У різних середовищах існує чимало наративів, скерованих проти утвердження української мови в публічному просторі. Нам їх уже століттями нав'язує російська пропаганда, утім найгірше, що нерідко їх поширюють й наші співгромадяни – українці, які розмовляють російською мовою.
На основі коментарів у соцмережі Facebook «Вголос» дослідив, які твердження проти української мови найчастіше використовують російськомовні громадяни України.
Спростувати їх та роз'яснити, чому такі наративи небезпечні, ми попросили відомих громадських діячів Львова – Ірину Фаріон та Юрія Руфа.
1. «Кожна людина має право говорити тою мовою, якою хоче. Тому що мова – це лише засіб комунікації»
Юрій Руф:
– Мова – справді засіб комунікації. Це одна з її функцій. Але комунікація, зокрема, передбачає транслювання певних сенсів та формування інформаційного поля. З точки зору національної безпеки, російська мова, яка є зрозумілою абсолютній більшості населення України, – це створення сприятливого ґрунту для російської пропаганди, що транслює вигідні їм сенси і наративи, затрачаючи при цьому мінімальні ресурси.
Тобто звична для нас сфера побутового спілкування в контексті інформаційної війни є зручним та дешевим полігоном для російських інформаційних диверсій і пропаганди.
Ірина Фаріон:
– Мова – це не тільки засіб комунікації. Мова – це кордон між націями. І це найкраще підтверджують, до прикладу, Франція та Німеччина – найпотужніші сьогодні европейські держави. Нехай люди з таким способом мислення приїдуть до Німеччини і запропонують їм говорити французькою мовою, мотивуючи це тим, що мова не має жодного значення. Я думаю, що їм скажуть піти до психіатра. Тому що це не політична проблема. Це проблема психіатрична.
- «Не важливо, якою мовою людина розмовляє та думає, важливо, які цінності у неї в голові. До того ж серед героїв російсько-української війни є безліч російськомовних українців»
Юрій Руф:
– Важливо, якою мовою розмовляє людина, адже систему цінностей формує інформаційне поле, в якому вона перебуває. Для російськомовних існує спільне з росією інформаційне і культурне поле, а отже, спільні цінності та орієнтири. Російськомовні українці тому й стали учасниками російсько-української війни, що опинились на межі втрати української ідентичності під тиском інтересів «руского міра».
Ірина Фаріон:
– Якби ці люди не говорили російською мовою, Путін не мав би кого захищати. По-друге, нехай ці герої російсько-української війни уважно вивчать закон про ЗСУ, який чітко прописує (стаття 13), що мова Збройних сил України – українська. Так само, мова Збройних сил США – англійська, а мова Збройних сил РФ – російська.
- «Мовне законодавство України суперечить європейським цінностям та принципам демократії, утискає права російськомовних громадян»
Юрій Руф:
– Мовне законодавство України суперечить інтересам московії в Україні і ніяк не корелюється з «європейськими цінностями» в їхньому широкому розумінні. Наразі засилля російської мови утискає права українськомовних громадян.
Ірина Фаріон:
– Мовне законодавство України дискримінує права корінного населення України. А в Україні корінним населенням є лише дві етнічні групи – це українці та кримські татари. До сьогодні інформаційний простір України заполонений мовою окупанта, і єдине право, чиє дискримінує цей закон, це право корінної нації – українців і кримських татар.
- «Насильна українізація і дерусифікація сприяють розколу держави за мовною ознакою»
Юрій Руф:
– В цьому контексті я б розглядав термін «дерусифікація», адже «насильницькою українізацією» вона є за версією росії. Дерусифікація справді «відколює» Українську державу від росії – це і є її завданням. Логічно, що для риторики тих, хто захищає інтереси росії в Україні, вона є «насильницькою». Те, що відновлення позицій українськомовного культурного та інформаційного простору суперечить інтересам патріотів росії з українським громадянством, не є проблемою держави Україна.
Ірина Фаріон:
– Прекрасно, коли держава розколюється за рівнем державників і антидержавників. Саме від Української держави потрібно відколоти тих людей, які її зсередини і підривають. Саме російськомовне «насєлєніє» – це електорат Януковича, Мураєва, Медведчука, Шуфрича. Їх треба відколоти від України.
- «Російська – мова міжнаціонального спілкування, її знання необхідне, аби розуміти сусідів»
Юрій Руф:
– Мова міжнаціонального спілкування залежить від того, куди спрямований напрям міжнародних інтересів. Вибір «мови міжнародного спілкування» – вибір пріоритетів, що і намагається довести російська пропаганда. Якщо ваш міжнародний інтерес – росія чи її сателіти, то ваш вибір очевидний.
Ірина Фаріон:
– Ну це повний зашквар. Я, наприклад, не розумію російської мови. Тоді чому я маю спілкуватися з кимось мовою, яка прийшла до мене на багнетах у середині XVII століття?! Це міф, який вигадали у лоні імперії зла. Мовою міжнаціонального спілкування у кожній державі є державна мова. Мовою міжнаціонального спілкування у Франції є французька мова, хоч там багато арабів. Мовою міжнаціонального спілкування в Америці є англійська мова, хоч там багато іспанців. Мовою спілкування в Іспанії є іспанська мова. Тому мовою спілкування в Україні є тільки українська мова, тому що українська мова – державна.
- «У світі є безліч прикладів держав, громадяни яких мають кілька державних мов. І ніхто на це не скаржиться»
Юрій Руф:
–Саме приклад росії це заперечує. Якщо у складі Австро-Угорської імперїі українці (та й не лише українці) могли вільно розвивати свою мову і культуру, то в складі російської імперії відбувалась повна «уніфікація» мовно-культурного простору шляхом зросійщення.
Ірина Фаріон:
– Цікаво. У світі є безліч держав, які виникли на етно-національній основі. І саме цю етно-національну основу вони захищають через свою мову. Українська держава виникла винятково на українській етнічній основі, а московська мова на території України опинилася як окупант. Тобто між українською і московською мовою в Україні не може бути жодних інших взаємин, аніж взаємини антагонізму. Тому що це взаємини між жертвою і терористом.
- «Російська – мова світової культури та літератури, тож споживання російськомовного продукту необхідне українцям для культурного збагачення»
Юрій Руф:
– Тим, хто шукає для себе орієнтири у шедеврах світової класики, спочатку потрібно визначитись, яку класику, окрім російської, вони розглядали чи вивчали? І чи їх дійсно цікавить культурне збагачення? Або ж це лише привід далі обмежуватись та пишатись умовними Пушкіним і Дастаєвскім. І ще їм варто зрозуміти: вони мають на увазі твори російських письменників чи доступ до перекладів світової класики російською? Це варто розділяти.
Ірина Фаріон
– Я рекомендую тим нещасним істотам, у яких в головах «совєцкій» мотлох, прочитати дуже доступну працю напівмосковита й напівукраїнця Миколи Хвильового (справжнє прізвище якого Фітільов) «Україна чи Малоросія». Саме в цій праці він доводить абсолютну згубність для української ментальности московської культури, зокрема й московської літератури. Звісно, що Микола Хвильовий – це напівукраїнець і напівмосковит, а отже, він дуже добре знав, що небезпечне. Тому що він носив це в собі. Але ці ідеї він оприлюднив не сам від себе. Насправді ж він модернізував ідеї нашого геніального та неперевершеного Нечуя-Левицького, творчість якого, на жаль, зараз зведена до побутової повісті «Кайдашева сім’я».
Саме він наприкінці XIX століття написав блискучу статтю із назвою «Українська література на позовах з Московщиною». У цій статті Нечуй-Левицький (який, до слова, народився у 1838 році, а помер у 1918-му), довів, що для українського мозку споживання російської літератури є надзвичайно шкідливим.
Тому що це література, яка формує дві полярні екзистенції – буття раба і буття пана. Себто як цар скаже, так раби і будуть себе поводити. Власне це ми і спостерігаємо сьогодні на теренах московської держави.
- «Я народилась (-ився) у російськомовній сім’ї, і моє оточення – також російськомовне, мені комфортніше розмовляти рідною російською мовою»
Юрій Руф:
– В масштабі інтересів державної безпеки ваш особистий комфорт – надто мізерний фактор. Навіть якщо ліньки вникати в глобальні процеси, рано чи пізно доведеться це зрозуміти. Хорошим прикладом є Крим і окремі райони Донбасу.
Ірина Фаріон:
–Якщо ви так потребуєте цього комфорту, прошу спакувати свої валізи і поїхати туди, де ваш комфорт процвітає. А процвітає він на території держави, яка є терористом №1 у світі.
Нас не має цікавити чийсь приватний комфорт, нас цікавить розвиток держави Україна. А в державі Україна панує одна державна мова – українська. Вдома говоріть якою завгодно мовою. Виходите з дому – перемикайте собі мозок. Якщо не перемикається, то пакуйте валізи та шукайте собі комфорт там, звідки ви його черпаєте.
Якщо чиясь родина досі російськомовна, це однозначно трактується як повна та абсолютна колаборація. Тому що саме таких російськомовних і прийшов «захищати» Путін.
Гітлер розпочав Другу світову війну, і зробив це саме з аншлюзу Австрії. Наступним кроком окупації Гітлера були Судети у Чехії. Тобто ті частини Чехії, які були онімечені з огляду на те, що Німеччина окупувала Чехію в результаті битви під Білою горою у 1621 році.
Ось вам відповідь на запитання, що таке мова окупанта на своїх етно-національних територіях. Вона завжди буде підривною бомбою. І вона завжди буде плацдармом для нападу носія цієї мови.
- «Російська – мова, яка історично присутня в нашій державі. Потрібно з цим змиритись. Більшість українців розмовляє російською, і лише у західних областях розмовляють українською»
Юрій Руф:
– Внаслідок русифікації впродовж кількох століть, російської окупації і російської політики імперіалізму це стало можливим і в інших країнах: Білорусі, Казахстані, Грузії, які росія через це вважає своїми сателітами і користується цим фактом як підставою для введення військового контингенту. З цим не потрібно змиритись, а цього необхідно позбутись.
Ірина Фаріон:
– Якщо ви історично визнали себе зґвалтованим, я рекомендую вам звернутися до психіатра. Тому що історичність Московії на теренах України – це убивство мільйонів українців. Коли москалі окупували Україну, насамперед вони розстрілювали українських філологів та істориків.
І лише за один рік, як звітував у 1934 -му міністр освіти Затонський, розстріляли 1 тисячу 649 українських філологів та істориків. Історична присутність цієї мови через розстріли титульної нації. Якщо ви хочете з цим миритися, треба визнати, що ви не людина. Ви раб або варвар. Це власне є основним наративом московського мислення і тих істот, які захищають мову Москви на території України. Це або раби, або варвари.
- «Мовне питання – це відволікання думки українських громадян від нагальніших проблем у державі»
Юрій Руф:
– Мовне питання – це питання суб’єктності української нації в сьогоденних координатах. Важливе, але не єдине.
Ірина Фаріон:
– Мовне питання – це фундамент розвитку держави. І ось чому: не панувала б в Україні українська мова, не було б держави Україна. Немає держави Білорусь вже – бо Лукашенко знищив білоруську мову. Мова – це перший і останній бастіон захисту держави.
Ще один приклад: коли Словаччина на початку 90-х років перебувала у найглибшій економічній кризі, то у її парламенті порушили найважливіше для безпеки цієї держави питання – закон про утвердження державного статусу словацької мови.
Мова – це духовна категорія. Для людей, які не розуміють, що таке духовне, а що таке матеріальне, поясню простіше. Людина вмирає тоді, коли її покидає душа. Про те, що людину покинула душа, свідчать її очі. Згодом тіло несуть на цвинтар. Тобто якщо нація самочинно відмовляється від своєї мови або вважає її вторинним чинником, це не нація, а покійник у відпустці. І таким покійником у відпустці ми бачимо сьогодні Білорусь.
Крім того, Казахстан. Зверніть увагу: те, що відбулося зараз у Казахстані ,– теж відбулося на мовному тлі. Тому що повстання були в тій частині країни, де живуть етнічні казахи, а не там, де живуть московити. Московити живуть на півночі, і там було абсолютно спокійно. Ось чому сьогодні там на чолі ФСБіст Токаєв і путінські війська. Тому що казахи хочуть говорити своєю мовою.
Я завжди говорила: щоб розв’язати в Україні мовне питання, необхідна одна проста річ – соціальний ліфт. Немає сенсу їм доводити, що мова – це духовна категорія, вони цього не розуміють.
Тому що для них це просто слова. Вони не знають, що таке духовний первень. Вони не читали ні Гердера, ні Гумбольдта, ні нашого Потебню. Це ідіоти. Їм треба не дати освіти і не дати роботи. Якщо освіта буде винятково українською мовою, ми змусимо їх її знати. Якщо їм це не подобаєься, вони втечуть звідси і ми перехрестимось, що нарешті позбулися в Україні п’ятої колони. І нарешті розпрощалися з тими, кого Путін буде «захищати». На жаль, наш ліберально-гібридний мовний закон не передбачає такого способу утвердження української мови. І ми, на жаль, далі маємо мову окупанта в українському інформаційному просторі.
ІА "Вголос": НОВИНИ