Святкування 60-літття ректора ЛНУ Івана Вакарчука відкрило усьому науковому світу дивний симбіоз, який до того, ніде не зустрічався у світі. Дивна суміш мавзолейного брежніанства, житія святих та камеді-клабу. Підлизний нуклеосинтез у Всесвіті не подолає, навіть, незбереження парності у слабких взаємодіях.
На початках церемонії зачитали житіє святих Івана Вакарчука. Тобто, його вже беатифікували та канонізували одночасно. Це найшвидше возведення в ранг святих за увесь час існування Церкви. Усе це було покрите густою мармелядою та обсаджене наколотими зефірчиками.
Як цю навалу радіоактивного випромінювання витримував сам Вакарчук я не знаю. Славко Вакарчук, з 2 ряду, постійно дивиться на батька, слідкуючи за його мімікою і сміється з виразних фейсів батька, шокованого тоннами молочного шоколаду. Біля фронтмена – його вірна бойова подруга Ляля Фонарьова, мама Світлана та брат Олег з дружиною та з донькою.
В першому ряді Олійник, Горинь, Сеник, Захарчишин, Людмила Козак та Іван Драч. В центрі Батенко та Садовий. За ними – святі отці. Купа інтелігенції. Релятивні трансформатори Кендзьор і Ключковський та занурений у гальмівне рентгенівське опромінювання нерелятивного іонізованого газу Роман Лубківський.
Дещо попускає цей живописний лубок Ігор Юхновський, який просить присутніх менше говорити на трибуні.
Львівська влада підтримає це прохання своїми маленькими виступами. І це дуже добре. За це їм можна і подякувати. Вони швиденько віддали свою шану ювіляру і не заважають іншим волхвам приносити свої дари. Вони ледве стримуються від сміху під час усіх тих привітань, але вони державні мужі і тому повинні бути серйозними. Це ж солідний захід.
Коли ж на сцену вийшли Олійник та Сеник, у стані дейтрона, то активізувався камеді-клаб. Передаючи подарунок з своїх рук в руки Вакарчука, повіяла якась невідома кінетична енергія і подарунок впав на підлогу. Це – недбалість пакувальника.
Брюховецький порадив львів’янам не вимахуватись своєю приватною власністю на Вакарчука, бо він також і їхній - київський. Обійняв, поцілував і послав чимдалі нагороду міністерства освіти, бо його нагорода, краща навіть на молекулярному рівні.
Оркестри щось заграв. Студенти у вишиванка на балконі нудяться. Галицькі соловейки виводять своїми голосочками арії та театрально закладають руки. Якась тьотя привела розфарбовану та нацацковану галичаночку у строї. У неї рожеві щоки і галімий макіяж. Вона схожа на клоуна. У неї посмішка вихідця з Кульпарківа і вона щаслива.
Скрипалі грають якусь щойнонаписану мелодію з сублімованою назвою. Щойнонаписана мелодія виявляється коктейлем з пісень „Океану Ельзи” та пасажів з “Secret Garden”. Фронтмен „ОЕ” зі зламаним пальцем в шоці. Це пахне плагіатом. Соліст скрипального ансамблю виявляється маніяком-терористом, він так лабає по струнам, що здається він зараз зубами почне вгризатись у свій інструмент. Мелодія, в принципі, неекспресійна, тоді чого він так виламується – невідомо. Рве очко перед ректором?
Скрипальки кидають спокусливі погляди на малого Вакарчука, та його серце, нижче неба, обмотане шовковою хустиною Фонарьової.
Івану Вакарчуку дарують прикольний шолом. Він хоче його перевірити на власній голові, та студік, який забирає усі його подарунки та складає у куточку, швидко вихоплює його з рук ректора і відносить на місце. Іван Олександрович безсило розводить руками – гади, на власному дні народження не дають натішитись подарунками.
На сцену виходять святі отці і починається бал-маскарад. Владика Возняк, допотопним голосом з використанням метафор доадамового періоду розливає літри елею на ректора та його сина. Славко Вакарчук постає в іпостасі патріотичного розповсюдження любові на хвилях радіо. Від почутого Славко заходиться диким сміхом.
Ректор УКУ Борис Гудзяк скромно стоїть на сцені з букетиком квітів, ніжно притискаючи їх до грудей, наче нецілований пацик на першому побаченні. З нього сміються, навіть, деякі представники сімейства Вакарчуків (не будемо показувати пальцем).
Сказавши слова привітань ювіляру, він левітувався дарувати квіти його дружині. При цьому, він не встиг переключити медитативної швидкості та врахувати законів гравітації. Його свідомість знаходиться на 7 небі, а тіло вже несеться у 2 ряд актового залу. На сходинках, його тіло виявилось сильнішим, ніж його дух і він почав падати. Добре, що біля тих же сходинок хтось сидів. Ангели підтримали Гудзяка і на десницях понесли дарувати квіти і цілувати руки. Ось до чого призводить постійне витання у вищих світах та спокуса втечі від власного тіла. А це прєлєсть.
І знову заряджені частинки подарунків та пі-мезони і мю-мезони привітань. Книги, картини помаранчевої революції та краківського Вавеля.
На сцену вилітає реактивний Калинець з моторчиком в 5 елементі. Атомні реакції його привітань закінчують блискавичними спалахами обіймів і таким же блискавичним згасанням.
Іван Драч попросив Леонардо Да Вінчі написати картину до його вірша, хоча, те що він показує – це Мадонна Рафаеля. Дивно у ньому діють закони радіоактивного розпаду атомів. На сцені, ректора вітають різноманітні адрони, лептони та калібровані бозони. Відбувається просторова інверсія – всі чекають на Ющенка.
Класне привітання батька від малого Вакарчука. Сльози, підписане перше видання Фарадея, спогади, обійми і многая літа. Нарешті, щось справжнє на цьому заході. Непафосне, недуполизне, без гігантських букетів квітів і неосяжних видань.
Ющенко, як і завжди, продемонстрував свій пофігізм до народу. Він приїхав аж в 7 годині і зарядив 20 хвилинну розмову ні про що. Він чогось поліз у політику та питання Православної Церкви. Якщо його не слухати, то його слова просто вилітають з одного вуха. Коли, по приколу, почати уважно слухати, що він говорить – то це просто аут. Ні зв’язку, ні послідовності, нічого. Це навіть, важко назвати потоком свідомості.
Привітай ректора, сядь і сиди, нє, він починає розпрягати про якусь демократію. Навіть, уже коли сів, то знову впав в сплячку, відключився. То чого було їхати? Створювати на львівських дорогах корки. Наш адмін матюкається і просить написати, що хай Ющенка коні грають, за таку вчасну можливість невчасного добирання до роботи. Ющенку – пофіг, він в прострації. Просинається лише тоді, коли нагороджує Івана Олександровича зіркою „Герой України”
Слова подяки від Івана Вакарчука усім, усім, усім. Він – молоток, витримати те монгольське іго привітань, побажань та літніх бздурів, не кожен зможе у 60.
Вітання від Вголоса і до нових зустрічей в ефірі.
ІА "Вголос": НОВИНИ