До таких текстів органи радянської влади віднесли проповідь василіанина Ісидора (виголосив її після недільної Божественної літургії у передачі «Радіо Ватикан» 22 березня 1987 р. – цього дня за християнським календарем вшановувалася Хрестопоклонна неділя (третя з числа Великого Посту – авт.). Окремі витяги з неї пропонуємо нашим читачам.
«…Хрест є такий святий, такий спасенний для кожної людини, що увірувала в Христа Ісуса, що є началом начал і найвищим символом моралі», як його відважно назвав минулого місяця один із визначніших офіційних радянських письменників».
«Святий Хрест отой символ спасіння і життя вічного був і є у великій пошані в усьому християнському світі і в Україні. Наші прадіди ставили його на різних видних і святих місцях, на роздоріжжях, на узгір’ях, на кладовищах, на своїх полях і в домах. Святий Хрест, зокрема, виднівся на банях, куполах чудових українських церков. І думаю, що тут із радістю можна сказати, що дуже багато із уцілілих церков, навіть на селах стали сьогодні державними пам’ятниками, як це довідуємося з чотирьохтомника, виданого у Києві минулого року (1986-го – авт.) під заголовком «Пам’ятники містобудівництва і архітектури Української Радянської соціалістичної республіки». В цьому цінному виданні, на жаль, чомусь майже ніде не видно на церквах хрестів. Йому, хрестові, або не ставало місця на ілюстрації, або замість нього видно тільки… громовідвід».
Далі у проповіді, зазначає автор викладу радійного матеріалу, підступно, наче заклик, звучало: «З іншого боку приємно спостерігати, як на деяких церквах знову починають з’являтися хрести. І нашим великим побажанням було б, щоб з нагоди 1000-ліття хрещення Русі-України хрести наново знайшли своє місце на банях наших церков».
«Наш український народ має свою древню духовну християнську культуру, а її символом є хрест. І з цим історичним незаперечним фактом повинна примиритися кожна людина, навіть і невіруюча».
«Хрест не розлучний, щоденний товариш: зі знаком святого Хреста тато, мама нас виряджали в життєву путь, благословляли на подружнє життя. Вистарчить лише навести поезію Івана Франка: «Христа нас знаменем хрестили, ростем під знаменем Христа, з хреста пливуть всі наші сили і наша віра – Пресвята».
«Святий хрест – це, неначе, коротеньке євангеліє, з якого спроможні читати всі набожні християни і то навіть ті, що ніколи не ходили до школи. Хрест – найзмістовніша книга життя. …Прославимо разом зі святою Церквою те знаряддя, що послужило для звільнення людського роду від гріха».
Наприкінці автор подачі матеріалу «Для службового користування» зазначив: «Інформуємо для використання в контрпропагандистській роботі».
До слова, зняття з церкви хреста за радянських часів вважалося реконструкцією сакральної будівлі. З того часу тодішня влада називала її колишня. Сумніваюсь, що чимось це допомогло такому, з дозволу сказати, заняттю. Скоріше – навпаки. Такий текстовий матеріал, як у минулому, так і сьогодні вартий особливої уваги кожного християнина. Згадаймо лишень слова св. Івана Золотоустого (у проповіді на Хрестопоклонну неділю): «Хрест Христовий – це меч, щит, панцир, шолом, наколінники, надійна охорона, пристань, пристановище, переможний вінок, нагорода, скарбниця всіх благ, як теперішніх, так і всіх майбутніх. Тому з великою ревністю кладім хрест на помешканні, на стінах, вікнах, на чолі і в умі» (Перлини Східних Отців (Катрій Ю, ЧСВВ /2-ге вид., доп. –Львів: Місіонер, 1998. –С. 318). Та й праці св. Івана Золотоустого (Златоустого), як стверджує Мирослав Дещиця, стали давно улюбленими в староукраїнському письменстві для читання в церкві і поза нею, особливо під час Великого Посту. Шануємо ми і сьогодні ці духовні перлини.
Від себе додам, що на шпилях храму Ольги та Єлизавети (площа Кропивницького у Львові, привокзальна), біля якого пройшло моє дитинство, у 70-80-их роках також замість хрестів стирчали громовідводи. Майже щодня по дорозі до школи і під час хлопчачих розваг у місцевому парку споглядав на шпилясті вершини храму (ми його завжди називали костел Ельжбети – авт.) і часто задавав питання: «А чому на церкві немає хрестів ?». У цей радянський час храм використовувався як склад. Тому й хрести, розповідали очевидці, зрізали, залишивши… громовідводи.
Публікація підготовлена на підставі даних Державного архіву Львівської області (ДАЛО). –Ф. Р-1332. –Оп. 3. –Спр. 466. –Арк. 6-7.
Юрій Боруцький, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ