Там претенденти на посаду керівника партії повинні не просто чітко сформувати свою програму, а переконати у її правильності інших членів партії, а згодом - ще й дотримуватися. До речі, переконувати не шляхом підпільних домовленостей та улесливих обіцянок, а за участі широкого загалу - політичних оглядачів, журналістів, представників громадськості. Власне, з цього, як на мене, починається ДЕМОКРАТІЯ, довіра до партій та їх лідерів.
Робота Парламенту в Канаді теж є значно конструктивнішої від того, що діється у стінах Верховної Ради. Тамтешні політики неодноразово доводили, що вміють йти на компроміс і поступатися власними інтересами задля спокою в суспільстві. А Прем'єр-міністр та представники Уряду зобов'язані щодня “звітувати” перед опозицією. Чи реально втілити таку практику в життя на Україні? Мабудь, ні, бо обов'язково знайдеться групка провокаторів, які почнуть вкотре піднімати питання відставки, організовувати масові заворушення довкола трибуни, викрикувати якісь непристойнощі тощо. А це свідчить про політичну культуру осіб, які представляють нашу державу у світі, про їх повагу до окремого виборця, до своїх колег, зрештою, про банальну відсутність дипломатичних навичок, без яких в політиці робити нічого.
Не зміниться ситуація і в найближчі роки. Бо каша, яку водночас варить і Вася, і Пєтя, і Ваня, не несучи відповідальності за кожен вкинутий інгредієнт, завжди буде або недосолена, або переперчена. Тому, з одного боку, можна тільки поаплодувати за сміливий крок і бажання зрушити непідйомний вантаж проблем, що накопичилися, тим, хто декларує бажання очолити найвищий пост вже наступного року. А з іншого – щиро поспівчувати, оскільки через кілька років не згадають ні Васю, ні Пєтю, ні Ваню, і “всіх собак”, як завжди, повішають на того, хто очолить таке непевне ситуативне об'єднання.
ІА "Вголос": НОВИНИ