[media=17469,17471,17472,17474,17475,17480,17482,17486,17488,17492,17494,17497,17501,17504,17508,17509,17513,17516,17518,17520]
І зібрав він віче знатне, бо пішла вонь усією землею-сестричкою про свору іскаріотську, на крутих бричках рикаючу. А кумиром зграї мухоцвяхів цих є ясновельможний князь Борис Іванович. В народі наречений Тарасюком за язик свій дипломатичний. Бо задумав гетьман Тарасюк Хмельницький навіки об’єднатись з Бютією та ханукою її Джульєтою і назавжди розчинитись в космополітичному її абсолюті ака Майстер Екхарт тевтонський.
Довго думу думали рухичі розколені і зібрались в залі сесійній Львівської облради, пам’ятю пророка їх Чорновольного освяченій. І зібрали дружину свою з львівських, тернопільських та франківських земель, а голова закарпатської організації – воєвода Черепаха приїхав без своєї делегації. І хотіли запросити на сходку цю й престольного князя Бориса Івановича. І послали вони гінців чолом в його рінгтони бити, але не захотів князь свою вушанку-сказанку піднімати та глаголити з імяреками поза зоною досяжності.
І постановив тоді князь Ярослав Кендзьорович провести віче під гаслом "Досить використовувати її шампунь", а після дружинної азбукведі замовити собі пива хмільного на трапезі поверхом вище. Бо в літописах писано, що тільки скромне гостіво і брашно ляпотинне може освятити духом Божим віче народне. А опудалу князя ясновельможного Бориса Івановича замовили коктейль трускавковий, щоб не розслаблявся.
І виступив Чахлик Невмерущий, в народі князем Ярославом Кендзьоровичем званий, супроти Баби-Яги поганської та її сюзеренів підспідничних. І пішов він на прю жорстоку за місце гостинне, де Рухъський дух, де Рухъом пахне.
А дружина його, відпустивши рицебалів своїх на овес, розтіклася мандражем стартовим, яко трапатулями по чакафолям. І переросташа мандраж їх у форми дивнії, оком небачені і вухом не чуті, бо зібралась дружина ратна навколо князя Ярослава Кендзьоровича, яко діти малії перед чакаляками лева Боніфація. І з відкритими хавальникам внімали гласу Божому з уст Кендзьоровича вилітаючому.
І почав князь Ярослав Кендзьорович бакланити блядословіє князя Бориса Івановича, бо відчуша, як вихори тривожні віяше над Рухъом на 20-й рік від утворення. І повісив Ярослав Кендзьорович на Борівановича тхорів штиняючих. Бо захотяше той продатись хануці Джульєті та парламентським боярам. І пішла січа лютая між ним та Київським Рухъом з града стольного. І назвав Боріванович Ярослава Кендзьоровича псом смердячим і розкольником. А Ярослав Кендзьорович поіменував Борівановича – адвокатом диявола. Адвокатом баби з косою з печаттю сатани на голові. Бо ніколи Рухъ не приліпяше до БЮТу та не стане галімою Тмутараканню. Нині і прісно. Підпис: князь Ярослав Кендзьорович.
А що друге слово взяв побратим княжий – удільний князь Стойко Тернопільський. На бересті було писано, що не стійкий то южик і що розколять його редиску супостати під час першого ж допиту. Але вознісяше Стойко юродивий своїм правим оком у майбутнє і побачив, як Рухъ святий переслідується Тарасюком-Берією. І побачив він жертви великі, і багатьох гнаних та переслідуваних. А репресованих – тьма тем. І побачив він зраду лютую числа 2-го, місяця 9-го, року 8-го. І нарік він горе це – чорним вівторком.
А все це нещастя на землі Рухъвій тому, що кьоніг Ющ Трипіський не дав князю Борівановичу медальйон посла закордонного, бусурманських справ керуючого. Тому й хочеши він кощуну навести на партію легендарну, оспівану в билинах множинних. Бо Рухъ –був, є і буде. Бо Рухъ – іже херувими – це честь совість і розум нашої епохи. А якщо бабина орда захопить Україну-неньку – то настане по усій землі тисячелітнє царство антихриста.
І відкрив він ліве око й узрів, що увесь світ постав проти Рухъу, вороги навколо ходять, бажаючи його пожерти, а легіони павликів морозових шаряться гієнами навколо, падаль почувши.
А після Стойка Тернопільського, застопорив глагол за собою боярин один, іпостасний ревнивець за віру православну – Петро Франко. І ісполаяв він князя Ярослава Кендзьоровича акі деспота й почав плач Ярославни пробоянювати. І пішов глас його на все віче: "Що ж це робиться, люде православний, коли ми приймаємо Святе Причастя та поклоняємось святиням християнським у божому храмі, а вийшовши на торжище починаємо вихваляти хануку Джульєтовну? Не гоже люду православному, акі чуді нерозумній, після Святого Причастя возхваляти всяку тварь, а тим паче – хануку поганую з народу, що Христа розіп’яв ортодоксального".
І пішла хваль серед дружини: "Любо бразза драгоманить, ой любо". І зачувши то, боярин іпостасний почав закликати рухачів бумерангом полетіти на вибори. Своїм самостійним перстом, акі ангели. А Черепасі закарпатській, боярин знатний, набравши хоробрості, заповів пам’ятати про Галичину-матінку. Бо без неї не було б Русі Закарпатської, та й земля б не крутилась на глобусі, без курчеплавів галичанських.
І пішло уракання вічем красним на всю атмосферу навколишню. Возрадувалась братія й заклеймили ганьбою князя Тарасюковича та холопів його наближених, а особливо дісталось смерду ходячому – Чорноволенку, сиріч, за зраду заповітів Чорновола своїм розумовим плінтусом.
Абіє блажити став віче боярин з голосом билинним. Дроля рідкісна, з голосом царя Лєвітана з православного інформбюро. І почаше набором фраз з енциклопедії щирого українця в 22 томах, сказаше він про чудо дивне – Рухъ-батюшку, зєло найлєпотну і сімпотну партію на Вкраїні любій. І посипав боярин словесами з пророцтв Чорноволових, з розділу "Так сказав Чорновіл". І оголосив він війну священну за долю України. Війну православну проти супостата бусурманського юліанської орієнтації. А епістолію князя іскаріотного Бориса Івановича, відмовився він коментувати словєсами невелійними, ібо 2-й день Різдвяного посту на носі. І кінчив боярин віршем полум’яним про неопалиму борню за долю України.
Якоже по суху, стезею пір’їнною і понтом билинним ісповідалась вічем жона одна. Крушельницька величаше. І просочилась жона тая єлеєм крізь колючі стереотипи чоловічої агресії. Лагідним словом втихомирила дружину бахвалящу. Живою водою напоїла їх. Приголубила і заспокоїла усі збройні конфлікти в їх територіальних душах. І узріло око жонушне, що Рухъ став життям, дорогою та правдою, а в ідеології бусурманській немає найсвятішого для християнської душі. І почала вона глаголити про жертву православну. Про смерть Чорновола, яко жертву вірную. І про заповіти його істоком упомянуше.
І возрадувались хоругви дружинні, бо любо братії був глагол сей посестри мусікійської. Воістину любо.
І пішов глагол руками й до бояра одного Пітка Просвітленого дійшов. Але Пітко й слова – це абсолютно несумісні речі. Хоча, ну щоб здавалося слова, два лося в лісі більш нічого.
На тому ніби фініш. Хоча, з якого часу сесійна зала Львівської обласної ради стала відділенням Кульпаркова – невідомо? Євреї, в принципі, розіп’яли чужого своїй комунікації мена, а так звані християни продовжують вже 2000 років розпинати свого брата Христа своїм рагулізмом.
ІА "Вголос": НОВИНИ