роки тому проявила ініціативу перепоховати останки загиблих, серед яких більшість - енкаведисти, з центрального парку на кладовище. Це питання розглядало Міністерство культури та міжвідомча комісія. На превеликий жаль, досі не прийнято рішення і не отримано дозволи», - говорить експерт.
Також яскравим свідченням важливості питання політики пам’яті мають стати дії окупантів на тимчасово окупованих українських територіях. Там, де вони зараз зайшли, росіяни відновлюють давно знесені пам’ятники Леніну та знищують пам’ятники героям Небесної Сотні й учасникам АТО.
«Вони чітко розуміють, що на часі та як маркувати території», - говорить керівник меморіально-пошукового центру «Доля».
Що робить рашистська церква в Україні?
Ще одним маркером радянщини, який ніяк не викоріниться з України, є українська православна церква московського патріархату. Так, ці церкви з’явилися на Львівщині 1946 році, коли з ініціативи НКВД у Львові був скликаний псевдособор у соборі Святого Юра. Учасники того зібрання, серед яких була чимала делегація московських попів, ухвалили скасування рішень Берестейської унії та возз’єднання з російської православної церкви. І хоча у 90-х роках на Львівщині та на заході України було відновлено діяльність української греко-католицької церкви та незалежної православної церкви, та московські попи не вступилися й частина галичан продовжують відвідувати церкви країни-окупанта.
«Я вважаю, що панькатися зі структурою, яка чітко працює на державу-окупанта, - не можна. Зараз потрібно зробити все, аби більше у громадах цієї церкви не було. Ми бачимо, що за ці три місяці повномасштабного вторгнення церква московського патріархату не зробила жодної заяви щодо російської окупації. Вони тільки робили завуальовані заяви, що треба припинити війну. Це є п’ята колона», - каже Святослав Шеремета.
Він нагадав, що більшість попів у московських церквах мали колись звання офіцерів КГБ, а зараз – офіцерів ФСБ росії.
А ось позбутися цих окупантів, згідно з чинним законодавством, можуть самі громади. Тільки вони можуть вирішувати чи потрібні їм такі церкви чи ні.
Читайте також у «Вголосі»
Як воює з російськими загарбниками колишня айтішниця, мама двох дітей, боєць 103 бригади ТрО «Сонце».
Що буде робити з прапором росії після нашої перемоги «азовець» Ігор Фльорко
ІА "Вголос": НОВИНИ