Вони гасять пожежі вздовж залізничних доріг, але розпалюють вогнище в серцях кожного з нас.
(деякі фото ілюстративні, та взяті з відкритих джерел)
Кажуть - вони особливі. Адже їхня робота – щоденний ризик. Для них не страшні обійми пекельного вогню і запах їдкого диму. Вони не бояться, бо звикли дивитися у вічі небезпеки. Сьогодні історія про пожежників. Вони працюють на залізниці й гасять пожежі великих та локальних масштабів, щоб кожен з нас міг вибратись з-під ворожих куль окупантів, а після перемоги щасливо подорожувати Україною.
Домовитись і потрапити до середини такого об'єкта, як стратегічний пожежний поїзд - завдання не з легких, ба, швидше, не реальне. Якимось дивом мені вдалося таки увійти в довіру до бійців спеціального пожежного підрозділу, то ж розповім вам усе що побачила і що дозволене згідно з державною таємницею.
Погожий, ще весняний день. На вулиці близько 20 градусів тепла, хоча в той момент, здавалося, що цілих 30. Тримаючи в руках шоколадне морозиво, прямую до пожежної частини. Підходжу до хвіртки, озираюсь – нікого. Заходжу. Назустріч біжать троє собак (приязних, як це з’ясувалося згодом). Не знаючи, що від них чекати, я обережно крокую назад. В цей момент з’являється чоловік на стрімких сходах, які ведуть до поїзда і вигукує фразу :
«Не бійтесь, вони дружні!», - Це був пан Михайло.
З вигляду досить суворий чоловік. Відігнавши якнайдалі Майку, Моніку і Барбоса (так звали собак), він проводить мене територією ближче до потяга. Поки ми йдемо, дізнаюся, що він працює тут уже зо п’ять років і за цей час йому вдалося не один раз лагодити помпи, адже він працює механіком.
Михайло озираючись трохи тихіше починає розповідати про склад пожежного потяга:
«Пожежний поїзд має свою помпову станцію, декілька цистерн-водосховищ, вагон-гараж і два вагони, обладнані під кабінети. Помпова станція обладнана на базі пасажирського вагона, в ньому також є місце для відцентрованих помп з двигунами внутрішнього згорання і пожежного устаткування».
Обірвавши свою розмову пан Михайло кидає погляд на тріщину на червоній фарбі вагона і бурчить собі під ніс, що знову доведеться перефарбовувати.
Рухаємось далі …
Піднявшись високими стрімкими сходами, опиняюся в середині цього велетня. Зі сходів бачу кухню, кипить чайник. Біля нього стоїть пан Юрій, він начальник варти. Привітались, представились і мене одразу повели в кабінет. На столі стояли кілька паперів, які похапцем почали збирати, щоб стіл мав привабливий вигляд. Створивши сприятливу для розмови атмосферу, пан Юрій сів навпроти і ввічливо запитав, що саме мене цікавить. Я попросила розповісти про звичайний день на пожежному поїзді. Повідомила, що усі заборонені деталі, обов'язково виріжу. Адже колійний пожежний комплекс має стратегічне значення, та інформація про такі об'єкти є засекреченою.
«Ну добре, - промовив пан Юрій і продовжив, - Робочий день розпочинається о восьмій годині ранку. Ми проводимо зміну варти. Приходить начальник пожежного поїзда і нам доводиться звітувати, як пройшла ніч, чи не було надзвичайних ситуацій. Далі кожен з нас займається своїми професійними справами: хтось чергує на території, хтось перевіряє справність помп, хтось заповнює журнали і т.д. Потім – обід. Ми йдемо на кухню і їмо те, що взяли з дому. Далі в нас є час на відпочинок, проте черговий завжди залишається біля телефону, щоб у разі виклику ми могли оперативно зреагувати. Після цього в нас є час для відпрацювання нормативів. В професії пожежника важливо завжди бути в формі, адже не знаєш, коли саме спортивні навички стануть у нагоді. Також у нас тепер проводять додаткові заняття, як діяти в разі пожежі після обстрілів чи ракетних ударів, проте ми сподіваємось, що надалі це будуть тільки теоретичні знання (сміється). Потім ми вечеряємо і маємо час на особисті потреби. Вночі біля телефону зазвичай чергуємо по 2-3 години. Прокидаємось о шостій ранку і готуємо приміщення для передачі наступній зміні. Це, звісно, коли не доводиться виїжджати на пожежі», - розповів про дозволене пан Юрій.
Після досить таки інформативної розмови з Юрієм мене передають у руки Олександру. Він показує мені місце, де відпочивають пожежники. Це, виявляться, звичайне купе. Чотири полиці акуратно застелені покривалами, на яких видніє напис «УЗ». Побачивши мій здивований погляд, пан Олександр жартує :
"Не 5 зірок, але на 3 я б оцінив", - (сміємось)
Далі ідемо на кухню, яку я бачила краєм ока ще при вході. З відкритого вікна долинає спів пташок. На стіні висить натюрморт. На електричній плиті стоїть чайник, від якого іде тепло. В окремо перегородженій кімнаті, стоїть стіл. Якесь по-особливому затишне місце, ніби й не пожежний поїзд.
Після цього мені демонструють одяг, який вдягають на виклики. Насправді мені вистачило одного шолома, щоб вже не могти обертати голову в сторони. А після одягненої куртки, я зрозуміла, що рухатись взагалі не можу. Один з пожежників, на ім’я Максим вирішив продемонструвати, з якою швидкість потрібно вдягатись і шокував мене майже одразу. Мені здається, я не встигла повернутись, як на ньому вже був костюм, протигаз та газовий балон з повітрям, рукавиці, ремінь, який нереально застібнути і звичайно оцей шолом. Роздягався він звичайно довше, але жартував, що рука набита тільки, щоб швидко вдягатись.
На жаль, поговорити із начальником пожежного поїзда не вдалося, оскільки він мав інші важливі справи. А проте, вдалося дізнатись чимало цікавого, хоча у не все можна було для вас написати..
Ну що ж… Ось таке воно життя одного дня спеціального пожежного поїзда. Викликів, на щастя, сьогодні не було, проте мене це не засмутило. Сьогодні більше часу буде у хлопців відпочити, зігравши, приміром, у волейбол, на майданчику, спеціально обладнаному на території, також потренуватись у професійних уміннях. Та, як тільки стане загроза, я тепер точно знаю, що усі будуть врятовані.
Спеціально для ІА «Вголос» ексклюзив зловила: Ангеліна МАЛАНЮК
ІА "Вголос": НОВИНИ