Новий Львів - це не назва якогось чергового амбітного, а той фантастичного проєкту. Так називається міська дільниця у Сихівському районі Львова, яка розкинулась між вулицями Василя Стуса та Ярославенка. Район, в якому змішались архітектурні стилі різних епох, без перебільшення є унікальним для Львова. Чому? Про це у матеріалі «Вголос».

Як з'явився «Новий Львів»

Ще на початку минулого сторіччя ця місцевість, яка розташована вище парку «Залізна Вода», була звичайним приміським фільварком, або іншими словами - господарським маєтком, де проживання його власників було другорядною функцією. В першу чергу у фільварках займалися сільським господарством, тваринництвом та первинною перероблюванням сировини.

То ж, на тому місці, де нині красуються функціоналістські вілли, панувала тиха ідилія спокійного сільського життя. Це був фільварок Красучин, названий на честь його власника - Миколая Красуцького. Але, кінець XIX та початок ХХ сторіччя був періодом бурхливого розвитку столиці Королівства Галичини та Лодомерії, то ж, що закономірно, ця ділянка стала цікавою з точки зору створення нової міської дільниці


 

 

Район "Новий Львів" у масштабі міста

 

 

Масове житло довоєнного періоду, або чому «Новий Львів» - це Сихів 30-их років

Перші кроки по створенню житлової дільниці на Новому Львові відбулися напередодні 1-ої Світової Війни, і передбачали, відповідно до модних урбаністичних віянь, концепцію міста-саду. Магістрат Львова планував створення великого житлового району у формі прямокутника, де від центральної круглої площі розходилися проміннями головні вулиці. Це мало бути щось подібне до району Кастелівки, з її сецесійними кам'яницями, що потопають у зелені. Амбіційний та досить коштовний проєкт втратив шанси на реалізацію з початком Першої світової війни, у якій Львів був місцем бойовий дій.

Після подій Листопадового Чину та наступу Червоної Армії на Львів у 1920-у році, місто вступило в епоху «ревучих 20-их». Так назвали період економічного підйому, що завжди супроводжує закінчення важкої війни. Місто Лева постало перед дилемою. Це вже не була блискуча столиця королівства, а лише провінційний воєводський центр. Але урбанізація відбувалася форсованими темпами, і житлова криза загрожувала перерости у соціальну катастрофу. Адже

"Ті, хто ніде не мають дому, вільні їхати куди завгодно. І робити що завгодно", - говорив знаменитий німецький письменник Еріх Марія Ремарк.

Саме через ці причини Новий Львів став першим районом міста, що цілісно та послідовно забудовувався у стилі функціоналізму. На відміну від розкішно оздоблених фасадів та просторих холів будинків на Кастелівці, чи на Новому Світі, обличчя Нового Львова - це максимально мінімалістичні, та раціональні у внутрішньому плануванні функціоналістські вілли. Більшість з них були збудовані у 1930-их роках за типовими проєктами Тадеуша Врубеля (автора теперішнього палацу культури імені Гната Хоткевича), тобто це був перший приклад такого дещо своєрідного, але все ж масового житла, яке будується за загальним планом без індивідуальних рис.



Втім, в 20-их років функціоналізм - це ультрамодний, та дуже популярний стиль архітектури. Він цілком відповідав гаслу Всепольської виставки, що відбулася у Стрийському парку у 1926-у році - «дешеве та гігієнічне житло». Але початок нової світової війни поклав край і цьому експерименту.


You're so Art Deco, out on the floor...

Це рядки співає відома американська виконавиця Лана дель Рей. Яке ж відношення блиск ар-деко має до Нового Львову? На жаль (або, можливо для когось - на щастя) - не надто багато. Але все ж одна пам'ятка цього символу розквіту та марнотратства «ревучих 20-их» знайшла своє відображення посеред одноманітних споруд у стилі функціоналізму.

На стіні будинку за адресою вулиця Кибальчича 11 (тодішня Шльонська), знаходилася нетипова, як для Львова, графічна композиція «Дівчина з рушником», що прикрашала фасад цього будинку. Це було настінне зображення в стилі сграфіто, подібне до тих, що прикрашають, наприклад, коридори хмарочосу Емпайер-стейт-білдінг в Нью-Йорку. 

 

Кам'яниця на Кибальчича 11

 



Символ старого «Нового Львову» 

Водонапірна вежа на вул. Тернопільській, 24А. - це напевне справжній символ Нового Львову, найбільш впізнаваний серед львів'ян (як нових, так і не дуже).
Збудована 1933 року за проєктом Вітольда Мінкевича, вона органічна інтегрувалася у панораму міста, і ми можемо поки що спостерігати її з різних точок міста ( допоки її з усіх боків не оточили нові житлові багатоповерхівки). Ця вежа з епохи модерну, з епохи перших радіостанцій та електричних ламп. І якщо ренесансний центр слугував декораціями для знімання фільму «Три Мушкетери», то модернові кам'яниці Нового Львову, на фоні дещо неоготичних, струнких обрисів оздобленої цеглою вежі були б чудовим тлом для пригод якогось Еркюля Пуаро, наприклад.

 

Фото: фотографії Старого Львова

 

 

Новий Львів - це ворота до Сихова, і ці два міських ареали мають багато спільного. Але на відміну від Сихова, Новий Львів має цілісний простір цінної історичної забудови, і вже коштом цього може стати привабливою туристичною атракцією. Особливо, якщо ці об'єкти не пізнають на собі, що це таке, коли галицький господар конче прагне євроремонту.

Як інтелігентський район став пролетраським 
 
В епоху радянської післявоєнної відбудови Новий Львів, через відсутність якісного сполучення та віддаленість від центру, не одразу зацікавив проєктантів країни пролетарів. Але вже з 50-их років його почали забудовувати 2-ох та 3-ох поверховими будинками барачного типу, в районі сучасної вулиці Віденської. А згодом, вже у 60-их, з'явилися і типові п`ятиповерхівки - так званні «хрущовки». Ними почали забудовувати теперішні вулиці Угорську, Литвиненка, і цим остаточно заламали струнку схему району, яка була розроблена ще за «бабці Австрії» архітектором Фердинандом Кеслером.


З появою заводу «Полярон» (на місці якого за часів Польщі було виробництво з виготовлення велосипедів), панорама району остаточно змінилася, та радянський модернізм відсунув у бік функціоналізм, як домінантний архітектурний стиль Нового Львова.

 

Центральний корпус заводу "Полярон". Фото - Олексій Шутюк.

 



На декілька десятків років історія Нового Львову міцно пов'язалася з історією заводу «Полярон», який, небезпідставно до речі, був справжньою гордістю мешканців району. Він постав у 1959-у році як підприємство з випуску електровакуумних приладів, вакуумних конденсаторів і водневих тиратронів для потреб військово-промислового комплексу. З кінця 60-их це - стратегічне підприємство з випуску газового лазера ЛГ-36А, що крім військовий цілей також застосовувався в медицині.
Роботи по дослідженню методів захисту шахтарів від вибухів привели до створення лазерів з трьозеркальним резонатором для виявлення витоку метану і розробці на ОКБ заводу автомобільного варіанту для контролю метану в атмосфері.

Під кінець існування СРСР до номенклатури виробів заводу «Полярон» входили потужні генераторні лампи (для телецентрів, радіолокаційних станцій, військової техніки), мікросхеми, електронні компоненти для ракет, кораблів, підводних човнів, літаків (зокрема системи посадки в темряві). Цей завод слугував за місце праці для більшості мешканців Нового Львову. 

Громадські простори, комфорт та культурне життя були не настільки важливі, як відчуття, що підприємство, де ти працюєш, забезпечує унікальні матеріали для однієї з найбільших мілітарних потуг світу - збройних сил СРСР. І це не іронія, а лише констатація факту. На жаль, завод ненадовго пережив свого основного замовника. З розпадом СРСР «Полярон» повторив шлях багатьох інших підприємств, досить швидко здеградувавши. На разі заводу не існує, а його територія на Новому Львові активно забудовується. 

У лютому 2021-о року був знесений останній корпус заводу, то ж наразі навіть в якосі фізичного об'єкту «Полярон» пішов у історію.

 

Демонтаж корпусу заводу "Полярон"

 



 
Непрості перепитії 90-их
 
Треба визнати, що радянська доба в історії Нового Львова мала і багато хороших сторін. Район, втративши трамвайне сполучення по вулиці Івана Франка, отримав тролейбусну гілку, яка йшла сучасною вулицею Стуса. З'явилися нові школи, та громадські споруди. Але в цілому, він зіштовхнувся з тими ж проблемами, які були властиві всім житловим масивам  радянської доби. Мікрорайонна забудова та концепція «спального району» були прийнятними для дільниці функціоналістичних вілл, але зі збільшенням поверховості та населення району, це призвело до перенавантаження інфраструктури, яка не встигала за цим зростом.

Як тут не згадати 16-ти поверховий будинок на вулиці Листопадній, будівництво якого у 80-их роках викликало справжній фурор серед львів'ян, адже на той час це були одні з найвищих житлових будівель в місті. Місцеві діти бігали на його дах, адже звідти за чутками можна буцло побачити, як грають львівські «Карпати» на стадіоні «Україна». 
 
Відповідно до радянської містобудівельної концепції, велика частина населення району працювала на заводі «Полярон», що був, так би мовити, системним підприємством цієї частини Львова. Тому закономірно, що з розпадом СРСР і початком соціально-економічної кризи 90-их років Новий Львів пережив не найкращі свої роки.



А що далі?
 
А далі ми вступили в епоху ринкових відносин, а Львів став важливим туристичним та бізнесовим центром, особливо з початком війни на Сході України. І, що закономірно в таких умовах, у місті виник просто таки скажений попит на житло, що викликало справжній будівельний бум. Новий Львів, з його зручним місцем розташування, багатьма зеленими зонами, затишними вуличками з особняками міжвоєнного періоду, та .... великою кількістю закинутих промислових територій, став ласим шматочком для забудовників.

І саме зведення нових житлових комплексів стало основним лейтмотивом сучасної епохи з історії Нового Львову. Лейтмотивом дещо суперечливим, адже ця масова забудова відбувалася на тлі банкрутства стратегічного підприємства «Полярон», знесення його корпусів, та забудови їх багатоповерховими новобудовами. Цей же процес зумовлює дискусію що до непідготованості інфраструктури мікрорайону до такої кількості потенційних мешканців. Покращення транспортної розв'язки, будівництво нових шкіл та дитсадків, створення громадських просторів та точок притягнення трафіку - це все гальмує у порівнянні з кількістю введених в експлуатацію квадратних метрів.
 



Адже очевидно, що Новий Львів має перспективи стати потужним культурним та бізнес-хабом. Цьому сприяє і зручне розташування, і спокійна атмосфера району, і наявність великої кількості рекреаційних зон, що вабить інвесторів. Вже зараз на Новому Львові маємо бізнес-центр «Домінант-плаза», основним орендатором якого є компанія Nestle. А також офісний центр IT-компанії Perfectial, що на вулиці Кам'янецькій 6. Крім того, зараз будують тут свої офісник и й інші ITшки, а на краю району з'явилось студентське містечко Українського Католицького Університету.

Місто-сад чи бетонні джунглі?

А це вже залежить від нас, любі друзі. Як показав приклад Сихова, роль громадського суспільства у зміні та трансформації вуличного середовища є ключовою. Самоорганізація, ініціативність, тиск на владу - всі ці інструменти добре себе випробували, і довели свою ефективність.

З основних проблем Нового Львова ми можемо визначити:

  • а) нищення пам'яток функціоналізму (подекуди, самим мешканцями),
  • б) невідповідність житлової забудови до громадської,
  • в) транспорт (зокрема, ліквідація тролейбусного маршруту №1 не була крайньою необхідністю, і зіграла негативну роль у цьому питанні).

Але район має перспективи, притягує бізнесове середовище. Та маю історію, а це вже саме по собі - унікальний капітал. Чи має Новий Львів майбутнє, і чи збереже своє унікальне обличчя? Відповіді на ці питання ми дізнаємося вже дуже скоро.

 

ІА "Вголос": НОВИНИ