Один з ініціаторів руху проти псевдоволонтерів – громадський активіст Олег Радик, відомий також за неординарними «бойкотними» акціями. Закликаючи людей не купувати російське, а магазини маркувати товар країни-акресора, Радик з активістами розмальовували триколором вітрини «Сбербанку», виливали в каналізацію «Русскую водку» та випустили майже півсотні мишей просто посеред супермаркету. На травень Радик задумав «бойкотну» акцію зі справжніми вужами, однак її деталі поки що тримає в таємниці.
Зрештою, за поданням «свободівця» Любомира Мельничука, львівські міські депутати прийняли відповідну ухвалу про маркування товарів російського виробництва, і це значно спростило роботу активістам, оскільки торгові мережі міста зобов’язали маркувати товари з Росії.
Чи вдасться боротьбу з прохачами під виглядом волонтерів якось легітимізувати, «Вголос» розпитав у Олега Радика.
За твоїми спостереженнями, наскільки благочинна активність серед громадян впала за останній рік, якщо порівнювати, наприклад квітень 2014 і квітень 2015-го?
Разів у десять чи навіть п’ятнадцять. По-перше, народ зубожів. По-друге, немає певності у завтрашньому дні, і люди не знають, чи вистачить їм заплатити за комунальні послуги, щоб віддавати останнє на армію. По-третє люди втомилися морально – спочатку допомагали Майдану, потім війна. По-четверте, коли оголошене перемир’я, то люди розслабляються і думають, що так буде постійно. Але як тільки підуть новини про масові смерті, активність пожертвувань зросте. Це людська психологія, нічого з тим не вдієш.
Також дуже ускладнив ситуацію курс долара, адже багато закупівель йдуть з-за кордону. Тому нас наразі найбільше рятують пожертви з діаспори, вони все-таки у валюті. Наприклад, мене через соцмережі знайшов мій однокурсник, якого я не бачив з 1995 року, він живе у Німеччині і сам запропонував допомогу.
Сьогодні роль волонтерів і держави у забезпеченні армії зрівнялася?
Покращення з боку держави помітні. Не бачу проблем з формою, обмундируванням. Але люди ще за інерцією панікують. Наприклад, прибігла мама в одну з волонтерських організацій, каже, що сину прийшла повістка і їй негайно треба бронежилет. Я їй кажу: «Заспокойтеся, вашого сина ще ніхто не забрав, це лише повістка». Але мами купують, викидають купу грошей на вітер. Що мамам скажеш? Мами є мами.
Ви взялися за боротьбу з так званими псевдоволонтерами, тобто тими, хто працює за відсотки. Як необізнаній людині відрізнити справжнього волонтера від псевдоволонтера?
Справжні волонтери не жебрають, не ходять по маршрутках, не стоять на перехрестях. Справжні волонтери мають стаціонарні пункти, за кожну зібрану і витрачену гривню вони звітують публічно, не втікають від камер. Вони готові давати номера телефонів і напряму зв’язувати жертводавців з бійцями.
Взагалі ситуація невесела. Львів став якимось центром псевдоволонтерів, бо тут люди дуже добрі і жертвують достатньо. Після Києва, де є метро, у Львов псевдоволонтерів розвелося найбільше, майже в кожну маршрутку заходять і стоять на кожному перехресті. Вони активізувалися коли волонтерських рух став дуже популярним в Україні, і досі використовують цю ситуацію.
Ще цікаво, що з десяти людей, яких я затримував, жодного не було зі Львова, хіба що з районів області. Були з Черкас, Маріуполя, Донецька. В одному з фондів працюють люди, які раніше працювали в офісі Партії регіонів. Тобто навчилися красти і зараз продовжують, але у інший спосіб.
Зважаючи на те, що фонди, які наймають прохачів, офіційно зареєстровані, мають документи реально потребуючих лікування людей, які юридичні підстави їх закривати?
Уявімо, що жінку ґвалтує маніяк. Вона кричить: «Міліція!». Міліція приходить, перевіряє документи маніяка і каже: «У нього документи в порядку, нічим допомогти не можемо».
Так само з псевдоволонтерами, справа не в документах. Я можу займатися підприємницькою діяльністю, мати документи, але при тому займатися шахрайством. Більше того, в мене ці документи чомусь ніхто ні разу не перевірив.
Шахрайство заборонено згідно з законодавством. Інше питання, що правоохоронні органи не хочуть чи не вміють боротися з шахрайством. Бо це важко доводити, бо це треба «напрягтися», запускати «кротів», підслуховувати. А навіщо, якщо можна підійти до шахрая і з нього «збрити» 500 гривень?
Або ж була в мене така ситуація. Дзвонять мені начальники міліції, і питають: «Що робити?». Я їм кажу, що бачив хіба у фільмах, як боротися із злочинністю. А ви не знаєте, як боротися з шахрайством?
Чому прокуратура і податкова досі не перевірила жоден такий фонд? Колись вони вміли прекрасно «кошмарити» бізнес, хай згадують. Бо ми, активісти, не маємо можливості отримати звіти таких фондів. Нікому не відомо, який відсоток із зібраного вони передають потребуючим.
Наприклад, нещодавно ми затримали волонтера фонду «Шанс надії». Цей фонд вісім місяців збирав на хворого хлопчика Іванка. Ми взяли контакти його матері. Виявилося, фонд передав їй в серпні 2 тисячі гривень, у вересні – ще півтисячі, і все. Вона і тому рада. Я мам цих розумію, але таким чином вони покривають злочинців.
Але, згідно з законом, фонди мають право залишати собі частину зібраного…
Тому треба міняти закон. Зараз по закону такий фонд має право залишати до 30%. Але тоді він не має право називатися благодійним, бо це є заробіток. Збираються три-чотири, вибачте, «уроди», ставлять скриньки по всій Україні, сидять, нічого не роблять, і просто гребуть касу.
Це всеукраїнська мережа аферистів. У Львові ми точно знаємо вісім таких фондів. Але ми не всіх вирахували, бо деякі з них напряму «доять» підприємства, тому їх може бути й до півсотні. Але, думаю, за ними всіма стоять 2-3 людини
Один з видів боротьби, яку ви ведете з псевдоволонтерами, виглядає так: ви їх затримуєте і ведете в міліцію. На якій підставі ви затримуєте таких прохачів, адже це теж не зовсім законно?
Так, ми не маємо права їх затримувати. Тому ми нікого не ловимо за руки. Кажемо: «Стій, тут, зараз прийде міліція». Але серед них багато психічно неадекватних, і вони самі йдуть в міліцію.
З власної ініціативи міліціонери затримувати їх не будуть, бо органи правопорядку за своєю суттю досі не змінилися. Їм це нецікаво в принципі.
Нещодавно взагалі був дивний випадок. Наш активіст затримав дівчину зі скринькою, на місце приїхала її опікунка (бо мами в неї не має, – Авт.) і викликала машину Державної служби охорони. Мене, на жаль, на місці не було. Я потім намагався в міліції з’ясувати, що це була за машина, і на яких підставах вони приїхали. Вони мовчать.
Але нам таки вдалося добитися, що львівська міліція на підставі заяви наших активістів відкрила кримінальну справа за статтею 190 ККУ, частина 3 (Шахрайство, вчинене у великих розмірах). Справа наразі не конкретно проти якогось фонду. Але це перша справа такого плану, яка була відкрита в Україні.
Чи бачите ефект від таких дій, зокрема, коли заводите людей у райвідділки міліції?
Якщо стукати в двері, вони рано чи пізно відчиняться. Деякі прохачі, яких ми кілька разів затримували, вже кажуть – ви нас так замучили, дайте нам роботу, і ми будемо працювати. Хочемо зробити експеримент, спробувати одного такого персонажа влаштувати на роботу.
Ми цю боротьбу тільки почали. Будемо боротися у різний спосіб – писатимемо запити до нардепів, будемо залучати як міліцію, так і прокуратуру. Якщо вони не реагуватимуть, прийдемо до них з пікетом. Не виключаю, що таким псевдоволонтерам хтось буде ламати руки.
Є ще ідея зробити у Львові асоціацію волонтерів, щоб всі справжні волонтери стали її членами.
Згадуючи ваш бойкотний рух, досі не забуду вашу акцію з мишами в супермаркеті. Тоді тобі вліпили «хуліганку». Ти погоджуєшся, що ваші акції дещо хуліганські?
Тоді я чесно заплатив 17 гривень штрафу. Але ми не є якийсь радикальний хуліганський рух. Це – просвітництво. Акція з мишками більше потрясла наше жіноцтво, але коли ми виливали в каналізацію російську горілку, то більш заскочені були вже мужчини. Взагалі, хай торгові точки, які порушують рішення міськради про обов’язкове маркування російських товарів, дякують, що ми їм вітрини не б’ємо.
За твоїми спостереженнями, рішення про маркування російських товарів у Львові виконує більшість торгових мереж? І чи хоч когось покарали з числа тих, хто не виконує?
Процес йде помалу. Бо досі є магазини, де опосередковані власники – росіяни. Але, водночас, є цілі торгові мережі, які взагалі відмовилися від російського товару.
Маркують відсотків 60% львівських магазинів. Проблема в тому, що міськвиконком взагалі не контролює виконання цього рішення. Мені невідомо про жоден рейд виконавчими органами, чи щоб десь когось оштрафували. Хоча у Львові рішення має саме зобов’язальний характер, а у всіх інших містах лише – рекомендаційний.
Ти також засуджуєш тих українців, хто досі їздить на заробітки в Росію. Але якщо йде питання виживання сім’ї, то, може, їм таки варто це пробачити?
Давайте проведемо історичні паралелі. Коли Велика Британія воювала з німцями, то британці не їздили на заробітки в Німеччину. Це колабораціонізм. Мені більше шкода тих сімей, де чоловіки загинули від куль, які, можливо, опосередковано були виготовлені за податки, сплачені нашими заробітчанами в Росії.
Я також за те, щоб чоловіків, які втікають від мобілізації чи то на заробітки в Росію, чи в Польщу, обмежувати у громадянських правах. Я б забороняв їм голосувати та працювати в державних органах влади. Крім того, я б дозволив офіційно відкуповуватися від мобілізації. Щоб на хабарах не наживався хтось у військкомах, а за ці гроші дійсно одягали солдата.
Але чи не складуть тоді основу армії бідні сільські хлопці?
А хіба вони погані люди? Це краще, ніж сидіти і спиватися.
Розмовляла Мар’яна П’єцух, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ