А 24 березня віце-прем'єр з гуманітарних питань і міністр культури України В'ячеслав Кириленко запропонував і надалі жити у пострадянській ідеологічній роздвоєності. Тобто, щоб уряд України не скасовував 9 травня як День перемоги над гітлерівською Німеччиною, але і не заперечував проти відзначення 8 травня Дня пам'яті та примирення. Таку офіційну урядову позицію віце-прем'єр назвав «європейською філософією».
З іншого боку, чималий резонанс в Інтернеті викликала стаття трьох колишніх послів США в Україні – Стівена Пайфера, Джона Гербста і Вільяма Тейлора – які пропонують провести головне відзначення 70-ліття завершення Другої світової війни у Києві. Ангела Меркель, Девід Кемерон, Барак Обама, інші європейські лідери відхилили запрошення Путіна приїхати 9 травня в Москву, – сказано в спільній статті вищезгаданих трьох авторів, опублікованій у виданні «The Los Angeles Times».
Однак з огляду на те, що 70-річчя завершення Другої світової війни у житті більшості ветеранів та інших людей, які її пережили, буде останньою з таких круглих дат, лідери Заходу мали би стати учасниками урочистої ходи з метою віддати шану героїзмові й самовідданості радянських людей у цій кривавій війні. Така міжнародна подія повинна відбутися в Києві, а не в Москві, наголосили колишні посли й пояснили, чому саме столиця України.
«Внаслідок конфлікту, який Росія розв'язала проти України, західні політики не можуть перебувати на трибуні посеред Красної площі й дивитися парад російських військовослужбовців, чиї соратники ведуть у Східній Україні війну», – наголошено в статті, авторів якої обурив цинізм Путіна. Останніми роками він намагається привласнити виключно для Росії заслугу в перемозі над фашизмом. Зрозуміло, що це викликає гнів і серед українців та інших народів колишнього СРСР, чиї батьки й діди теж воювали, страждали й загинули на фронті.
Якщо формально, то справді найбільше число людей, які загинули в тій війні – це росіяни, а українці, за статистикою, є другими, – констатували автори статті. Але це – в абсолютних цифрах, а між тим необхідно враховувати, що у пропорційних складових Україна в тій війні постраждала більше, ніж Росія. За роки війни Україна втратила, за приблизними підрахунками, 25-27% свого населення, а запеклі бої двічі прокотилися територією республіки. А ще одним аспектом, який не варто забувати, є історичний факт, що поразку нацистській Німеччині завдали Радянський Союз, США, Британія, Франція, Канада, Польща та інші країни Європи.
Оскільки перемогу над нацизмом було здобуто спільними зусиллями багатьох народів, саме тому святкування 70-річчя завершення Другої світової війни в Києві, а особливо у міжнародному аспекті і з участю світових лідерів із демократичних країн, є логічно виправданою альтернативою Москві. Тим паче, що Кремль зухвало монополізує цю перемогу, а навіть кинув виклик повоєнному порядкові в Європі, встановленому на принципі непорушності кордонів.
Дипломати запропонували і символічне місце проведення такого міжнародного заходу: «Неподалік від центру Києва розташовані меморіали 13 радянських міст-героїв Другої світової війни. І тут західні лідери могли б віддати шану пам'яті жертвам усіх народів СРСР».
Відзначення 70-річного ювілею в Києві дозволить Обамі, Меркель, Кемеронові та іншим лідерам вшанувати пам'ять мільйонів тих, хто хоробро боровся й загинув, аби спинити гітлерівські війська на Східному фронті. І вони це зможуть зробити на своїх власних умовах, а не під диктат Путіна, організувавши церемонію так, щоби не було традиційного радянського параду й агресивної демонстрації військової техніки. А ветерани України можуть запросити ветеранів із інших колишніх радянських республік.
І по-друге, проведення такого заходу в Києві ще й стане потужним меседжем для народів РФ, що їхній лідер перебуває в міжнародній ізоляції через агресію супроти України. І якщо в Росії не покажуть по телебаченні, як західні лідери у Києві з глибоким пошануванням відгукуються про героїчну боротьбу радянських людей у Другій світовій війні, включно і росіян, то це стане великим ляпасом для кремлівської пропаганди, – наголосили дипломати Стівен Пайфер, Джон Гербст і Вільям Тейлор.
Другу світову війну спровокував СРСР
Сталін докладав усіх зусиль, щоб розпочати в Європі велику війну. Вільям Шайрер, американський кореспондент у Берліні, висловив цю здогадку 23 серпня 1939 року, коли був підписаний німецько-радянський договір: «Сталін, який начебто є ворогом нацизму і агресії... заохочує Німеччину вторгнутися в Польщу і навести в ній порядок. Хоча, можливо, Сталін розумний і далекоглядний. Його мета – викликати війну між Німеччиною і Заходом, у результаті якої настане хаос, після якого виступлять більшовики, і тоді комунізм прийде в ці країни або в суспільство, що від них залишиться».
Через 57 років після припущення журналіста Шайрера, у Москві розсекретили унікальний документ – текст виступу Сталіна 19 серпня 1939 року під час засідання Політбюро. Наприкінці 40-х років Черчілль у першому томі своєї праці «Друга світова війна» повідомив, спираючись на лише йому відоме джерело, що саме в цей день Сталін оголосив під час виступу в Політбюро про свій намір підписати пакт із Німеччиною (Winston S. Churchill. The Gathering Storm. Bantam Books, New York, 1963).
Наведемо цитати з цієї промови: «Питання «мир чи війна» вступає для нас в критичну фазу. Якщо ми укладемо договір про взаємну допомогу з Францією і Великобританією, тоді Німеччина відмовиться від захоплення Польщі й почне шукати спосіб мирного співіснування із західними державами. Війна не відбудеться. У подальшому це може створити небезпечні для Радянського Союзу обставини. […] Якщо ми укладемо з Берліном пакт про мир, тоді німці нападуть на Польщу, і втручання Франції та Англії буде неминуче. Західна Європа зануриться у серйозний конфлікт. У цих умовах у нас є великі шанси залишитися осторонь від цього конфлікту, і ми можемо розраховувати на вступ у війну в сприятливий для нас момент. […] Досвід останніх десятиліть вчить, що в мирних умовах взяття влади комуністами в Західній Європі неможливе. Диктатура комуністичної партії можлива лише в результаті війни. […] Ми повинні прийняти німецьку пропозицію і ввічливо відправити англо-французьку місію додому. Перша вигода, яку ми отримаємо, – це знищення Польщі та наше просування до самої Варшави, включаючи українську Галичину. […] Товариші, в інтересах Радянського Союзу, щоби спалахнула війна між рейхом і англо-французьким блоком. Ми повинні робити все, щоби ця війна тривала довго, щоби виснажилися обидві сторони».
Промова Сталіна мала дві головні ідеї: сприяти розв’язанню в Європі війни з метою послаблення ворогуючих країн, а в подальшому і територіальне захоплення всієї Європи.
Останнім часом до нівелювання радянської міфологізації Другої світової війни долучився і колишній розвідник Віктор Різун-Суворов. У своїх працях він доводить на історичному фактажі, що війну задумав і розв'язав СРСР, а Гітлер був лише радянською маріонеткою. Сталін не тільки створив фашизм, але підтримував і економічно плекав гітлерівську Німеччину, щоби вона захопила Європу в кремлівських інтересах. Гітлер це зрозумів, коли під час розподілу Польщі Сталін його ошукав: у світі СРСР почали сприймати як миротворця, який захопив частину Польщі, щоб убезпечити її від німецького агресора.
Ще вже потім у Європі збагнули що і до чого, коли СРСР напав на Фінляндію й розпочав Зимову війну. Тоді в Женеві, 14 грудня 1939 року, СРСР виключили з Ліги Націй як агресора, тотожного гітлерівській Німеччині. Тоді ж на СРСР наклали і «моральне ембарго» – припинили постачати технології зі США, що негативно позначилося на розвитку радянської промисловості, авіаційної зокрема.
У липні 1941 року, як стверджує Віктор Різун-Суворов, Сталін готувався напасти на Німеччину, але не встиг передислокувати до кордону всю військову техніку і людський ресурс до початку запланованого наступу. Гітлер його випереди тижнів на три, завдавши СРСР колосальних втрат.
Сталін: Без США ми програли би цю війну
Задерикуватий невіглас Путін у грудні 2010 року нахабно заявив, що Другу світову війну виграла Росія, а не СРСР. Він свідомо маніпулював статистичними даними: «Найбільших втрат зазнала саме РРФСР – понад 70%. Це означає, що війна виграна за рахунок індустріальних ресурсів Росії. Цей історичний факт є в документах. Ми перемогли б у війні й без України, тому що ми – нація переможців».
У мемуарах Хрущова «Час. Люди. Влада» є такий запис про те, як Сталін коментував період війни.
«Хотів би розповісти про думки Сталіна з питання, чи змогли б Червона Армія і Радянський Союз без допомоги з боку США та Англії впоратися з гітлерівською Німеччиною і вижити у війні. Сталін говорив прямо: якби США нам не допомогли, то ми б цю війну не виграли. Один на один із гітлерівською Німеччиною ми не витримали б її натиску і програли би. Він не провадив спеціально розмов із цього питання, але коли виникала бесіда невимушеного характеру, згадувалися міжнародні питання минулого і сьогодення, і коли ми поверталися до пройденого етапу війни, то він так висловлювався. […]
Як відбувалася війна? Треба ввійти в наше становище, проаналізувати пройдений нами шлях після нападу Німеччини, особливо після того, як Гітлер змусив нас залишити Білорусію, Україну і величезні області Російської Федерації, включаючи Північний Кавказ із його нафтоносними районами. Склалися важкі умови для промисловості. Крім того, ми втратили можливість економічно використовувати території, які дісталися ворогу. […]
Візьмемо хоча б Україну. Яку питому вагу в СРСР займала в 1941 році українська металургія? Тоді Україна виробляла понад 50% всієї сталі, займала провідне місце з видобутку вугілля, мала велику питому вагу виробництва хліба, овочів, м'яса. Потужними були українська машинобудівна і хімічна промисловості».
Стосовно іноземної допомоги, то після війни маршал Жуков також зазначив: «Не можна заперечувати, що американці нам надали стільки матеріалів, без яких ми б не могли формувати свої резерви і не могли б продовжувати війну. […] У нас не було вибухівки і пороху. Не було чим заряджати гвинтівки. Американці по-справжньому виручили нас із порохом, вибухівкою. А скільки вони нам поставили листової сталі! Хіба ми могли б швидко налагодити виробництво танків, якби не американська допомога сталлю? […] Без американських вантажівок нам нічим було тягати нашу артилерію. На чому ми б доїхали до Берліну без студебекерів?».
Вклад України у перемогу
Олександр Палій, знаний історик і політолог, вважає, що повноцінний український погляд на історію Другої світової війни повинен формулювати питання по-іншому: «Чи була можливою перемога антигітлерівської коаліції без українського народу?» Відповідь однозначна: «Ні». І наводить такі факти.
Приблизно сім мільйонів українців воювали на фронтах, з яких близько трьох мільйонів загинули, а значна частина стала інвалідами. Необхідно пам’ятати, що в Другій світовій були моменти, коли долю перемоги вирішували окремі полки, здебільшого сформовані з українців. Навіть концентраційні табори також визволяв Український фронт. Серед вищого військового керівництва СРСР були десятки вихідців із України. За час війни 2072 українця були удостоєні звання Героя Радянського Союзу, а 32 українця стали двічі Героями Радянського Союзу.
У результаті Другої світової війни загинули, навіть за неточними радянськими даними, понад 7 мільйонів жителів України, тобто близько п'ятої частини всього населення. Приблизно половиною українських втрат у війні було цивільне населення. На загал, майже 2,4 мільйона українців були вивезені на примусові роботи в трудові табори до Німеччини. А на території України окупаційна німецька влада створила 230 таборів для військовополонених, в яких за час війни загинули понад мільйон радянських військовополонених.
Україна опинилася в епіцентрі війни й постраждала більше, ніж Росія, Німеччина, Франція або Польща. Матеріальні втрати України в загальносоюзних втратах СРСР становили за різними оцінками 42 або 44%.
День європейського примирення
У листопаді 2004 року Генеральна Асамблея ООН проголосила 8 і 9 травня днями пам'яті і примирення та запропонувала всім державам, що належать до організації, а також неурядовим організаціям і приватним особам щорічно відзначати ці дні або один із них як примирення та данину пам'яті всім жертвам Другої світової війни.
День перемоги, який так наполегливо пропагує Кремль, а раніше і прокремлівська влада Києва, влаштовуючи спільно з проросійськими організаціями на кшталт «Георгієвська стрічка» гучні акції та показово вшановуючи ветеранів, має суттєві відмінності від західного трактування. На Заході – це сум, примирення і осмислення причин, що призвели до трагізму на європейському континенті, а в Москві – радість, п’янки і гулянки, топтання на пам’яті загиблих.
Вочевидь в Україні настала догідна пора долучитися до європейського стилю відзначення трагічних подій минулого століття, перестати святкувати перемогу над кимось, плекаючи підсвідому агресію, а зосередитись на собі й дослухатися до порад іноземних дипломатів. Київ повинен стати центром міжнародних травневих заходів, оскільки Москва в черговий раз виплеснула на цивілізований світ свою вікову агресивну сутність і озлоблений антагонізм. Тим більше, що саме Москва спровокувала у ХХ столітті найбільше кровопролиття серед європейських народів і далі його провокує сьогодні чи то в Грузії, чи в Україні, чи в інших поневолених колоніях РФ.
Ярослав Левків, спеціально для «Вголосу»
ІА "Вголос": НОВИНИ