26 травня 1896-го під склепінням греко-католицької церкви Св. Миколая в Скалі над Збручем священик Олександр Левицький здійснив таїнство вінчання.
Тут одружилися Марія Сильвестрівна Вояківська (8.11.1868 - 19.09.1948) та Михайло Грушевський (29.09.1866 - 25.11.1934). У Скалі проживала родина сестри Марії - Олімпії.
Марія не помилилася, вона була товаришем/другом, “утіхою милою” для Михайла.
Історик Наталя Полонська-Василенко зауважила, що Марія – дружина завжди переростала Марію Грушевську – наукову робітницю й письменницю. Модерна, освічена, амбітна, активна, вона залишалася самодостатньою особистістю, хоча перебуватиме у світлі/тіні свого чоловіка.
Чи втратив феміністичний рух щиру прихильницю ? Ні, її життя було частиною цього руху.
У 1920-му вона писала: ”Швейцарія, найкраще зорганізована, найкультурніша країна в Європі не дала досі політичних прав своїм жінкам, а наша нещасна й розбита в першій хвилі свобідного життя усунула ріжниці в правах між своїми громадянами”.
Після шлюбу Марія підтримує огнища життя інтелектуального – “Клуб русинок” і “Кружок українських дівчат”, співпрацює з НТШ, Українсько-руським драматичним товариством імені Івана Котляревського.
1900-го на з’їзді жінок у Львові з ініціативи Наталії Кобринської та Марії Грушевської засновано товариство “Руська захоронка”, яке дбало про дітей, дитячі садочки, їхніх матусь.
Найщасливішою подією в житті Марії та її чоловіка Михайла стало народження доньки Катерини - Кулюні. Дитя було довгоочікуваним, про нього Марія воліла не повідомляти нікому. З того щасливого дня, як прийшла на світ Божий найдорожча “Кулюнечка”, вони започаткували монограму: “ММК” – Марія, Михайло, Катерина. Портрет Марії-Матусі не зміг розділити свою любов між двома людьми – він у стократ її примножив. Маринця у Києві, який був “своїм” містом, любила Львів.
Михайло завжди прислухався до порад Марії.
Скажімо, під час перебування у Відні 1900-го писала йому: “Піди конче на балєт і може на яку оперу. Може Трістан, або щось таке иньше, неможливе, чого у Львові не показують”. Знайомство з Соломією Крушельницькою, Марією Заньковецькою, сестрами Старицькими додавало колориту пристрасті Марії.
Усвідомлюючи, що ніхто правдивіше не відповість на її запитання, звертається терміново до чоловіка:1] “Які у них сі клєйноди, а головно судьї, палиця чи що? Нарисуй малесенького судью з його клєйнодом, а головно свого “клєйнода”. 2] Чи на такий суд виносили корогви військові і де з ними ставали, мабуть, окремо від старшин?” Та й перша подорож до Італії разом із Іваном Франком навесні 1904-го відбулася завдяки Марії.
Цікава манера спілкування Марії. Якось до сім’ї завітав завсправами видавництва Юрій Тищенко. Марія зустріла його з “милою усмішкою”, але поцілувати її руку рішуче відмовилася. Завжди дослухалася чоловікових слів: ”Треба жити, як можна!’
Єдиний раз повилися хмарами взаємини у подружжі. 1913-го вони задощилися сльозами Марії, яка не змогла вибачити зв’язки чоловіка з масонською ложею. Зрештою, Михайло знайшов спосіб заспокоїти кохану.
Перший том фундаменальної роботи “Історія України-Руси” присвятив лаконічною посвятою: ”Моїй Дружині”.
Своїй коханій, уголос та подумки щодня освідчувався: ”Мій світе затишний, моя утіхо мила, / Яку ти в собі радість принесла!”
За матеріалами збірника ”Країна жіночого роду” [2021]
підготував Степан Боруцький.
ІА "Вголос": НОВИНИ