Центр політичного прогнозування газети "Високий Замок" запросив усіх бажаючих на свій 9-й поверх для зустрічі з нардепом Петром Писарчуком.
На цьому, так звану "об'єктивність", як атрибут зідеалізованої журналістики можна відпустити у віртуальні пампаси, бо розпочалось конкретне мочілово журналістами пробютівського "Високого Замку" продонецького (партійно – регіонального), але разом з тим, й щирого галичанина Петра Писарчука.
Враховуючи усі нюанси місцевого значення, не можна написати, що це мочілово було аж таким конкретним, тобто серйозним. З часткою якоїсь ліні та наївного невмикання існуючих звивин, журікі ВЗ намагались вивести власника "Південного" на джерельну воду шляхом вимовляння істин, яких би навіть вуста немовлят соромились б вимовляти. Що це – рівень розвитку їх ноосфери чи театральна псевдонаївність – відомо тільки батькам адронного колайдеру.
Писарчук такі пісочні замки журналістів ВЗ, м'яко кажучи, але грубо говоря – розвалякав своїм практичним втіленням теорії непротивлення злу (чорного піару тощо) – агресією. Якщо проти лому – немає жодного прийому (окрім бластера), то проти спокійно-врівноваженого голосу адепта Нагорної проповіді – тим більше.
Бурхливі, злокохучі баранці високозамкістів легко розбивались об борт корабля, на якому Писарчук збирається плисти у хронотоп, де коридорами Львівської міської ради та вулицями Львова буде розтікатись, зливаючись в законному (єдиному для усіх) порядку – молоко і мед.
Зважаючи на корабельну тематику та присутність компаративістичних зв'язків, можна дозволити собі ще одне порівняння, яке ще більше феєрверкне торжество духа над матерією. Отож, журналісти ВЗ та бризкітки їх запитаннь розбивались, як пляшчина шампанського об борт Писарчукового ковчегу.
З висоти пташиного польоту споглядаючи на іміджевий вектор подачі Писарчука себе народу, можна побачити, що на першопоглядний момент, утопічний образ (і це в побожній Галичині?!) ревного християнина з наголосом на недопустимість агресії чи чорного піару – є анахронізмом. А замовчування і небажання виставлятись зі своїми справами віри є атавізмом серед бурхливого моря новомодної серед політиків тенденції, щодо триндіння про високоморальність та духовність, яке приніс з собою Ющенко і яким зараз так маніпулює Тимошенко.
Подальше розбивання шампанського об імідж Писарчука лише сприяло розкриттю його закритості та усування футлярної панцирності. Писарчук – ще той жук, а в контексті влобних запитань – тримається, не гірше Садіка натасканого екстрасенсами та й затухає без слова, не так швидко, як Андрій Іванович.
Без тримання за слово, Садік швидко опускається до виразу обличчя третьокласника, якого зловили на місці злочинного розбивання шкільних вікон з-за допомогою горобини, бальона та лампочного патрона.
Писарчук лише стає схожим на крабіка, який з неохотою змушений вилазити зі свого панциря, реагуючи на зовнішні подразнення. Його клешні напрямлені на мерські вибори і з-за відповідних умов його мортал комбат з Садовим може бути цікавим електорату.
З останнім твердженням погодились навіть, чи то ліниві, чи то наївні, чи то ще якісь журналісти "Високого Замку". На тому й тихо-мирно розійшлись. Побавились і в люлю.
ІА "Вголос": НОВИНИ