Олег Цьона у більшості глядачів асоціюється з роллю Аристофана у виставі Львівського театру ім. Леся Курбаса “Хвала Еросу”.
Актор каже, що після цієї ролі його почали на вулиці впізнавати дівчата – зашарівшись, просять автограф, а хлопці з виразом чоловічої солідарності в очах кажуть йому, що він – "класний актор". Крім того, що Олег Цьона прекрасний комедійний актор, він ще й педагог – викладач акторської майстерності в ЛНУ ім. І. Франка.
Мабуть, найвідомішою вашою роботою в театрі ім. Леся Курбаса є комедійна роль Аристофана у виставі "Хвала Еросу". У ній ваш герой каже: "Моїй музі жарти до сподоби". Наскільки комедійність до вподоби власній музі?
Це не перша моя комедійна роль у театрі. Завдяки своєму світосприйняттю, чи то пак, розумінню театру, переконаний у тому, що про дуже серйозне можна говорити лише через усмішку. Лише тоді воно має шанс бути почутим. Тільки через сміх і сльози. І тому в кожній моїй ролі завжди є елемент комічності. У правильності такого розуміння театру переконуюся постійно. Актор росте і може сягнути глибин драматургії тільки тоді, коли здатен усміхатися, особливо в речах, які на перший погляд зовсім не смішні.
Мабуть, таке світосприйняття у мене від народження, адже я завжди був балагуром, душею компанії... А з часом, з прожитим, з прочитаним, з’являється розуміння чогось глибокого, і це вже не поверхова клоунада (хоча хороша клоунада теж завжди стосується серйозних речей). Я і студентів цього вчу.
Актори звертаються до педагогічної діяльності, мабуть, все ж з роками – коли накопичили достатньо досвіду, щоб ним ділитися з іншими. Чи ви вже відчули таку потребу, чи все ж "підв’язалися" до викладання лише через те, що у театрі ім. Леся Курбаса є власний акторський курс?
Спочатку перспектива викладання була для мене не дуже бажаною – хотілося займатися виключно акторством. Але з часом, як, мабуть, і в усьому починаєш відчувати смак, і приходить розуміння, що, зрештою, це й для тебе самого можливість систематизувати свій досвід.
Непросто поєднувати – бути повноцінним актором і водночас хорошим педагогом. Часу бракує. Та коли бачиш результат педагогічної роботи, розумієш, що твоя праця приносить непогані плоди і хтось щось починає вміти, хтось щось починає розуміти.
Наскільки важкою є професія актора і чи хотіли б ви, щоб ваша дитина пішла тими ж стежками?
Над такими питаннями останнім часом серйозно задумуюся, особливо працюючи зі студентами. Якщо бути актором у наш час (зрештою, як і у всі часи), то треба бути геніальним. Щодо моєї дитини, то, якщо б я бачив, що у ньому є талант і потенціал... Не хотів би, щоб він був посереднім актором.
Тому студентам завжди кажу: “Якщо ви вже зробили крок у цьому напрямі, то рвіть “задницю”, розвивайте себе, реалізуйте свої амбіції, зростайте! А якщо хочете так собі провчитися, щоб отримати диплом, то кому це потрібно? Чи вам це потрібно?”.
Тобто, без зайвої скромності, себе вважаєте геніальним актором?
Спочатку вважав, що можу бути хорошим актором, потім, що буду хорошим актором, потім сформулював: "Так – я класний актор!". Але не вважаю себе геніальним. Можливо, якби мені хтось раніше сказав те, що я зараз кажу студентам, я б і не вибрав цього шляху… Може, я задумався б і сказав би собі, що геніальним актором я не буду, а отже, і займатися цим не буду…
Але вже запізно – механізм запущено. Це усвідомлення прийшло тоді, коли задумався: "Чоловіче, а що ти вмієш робити в житті?!" і зрозумів, що навіть якщо я щось і вмію, то трішки того, трішки іншого та, можливо, найкраще з усього можу займатися саме акторством.
Ви досить амбітна людина...
Якби був достатньо амбітним, можливо, доля моя склалася б інакше. З самого дитинства при всьому своєму балагурстві був закомплексованою дитиною. Для мене було неймовірною проблемою, сидячи на уроці, попроситися в туалет – це перетворювалося у щось неймовірне. Думаю, саме комплекси були причиною мого пізнього приходу в театр – у 27 років.
Люди до 27 років, особливо я це розумію, дивлячись на наших студентів, багато встигають, принаймні мають можливість встигнути. Не треба, звичайно, жаліти за минулим, але іноді ловлю себе на думці, що якби це все почалося в 17 років, то скільки за десять років можна було б зробити?!.
А чим же ви займалися між 17 та 27 роками?
Не люблю згадувати цей період. Театр у мені жив весь час. Та через сумніви "чи я зможу?", та й через свою життєву безшабашність і легковажність у ті роки (де я тільки не був і ким я тільки не був). У якийсь момент почав зріти як людина, задумуватися. І пішов у театр. Як максималіст вирішив пізнати його “від і до” – працював спочатку монтувальником, потім освітлювачем, радистом. Усі щаблі театральні пізнав, поки не прийшов сюди – в театр ім. Леся Курбаса – де з 27 років почав працювати як професійний актор.
Вдалося пізнати театр “від і до”?!
Хіба можна театр пізнати “від і до”? Цей шлях пізнання – безконечний.
Довідка
Олег Цьона народився 9 грудня 1962 року на Львівщині. Закінчив акторську студію при Львівському театрі ім. Леся Курбаса. З того ж року почав працювати актором театру. За час роботи у цьому колективі зіграв такі ролі, як Брат Домінік ("Сад нетанучих скульптур" за Л. Костенко), Віконт де Жуайоз ("Двір Генріха ІІІ" за О. Дюма), Батько ("Благодарний Еродій" за Г. Сковородою), Свидригайлов ("Забави для Фауста" за романом "Злочин і кара" Ф. Достоєвського), Юда та Хуса ("Апокрифи" за Лесею Українкою), Гаєв ("Садок вишневий" за А. Чеховим), Аристофан ("Хвала Еросу" та Silenus Alcibiadis за твором Платона "Банкет"), Адам Кисіль ("Богдан" за Клімом), Поццо ("Чекаючи на Годо" С. Беккета), Суддя ("Ma-na Hat-ta" за І. Бахман).
За роль Аристофана у "Хвалі Еросу" актор отримав премію за кращу чоловічу роль на Міжнародному фестивалі античної драми "Стобі" (Македонія). Знімався у фільмах "Данило Галицький" та "Поле крові" Я. Лупія, “Богдан” М. Мащенка. З 2001 року – викладач акторської майстерності на факультеті культури і мистецтв Львівського національного університету ім. І. Франка.
Високий замок
ІА "Вголос": НОВИНИ