Крихітка "Рецепт" (2010)
Новий диск Крихітки, яка вже не Цахес (і якій стародружбанськи хелпають Esthetic Education) одним своїм крилом віщує західні орієнтири, а іншим – звичайно ж, що східні.
На перший погляд, це ніби альтернатива, але по замашкам – натуральний попсарок (місцями – дуже занудний). Якщо до більшості текстів та вокальних даних Каші Сальцової – не має особливих питань, то з саундом тут наявна велика проблема (тільки на стартовому треці "Рецепт" ще можна знайти зародки еволюції), яка може бути охарактеризована словами та словосполученнями: жанрові кліше (для чого в "Плюс один" новинна вставка?), безбарвність, дистильованість, рафінованість, ординарність тощо.
Найкраще уся ця підміна понять може окреслитись одним словом. І це слово (яке не просто слово, але й назва групи, а мо’ й пароплава) – Placebo. Орієнтуючись на цей музичний фейк, Крихітка впадає у ангельську занудність під супровід стадіонного пафосу, де будь-яке зачеплення за щось живе (натуральне) неможливе, бо сила тертя делітнута дурнуватою екзальтацією (істерією) страждальницьких рукозакидань. Місцями тут трапляється і психоделія, і пост-гранж. Та увесь цей арсенал починає падати з вершин у якусь низинну кашу-малашу, але чомусь ніяк не може долетіти до точки призначення.
Де плацебні клішеки втрачають свою чарівну силу, птахом-лебідкою стремить на диску Земфіра з зіркою на чолі. Вмикається романтичний кабаретоз і закосні вокалізації, з’являється акустика і "ПММЛ" перекладається українською, як "ВМНК".
Але Каша Сальцова, не Юля Висоцька, щоб розкидатись ефірним часом заради якоїсь напівфабрикатної равіольності.
Поволі на альбомі (точково і циркулярно) починають з’являтись іронічні нотки, які лавиною переростають у інтелігентний стьоб (також звернений й на себе). То тут, то там проскакуючи шкряботушкою по дереві, він розтікається амазонкою на "Щось на зразок", "Хочу почути" і "Ало-Але". Саме ці 3-ри треки стають Розумом, Честю та Совістю диску "Рецепт" (про важливість "Все, що тобі потрібно" дещо згодом).
Незважаючи на свою також клішенутість, треки є найбільш адекватними в альбомній обоймі (завдяки своїй суцільній іронізації). Щенячий захват романтизації на "Щось на зразок" здається занадто ідеальним, тим більше у супроводі оркестровки, але коли стає зрозуміло, що то є дикий гон (бо як інакше?) над хітом Олександра Пономарьова "Він чекає на неї" у вигляді джангл-попової версії а-ля 10,000 Maniacs, то тут й приходить нірвана ( з якою пост-гранж немає нічого спільного).
"Хочу почути" переливає через край цей щенячий ефект, який вже бризками розлітається, як вуха спаніеля, після купання в благодатних водах Амору. Поведінка пісенної героїні нагадує Мідорі-тян з анімешки Midori no Hibi, яка завдяки певним обставинами стала правою рукою хлопця своєї мрії. Хитромудрим японцям якось вдалось уникнути вульгарностей на цій слизькій темі, уникає їх й Крихітка, розгойдуючись між бароковою оркестрацією та психоделією. І десь поблизу починають з’являтись підозри, що головна тема треку – це вповільнений гітарний риф "ПММЛ". Змогли ж jj перетворити хіт Руки Вверх на колискову. У будь-якому здавайному випадку, усе можна буде спихнути на короткозорість любові.
"Ало-Але" – є просто совісним треком поміж плацебної фігні, а от з "Все, що тобі потрібно" випливає, що той Інший Мен (що вже так довго сталкеризує Кашу Сальцову) якийсь вже настільки всесильний і суперегозований, що ж не віриться у його десь фізичну присутність, окрім, як в рядках пісні. Він настільки метафізичний, що слова зі стартового треку "прокидатися під тобою і годувати тебе любов’ю", автоматично набувають того ж іронічного характеру, який хоч якось і місцями рятує диск Крихітки від плацебних метастазей.
1. Рецепт
2. Авто
3. Пульт (feat. Louis Franck)
4. Екземпляр
5. ВМНК
6. Плюс один
7. Бай
8. Щось на зразок
9. Хочу почути
10. Ало-Але
11. Спорт (Давай займемось спортом?)
12. В епіцентрі
13. Все, що тобі потрібно
Тартак "Опір матеріалів" (2010)
Іронія – не панацея від усіх бід та тривог. Дурний приклад – також заразний, а кусками й паразітний. Цим шляхом й закрутився Тартак, викинувши "Опір матеріалів" у вільний нетний доступ у надії на хоч якусь копієчку з опери про Бориса Годунова. Механізму цього процесу вже давно проаналізовані у пресі, тому можна повернутись до іронії, яка не цілодобова панацея.
З нею і не тільки з нею в Тартака – повний завал. Усе запущено по самісінькі абрикоси. Орієнтирами Тартаків є горизонтальні тіні RATM і Beastie Boys. І десь 3-м вухом вони чули про трендовість 80-х в області клавішних.
Як й у стартовому випадку Крихітки, у Тартака з динаміків валить штампований і поюзаний до неможливості та безкінечності репкор. Літають гітарні сола у варіантах ліричних відступів. Усе чистенько та прилизано. Зачепитись вухам також немає за що. Нудота така, що Сартру навіть не снилось (а що тоді писати про Александра Кожева?). Усе збивається у якийсь розмазаний стіною кашевидний саунд. Трапляються хулі-хуліганні самоповтори з якимсь, недобитим Чапаєвим, квазі-стьобом. Дісторшнутість стає кічушною статистикою (ну якась вікова група може під то розчудово слемуватись).
І на цій ліричній ноті можна переходити до месиджів та текстів. Протестність Тартака – якась до банальності лєва (в контексті сленгу). Бичування буржуїв якесь фальшивеньке і тому також нуднувате (не гостроязике). Гостро-соціальність губиться в текстах про потенційних маніяків та волошках в житі, чи житті. "Ти Подумай" у феаті з якоюсь Діаною Поповою є незвідано дубовою і пафосною баладкою з серії соціальної реклами про некомунікабельність у цьому жахливому світі.
Мінімальний позитив на цьому диску несподівано (хоча чому несподівано?) виявляється на треку "Принцеса Аренбі", що саундово є дісторшнутим реверансом хіту Анічки Лорак "С первого взгляда". Тартак аж зовсім беззубо (по-дружньому, любя, чи то такий запізнілий весільний подарунок) проходиться по творчості Лорак і чесно кажучи, невідомо для чого. З таким успіхом краще було проїхатись наскрізь плагіатною діяльністю Потапа та Насті його Бруківки.
Ну й "Дж…Ангел" стає найкращим (саундово і текстуально) самостійним треком Тартаків на диску, бо у змаганні з Ані Лорак (в "Принцеса Аренбі"), перемога надається саме Ані Лорак (в "С первого взгляда").
Десь тут можна писати про псевдопозу борців з попсою на ниві так званої альтернативної музики. Про те, що їх протесний інструментарій часто програє у своїй актуальності (чит. Толік Ульянов "Глубже левого, дальше левого") звьоздам попси і що співати про небажання бути героєм України та робити якісний продукт – то трошки різні речі. Дуже легко за патріотизмом (чи його псевдо-варіантом) приховати халтуру.
Тому не варто розслаблятись і тре починати гострити свій Тартак на майбутні здобутки (бо згадка про рівень "Буча-Чаки" закликає до помсти після такого халтурного опіру матеріалів).
1. Тарамтаратіда
2. Репанк
3. Хто Ти Є?
4. Принцеса Аренбі
5. Книжковий Хробак
6. Моральний Секс
7. Звабте Мене
8. В Моєму Світі
9. Qарпа-ратів
10. Майже На
11. Ай Хай
12. Ти Подумай
13. 3Dенс
14. Атомна Помпа
15. Дж…Ангел
ІА "Вголос": НОВИНИ