>
Наріжні категорії утилітаризму досить конкретні – у тій частині, де йдеться про духовну спрямованість законодавства. Це – своєрідні “конкретні абстракції”, які окреслюють головні орієнтири в законодавстві і політиці. Таким “тріумвіратом орієнтирів” є безпека, свобода, користь, які й перетворюють ліберальне законодавство на потужний чинник цивілізованого реформування суспільства. Таким чином, коли Є. Бентам вживає термін “правильне мислення законодавця”, він має на те досить переконливі підстави, оскільки в цьому мисленні є та “пізнавальна колія”, від якої кожному реформатору неприпустимо відхилятись – це заснований на безпеці кожного рух до загального блага, до “якомога більшого щастя якомога більшого числа людей”. “Мистецтво законодавства, яке є однією з галузей науки про право (чи юриспруденції) полягає в тому, щоб зорієнтувати людей на такі дії, які ведуть до суспільного благополуччя”. Таким чином Є. Бентам перетворив суспільне благо в керівну мету законодавства і політики.
Свідомо чи несвідомо зійти із зазначеної “пізнавальної колії” – означає для законодавця “мислити неправильно”. Вказуючи на найтиповіші “збочення” законодавців, хиби та помилки англійський мислитель складає своєрідну “карту псевдошляхів”, просування по яких супроводжується згубними наслідками для суспільства. При цьому він наголошує, що автори хибних ідей мають звичку, по-перше, видавати їх за абсолютний “науковий автортет”, за останнє слово науки. По-друге, політична мова, якою маскуються хибні теорії та ідеї, зазвичай, підступна, темна, плутано-мінлива, непевна. Такі автори дуже полюбляють “гру словами”. “Убогі і хибні ідеї прикриваються цілою хмарою слів. І чим мінливіший їхній зміст, тим легше ошукати читача”. У цьому разі як аргументи виступають публіцистичні “красивості”, барвисті фразеологізми, пристрастні заклики, фіктивні докази. Вірити тут слід насамперед досвіду – “і особливо нашому власному досвіду”. “Хочете з двох протилежних способів законодавчої дії вибрати той, якого вона дійсно заслуговує? Прорахуйте позитивні і негативні наслідки кожного з цих способів, і вибирайте той, який дає вірогідність найбільшого щастя”.
Критикуючи свого сучасника доктора Прістлі, який у творі “Суспільне благоденство” пообіцяв безхмарне, ідеальне майбутнє, Є. Бентам застерігає, що “досконале щастя існує лише в фантастичних країнах філософів”. Завжди будуть існувати неспівпадіння інтересів, їхня протилежність, суперництво, ненависть і насолода і т.п. “Тому, якими б розумними не були закони, їхньою основою завжди буде примус, а будь-який примус, навіть той, віддалена дія якого є рятівною, своїм безпосереднім впливом несе зло, страждання”.- говорить Є. Бентам. А отже від химер треба відмовлятися, бо, проникаючи в законодавство і політику, вони наносять людям багато шкоди. Завершуючи ці міркування, Є. Бентам наголошує, що “правильні уявлення про поняття досконалості в галузі управління” може дати тільки “великий принцип корисності”. Тільки спираючись на цей принцип, законодавці зможуть осягнути реальні, а не примарні горизонти майбуття.
Будучи переконаним демократом, Є. Бентам водночас застерігав від парламентського простацтва, від використання законів як інструменту перерозподілу суспільних багатств. З одного боку, навколо ідей “справедливого перерозподілу” завжди скупчуються великі групи соціальних паразитів, азартних шахраїв, злодіїв, винахідливість яких у питаннях розкрадання суспільного багатства воістину безмежна. З іншого ж боку, “розподільне законодавство” шкідливе навіть для самих бідняків, не кажучи вже про інші верстви населення. Чому? Бо “закон, який надає біднякам блага, не зумовлені їхньою працею,- це закон проти самої праці, проти виробництва, чи щонайменше проти бережливості”. Звідси ясно, що закон, котрий дає людям гарантію безбідного існування, незалежно від результатів їхньої праці, об’єктивно заохочує неробство і марнотратство. Від цього, зрештою, залежить і рівень суспільного добробуту.
P.S. Як шкода, що наші законодавці не читають Є. Бентама!
ІА "Вголос": НОВИНИ