Спостереження за політичною боротьбою на Львівщині, яка знову характеризувалася застосуванням адмінресурсу і викидами чорного піару навело мене на згадку про одну історію яка сталася з нашим земляком у «чужій сторонці»..
Пару років тому один мій знайомий студент-політолог побував на стажуванні в Канаді. Попри юний вік, студент цей був знайомий із українською політичною кухнею не лише з газет та підручників – йому довелося брати активну участь у кількох виборчих кампаніях різного рівня у складі різних політичних команд.
Отож, коли канадці запропонували йому попрактикуватися у виборчому штабі якогось там кандидата до їхнього парламенту, наш земляк небезпідставно сподівався, що зуміє не тільки повчитися у західних колег, але й поділиться з ними власним досвідом, привнісши, так би мовити, «свіжий струмінь» у застояну воду канадського політикуму. Вже за кілька днів, тільки освоївшись у виборчому штабі, він намітив, як йому здавалося, досить ефективні ходи, котрі могли би посилити позиції їхнього кандидата і, натурально, поспішив поділитися своїми ідеями із заморськими колегами.
Суть пропозиції полягала у наступному. В окрузі, де балотувався їхній кандидат, переважали односімейні будинки. І там сформувався звичай: біля тих домівок, мешканці котрих уже зробили свій вибір, ставлять прапорці із символікою відповідного кандидата. Це робиться для того, щоб агітатори від інших кандидатів уже не завдавали господарям клопоту особистими відвідинами. Наш друг, навчений досвідом львівської політичної боротьби, запропонував викрасти і понищити значки власного кандидата, а потому підняти голосну кампанію проти нечесних і, не побоюся цього слова, неморальних методів їхніх політичних противників.
Реакція на пропозицію нашого земляка виявився для нього цілковито неочікуваною. Спершу канадці засумнівалися у його психічному здоров’ї, а потому, коли з’ясували, що хлопець ніби-то практично нормальний, просто у тій країні звідки він приїхав норми є іншими – стали пояснювати, що його пропозиція є неможливою для виконання тому, що навіть думати так не годиться, це так само непристойно і небезпечно, як, скажімо, за обідом колупатися виделкою у вусі.
«Вони там усі такі», - резюмував наш земляк. Будувати свій політичний імідж на тій ідеї, що ти дотримуєшся моральних норм, або що Закон має бути один для всіх на Заході так само немислимо, як і спробувати збудувати його на ідеї, що ти дотримуєшся правил гігієни.
Але ми живемо у своїй країні, де ідея про те, що обманювати не можна виглядає дуже свіжою, креативною і навіть революційною. Як казав Редьярд Кіплінг, на схід від Суеца Десять заповідей не діють. Скажемо більше: вони не діють уже і на схід від Чопа. І це сумно. Але є в усьому цьому і позитивний момент. Панове, ми думали, що ми у повній дупі – це не так. Ми просто в Азії.
Примітка: Авторське право на словосполучення «коротке есе» належить Ігорю Гулику.
ІА "Вголос": НОВИНИ