Агресія Росії та її імперіалістична навала в Україні, супроводжується не тільки вибухами мінометних і артилерійських стрілен, але й подальшим наступом русифікації. На жаль, українська мова і надалі залишається упослідженою і, як колись, при володарюванні більшовиків, телеканали, преса, книговидавництво послуговуються у переважаючій більшості мовою північного агресора, а деякі найвищі чиновники країни вперто не переходять, у своїх виступах, на державну мову.

Навіть у столиці Галичини – Львові зросла кількість російськомовних носіїв або ж носіїв суржику і російського сленгу. Війна якось приглушила болючу для України проблему порятунку рідної мови. А жаль. За вдаваною боротьбою з корупцією, вибиванням на Заході коштів, проблема порятунку української мови відійшла далеко на задній план. На нашу думку на сьогодні найбільшим джерелом повзучої русифікації і надалі залишається «Українське» телебачення з яким давно б мали вести рішучу боротьбу  , у мовному питанні відповідні державні органи, які відповідають за їх «діяльність». Поки що русифіковані телеканали України прекрасно себе почувають на теренах України, виконуючи свою квіслінгову діяльність.

На фоні цього подальшого пресингу російської мови на національних теренах України залишаються актуальними слова відомого українського філолога Ольги  Федик, яка все своє коротке життя вела невпинну боротьбу за утвердження і чистоту рідного слова. Ми пропонуємо читачам кілька думок Ольги Федик про рідну мову з її книжки «Афоризми».

{C}-          Кожна національна мова велична, сильна і безсмертна тим, що вона є універсальним засобом пізнання дійсності для народу.

{C}-          Якщо зникає усна форма спілкування в тій чи іншій мові, вона мертвіє, оскільки руйнується дихотомія «національна психологія – національна мова».

{C}-          Мова є найважливішим засобом психологічної  цілості, історичної єдності нації;

{C}-          Нема Слова – то й нема його відблиску у свідомості;

{C}-          Джерело руху у Слові – Національний Дух, рушієм якого є гносеологія і життєва прагматика;

{C}-           Культура мови починається з викорінення огріхів, що, як осот, проросли на словесному чорноземі;

{C}-          Синтаксична «убогість» є ознакою обмеженості думки, відсутності мовної ерудиції;

{C}-          Мовлення є важливим показником загальної культури людини,а також критерієм освіченості, начитаності і нерідко – професійної майстерності;

{C}-          Мову перестали розглядати як генофонд національної культури, як засіб поглиблення інтелекту і творення особистості;

{C}-           Думи, пісні, казки, фразеологізми є тим духовним скарбом, який передається від роду до роду, вони є школою словесної естетики;

{C}-          Із втратою первісної екзистенціональної форми національна мова нагадує зсохле дерево, яке ще стоїть, але не розвивається, не зеленіє, не відроджується, немає живодайних природних джерел»

{C}-           Мова – це духовний ареал народу. Без неї нація розчиняється у просторі, зникає…;

{C}-          Не маємо морального права і далі породжувати мовний субстрат, що знецінює тисячолітні скарби;

{C}-          Якщо втратимо матірне Слово, опинимось на роздоріжжі, житимемо з відчуттям духовної невагомості;

{C}-          Девальвація Слова і девальвація Душі – процес синхронний.

{C}-          Глибоке усвідомлення духовної вартості слова, поза всякими сумнівами поліпшить моральний клімат в українському суспільстві;

{C}-          Воскресіння отчої мови – це благородний процес духовного наповнення України;

{C}-          Як сакральне явище, національна мова є екзистенцією Духа в тому розумінні, що Дух інкультурує через неї в національну свідомість;

{C}-          Через національну мову здійснюється духовне становлення особистості, а також складний процес самоусвідомлення людини, її самоствердження;

{C}-          Духовний світ може бути пізнаний, може бути адекватно відображений тільки через духовне явище, яким є мова;

{C}-          Національне ототожнення особистості, яке здійснюється у мові і через мову, є невід’ємним складником людського життя і діяльності;

{C}-          Феномен української мови полягає в тому, що вона внутрішньо досконала та історично сильна;

{C}-          Мова забарвлює Дух національними методами відображення та пізнання світу;

{C}-          Національна мова заповнює міжлюдський простір і творить над нацією духовне поле;

{C}-          Без мови духовна єдність щезає, втрачає сенс;

{C}-          Внаслідок опилення  чужомовному середовищі людина втрачає координати власної поведінки;

{C}-          В іншомовному середовищі на багато разів зростає психологічна напруга людини;

{C}-          Національна мова вводить людину у таку пізнавальну систему, яка їй найближча, яка відповідає їй генетичній програмі;

{C}-          Поза національною мовою як середовищем духовного національного буття можна говорити хіба що про мутацію свідомості і душі;

{C}-          Більшовицький лінгвопсихоз зашифрував, заштрихував за допомогою неадекватних найменувань найцінніший здобуток людського поступу – істину;

{C}-          Неадекватне відображення історії повністю зруйнувало спадкоємність національної свідомості, унеможливило трансформацію національної ідеї в національний чин;

{C}-          Послідовна руйнація нашої мови була для ідеологів російської імперії вдалим вибором;

{C}-          Варто підкреслити, що не мають рацію ті вчені, які вважають національну мову засобом культури. Мова - це розвиток самої культури, це її екзистенція;

{C}-          Сімдесятирічна історія більшовицької імперії, о була своєрідним лінгвістичним експериментом, саме сформувала у свідомості значної частини суспільства, в тому числі й українського, неадекватне уявлення про суть людського життя, про найголовніші національні вартості тощо;

{C}-          У незалежній  Україні наша мова вкотре регенерує, хоч для її повнокровного відтворення немає незалежних умовин;

{C}-          Регенерація української мови на всьому етнічному просторі України сама по собі відтворить для нашої нації природне духовне буття, поза яким національне життя не має сенсу;

Тут вибрані лише окремі думки вченої, що стосуються значення і теперішнього стану української мови. Мовний артилерійський наступ Москви триває, а її адепти і українські квіслінги продовжують лінгвоцид у нашій державі. Послухаймо так звані «українські» телеканали, виступи деяких міністрів, депутатів ВР, чиновників вищого рівня і стане нам сумно за стан рідної мови, то ж миритися з цим не маємо права. Наближаються вибори.

ІА "Вголос": НОВИНИ