Україна з першого ж місяця нового року понесла втрати на Донбасі. Захищаючи незалежність та територіальну цілісність нашої держави, свої життя віддали 14 героїв. Наймолодшому загиблому виповнився 21 рік, найстарший святкував своє 48-річчя.
Обозреватель опублікував список полеглих українських воїнів у січні 2020 року.
Сергій Олександрович Дичек народився 20 липня 1972 року у місті Волочиськ Хмельницької області.
Старший солдат, водій 130 окремого розвідувального батальйону.
На фронті – з 2014-го.
5 січня, близько 13 години дня, у районі хутора Вільний (Золоте-4, що на Луганщині) загинув внаслідок підриву вантажного автомобіля ГАЗ-66 на протитанковій міні. Інший військовий, що їхав з Дичеком, отримав важкі поранення.
У полеглого воїна залишилися мати, дружина, двоє синів та донька від першого шлюбу.
Сергій Рацун, 43 роки
Сергій Петрович Рацун народився 28 жовтня 1976 року у селі Москвитянівка Полонського району Хмельницької області. Жив у місті Славута. Закінчив Грицівське ВПУ №38, працював трактористом на місцевому фермерському господарстві. Після строкової служби, яку проходив у 95 ОАМБр, Сергій Рацун працював на заводі «Будфарфор».
У 2014-2015 роках був мобілізований до 128 ОГШБр. Воював у Дебальцево. Після підписання контракту з 93 ОМБр у травні 2016-го – брав участь у боях під Кримським, Новотроїцьким та під Авдіївкою.
Учасник навчань Combined Resolve у Німеччині у 2019-му році. Відзначений численними нагородами.
5 січня близько 21 години вечора позиції наших військових під селом Кримське ворог почав обстрілювати зі сторони окупованого Жолобка. Сергієві Рацуну ворожий снайпер влучив у голову. Поранення стало смертельним.
У нього залишились мати, брати, донька та пасинок.
Руслан Насальський, 24 роки
Руслан Леонідович Насальський народився 10 серпня 1995 року у селі Фурманка Уманського району Черкаської області. За фахом – будівельник: закінчив Уманське ПТУ №9.
Щойно Русланові виповнилося 18 років – він підписав контракт з ЗСУ. Служив у складі 17 ОТБр. Брав участь у боях під Іловайськом, де 13 серпня 2014 року отримав важке поранення: у молодого бійця сильно постраждали голова, пальці рук та ноги. Втім, відновившись, Руслан знову повернувся на фронт.
З 2016-го року Руслан Насальський служив у 109 окремому гірсько-штурмовому батальйоні 10 окремої гірсько-штурмової бригади.
Загинув 5 січня у зоні проведення ООС, поблизу Павлополя на Донеччині. Обставини загибелі воїна не повідомляються. Триває слідство.
У загиблого воїна залишилися мама, молодша сестра, дружина та троє дітей: два хлопчики і дівчинка.
Микола Довженко, 23 роки
Микола Валерійович Довженко народився 26 липня 1996 року у селі Цибулівка Великомихайлівського району Одеської області.
26 травня 2017 року підписав контракт з ЗСУ. Служив на посаді старшого стрільця 28 ОМБр імені Лицарів Зимового походу.
9 січня під час обстрілу зі стрілецької зброї в районі Красногорівки, який розпочався близько 23 години ночі, Микола Довженко отримав тяжке кульове поранення. Попри всі зусилля медиків, за кілька годин у лікарні воїн помер.
Віталій Караван, 26 років
Віталій Віталійович Караван народився 21 жовтня 1993 року у селі Корчик Шепетівського району Хмельницької області. До служби в ЗСУ працював молодшим інспектором відділу нагляду і безпеки Шепетівської виправної колонії № 98.
Воював у складі одного з добровольчих батальйонів – зокрема, під Пісками. Згодом, у лютому 2018 року, підписав контракт зі Збройними силами України. Служив водієм БРДМ у мотопіхотному взводі 56 ОМПБр. Був нагороджений нагрудним знаком Командувача ОС «Козацький хрест».
Загинув 13 січня за нез'ясованих обставин. Наразі триває слідство. Основна версія – необережне поводження зі зброєю. Однак, за деякими даними, є також підозри, що Віталій Караван міг загинути внаслідок обстрілу російсько-терористичних угрупувань з крупнокаліберної зброї, використання якої заборонено.
У загиблого воїна залишилася мама, бабуся і старший брат, який теж захищав Україну на Донбасі.
Олексій Кучкін (Василевський), 24 роки
Олексій Вікторович Кучкін народився 22 березня 1995 року у селі Первухинка Богодухівського району Харківської області. Жив у Кам’янському Дніпропетровської області.
Старший стрілець механізованого відділення мехбатальйону 92 ОМБр.
Служив за контрактом з травня 2016 року – спочатку у 133 окремому батальйоні охорони і обслуговування ОК «Схід», згодом – у 92 бригаді.
15 січня під час чергування на ВОПі в Авдіївській промзоні був поранений ворожим снайпером в обличчя. Пораненого воїна екстренно евакуювали до лікарні, але поранення виявилося несумісним із життям.
Всього за місяць до загибелі Олексій вдруге одружився. Знайомі воїна писали у соцмережах, що його молода дружина чекає дитину. А побратими запевняють: Олексій збирався пов’язати життя з армією і мріяв стати офіцером.
У полеглого воїна залишилися мама, брат, дружина та син від першого шлюбу.
Ігор Хімічук, 29 років
Ігор Ігорович Хімічук народився 7 червня 1990 року у місті Чуднів Житомирської області. Служив у 81 окремій аеромобільній бригаді, а з 2018 року - на посаді водія відділення забезпечення Чуднівського районного військового комісаріату.
Був відряджений до 72 ОМБр імені Чорних Запорожців у зону проведення ООС.
16 січня, у День пам’яті захисників Донецького аеропорту, був вбитий ворожим снайпером поблизу селища Новозванівка на Луганщині.
У воїна залишилися мама, дві сестри, дружина та маленький син.
Валерій Закусило, 32 роки
Валерій Васильович Закусило («Морячок», «Бецик») народився 27 жовтня 1987 року в одній з балтійських республік. Коли батьки розлучилися, Валерій разом з батьком переїхав на його батьківщину - у село Гуничі Овруцького району на Житомирщині.
Закінчив автодорожний технікум. Служив у 36 ОБМП. Після переїзду до Білої Церкви підписав контракт з 72 ОМБр.
18 січня воїн загинув від кулі ворожого снайпера в районі Попасної.
У нього залишилися батьки, дружина та дві донечки.
Олександр Слободянюк, 48 років
Олександр Вікторович Слободянюк («Кеп», «Погранець») народився 7 січня 1972 року у родині військових. Коли Олександр був маленьким, родина переїхала з Владивостоку до міста Первомайськ Миколаївської області.
Навчався в Інституті внутрішніх справ. Після завершення навчання з середини 1990-х працював в ОВС, був слідчим – спершу на Одещині, згодом – у Києві. Мав 20 років вислуги і офіцерське звання.
Коли почалася війна, Олександр одразу пішов на фронт. Спершу служив у мобільній прикордонній заставі. У 2015-16 роках – у 80 ОДШБр, з якою пройшов бої у Гранітному. Далі підписав контракт з 72 ОМБр.
19 січня отримав поранення під час ворожого обстрілу наших позицій у Попаснянському районі. Друге поранення під час цього ж бою стало для нього смертельним.
У загиблого воїна залишилися батьки, сестра, двоє дітей та двоє онуків.
Василь Муха, 31 рік
Василь Миколайович Муха народився 6 квітня 1988 року у селі Піски-Радьківські Борівського району Харківської області.
Молодший сержант, командир відділення – командир машини 2-го мотопіхотного відділення 2-го мотопіхотного взводу 2-ї мотопіхотної роти 37 ОМПБ «Запоріжжя» 56 ОМПБр.
До війни Василь працював будівельником на півночі РФ. Але з початком російської агресії проти України повернувся на батьківщину і одразу пішов до військкомату добровольцем. За мобілізацією служив у 92 ОМБр. Був розвідником. Пройшов бої біля Мар’їнки та Катеринівки. Далі опанував саперну справу. І двічі продовжував контракт, щоб залишатися на передовій.
20 січня 2020-го близько 20 години вечора загинув неподалік від селища Опитне Ясинуватського району. У відповідь на обстріл противника Василь відкрив вогонь з кулемету. І отримав три кулі. Смертельним для героя став постріл ворожого снайпера.
У солдата залишився батько, який самотужки виховував сина.
Микола Сорочук, 22 роки
Микола Васильович Сорочук народився 23 травня 1997 року у селі Чорниж Маневицького району Волинської області. з 2000 року проживав у селі Лище Луцького району.
у 2015 році здобув фах зварювальника. Був призваний на строкову службу, під час проходження якої підписав контракт з ЗСУ на 3 роки. Служив у 8 окремому гірсько-штурмовому батальйоні 10 окремої гірсько-штурмової бригади.
По завершенню контракту повернувся додому, працював у холдингу «Модерн-експо», паралельно – вчився на юриста в Академії рекреаційних технологій і права.
16 січня уклав повторний контракт.
Загинув у День Соборності України, 22 січня, від кулі снайпера – на маріупольському напрямку.
У полеглого воїна залишилися сестра та мама. Про смерть свого брата і сина вони дізналися з соцмереж.
Михайло Ошурко, 21 рік
Михайло Михайлович Ошурко народився у 1998 році у селі Кутин Зарічненського району Рівненської області.
10 жовтня 2018 року був призваний на строкову військову службу. Пройшов підготовку у навчальному центрі «Десна», був направлений до 40 окремої артилерійської бригади. Згодом підписав контракт з ЗСУ. Виконував завдання в районі Попасної, на другій лінії оборони.
Загинув 25 січня в зоні проведення ООС у Луганській області. Обставини загибелі військовослужбовця наразі не розголошуються.
У рідному селі загиблого воїна зустрічали, опустившись на коліна.
Євген Щуренко, 41 рік
Євген Валерійович Щуренко народився 27 січня 1978 року у селі Ліски Кілійського району Одеської області. Проживав у Кілії. До початку служби у ЗСУ працював у КП «Світло».
З літа 2019-го служив за контрактом у 28 ОМБр – старшим механіком-водієм БМП-2 механізованого відділення механізованої роти мехбатальйону.
26 січня російсько-терористичні угрупування з боку окупованої Старомихайлівки обстріляли бойову машину, в якій їхали Євген з побратимом з СПГ-9. Євген загинув на місці. Інший військовослужбовець отримав поранення. Сталося це неподалік від Красногорівки.
Наступного дня загиблому воїнові мало би виповнитися 42 роки.
У нього залишилися мама та дружина.
Антон Хоба, 28 років
Антон Володимирович Хоба народився у 1992 році у місті Шостка Сумської області.
Старший сержант, командир інженерно-саперного відділення — начальник інженерної служби 13 ОМПБ 58 ОМПБр.
Після закінчення у 2010 році Шосткинського профліцею працював на приватній фірмі, а у 2012-14 роках – на заводі «Імпульс».
На війні Антон Хоба – практично з перших днів. Контракт з ЗСУ він підписав ще у червні 2014-го. Служив сапером у 91 ОПОЗ Інженерних військ. Першу ротацію у зоні АТО пройшов з 12 вересня до 02 листопада 2014 року – воював у районі міста Дебальцеве. А вже у грудні Антон разом з іншими добровольцями полку виїхав у район Донецького аеропорту. З 15 грудня виконував завдання безпосередньо у ДАП.
26 січня Антон Хоба разом з побратимом підірвалися на встановленій ворогом міні-пастці у районі селища Північне в околицях Торецька. Від отриманих мінно-вибухових травм воїн помер.
У загиблого воїна залишилися батьки.
Нагадаємо, Пристайко і Помпео поклали квіти до “Стіни пам’яті”
ІА "Вголос": НОВИНИ