Як не дивно, в Україні досі не так багато знають про одного з найвидатніших українських поетів, пражанина Олега Ольжича. Хоча його бурхлива біографія, ореол героїки та джентльменства, неймовірна інтелектуальна та творча сила не можуть не вражати. Він був надзвичайно багатогранною людиною – поетом, доктором археологічних наук, політиком, ідеологом українського націоналізму. Під час Другої Світової війни керував націоналістичним підпіллям на окупованій німцями Україні, організував антинімецьке підпілля. У 1944 році був закатований нацистами у концтаборі Саксенгаузен.
Тож упорядник «Вибраних творів» Осип Зінкевич поставив собі на меті якомога охопніше відобразити різні іпостасі Ольжича. Крім якнайповнішої добірки поезій (“Рінь” (1935), “Вежі” (1940), посмертно виданої – “Підзамча” (1946), а також 82 вірші з-поза збірок), до книги увійшли декілька ранніх оповідань, вибрані публіцистика та листування Ольжича. А саме: статті “Голод і сучасна українська література”, “До проблеми культурної ділянки”, “В авангарді героїчної доби”, “Дух руїни”, “Українська історична свідомість”, “Українська культура”; останнє звернення Ольжича до співвітчизників – “У Свят-Вечір” (із 1943 року); листи до батька, поета Олександра Олеся, і матері, Віри Свадковської-Кандиби, до Галини Грачової і Марини Антонович, а також 15 листів до Дмитра Донцова.
Усі поетичні твори у виданні подано суворо за першодруками – при чому враховувались рукописні правки, проставлені самим Ольжичем на берегах авторського примірника (автографи зберігаються в Інституті літератури НАН України в Києві). На відміну від попередніх видавців, «Смолоскип» принципово зберігає автентичні правопис і пунктуацію, які дещо відрізняються від сучасних, – з тієї, зокрема, причини, що сам Ольжич за життя палко протестував проти грубого редакторського втручання у свої твори.
Особливістю видань «Смолоскипа» є те, що вибрані твори кожного письменника доповнюються солідною підбіркою супровідних матеріалів – літературно-критичних, мемуарних, документально-історичних, ілюстративних. Ця книга – не виняток. Збірка відкривається вступними статтями директора “Смолоскипа” Ростислава Семківа, дисидента, літературознавця, колишнього політв’язня Євгена Сверстюка, сина поета Олега Кандиби та близького друга й соратника Ольжича Олега Ждановича. Кожен із цих авторів по-своєму визначає місце поета в українському каноні.
Далі, видання містить ґрунтовну біографію Ольжича, при підготовці якої Осип Зінкевич опрацював багато маловідомих, раніше не публікованих в Україні матеріалів і документів, та розвіяв чимало міфів про поета. Окремий блок становлять пронизливі, щирі, зіткані з живих деталей спогади товаришів і співробітників Ольжича: Павла Маценка, Уласа Самчука, Ярослава Гайваса, Ніни Михалевич, Якова Шумелди, Олега Ждановича, а також дружини поета Калини Кандиби. Разом із світлинами з архіву Олега Кандиби-сина, ці речі цілком закреслюють наше звичне підручникове, шаблонно-риторичне уявлення про Ольжича та його час.
Дослідників, викладачів та студентів зацікавить розділ “Літературно-критичні матеріали”, де зібрано присвячені творчості Ольжича нариси і статті авторитетних діаспорних літературознавців і критиків – Євгена Маланюка, Володимира Державина, Остапа Грицая, Миколи Неврлого, Олега Лащенка, Юрія Бойка, Юрія Шевельова (Шереха), Марти Калитовської, Миколи Оглоблина-Глобенка, Наталії Пазуняк, Анатолія Юриняка, Остапа Тарнавського, В. Гординського (Маруняка), Якова Шумелди і Марка Антоновича. Крім того, упорядник зібрав найповнішу на даний момент бібліографію творчості поета.
До збірки увійшли також присвячені Олегові Ольжичеві вірші – Юрія Клена, Олекси Стефановича, Оксани Лятуринської, Михайла Ситника, Ганни Черінь, Олега Стюарта (Курпіти), Всеволода Різдвянського, Миколи Симчича, Володимира Базилевського.
Широта і унікальність зібраних матеріалів роблять цю книгу універсальною. Вона важлива не лише для істориків літератури, викладачів вищої та середньої школи, студентів, але й для всіх читачів, які ідентифікують себе з українством.
Оля Радомська
ІА "Вголос": НОВИНИ