За ці кілька днів слово «паляниця» стало чи не улюбленим та часто вживаним словом у лексиконі українців та світу.
Це слово смакують, вимовляючи, наші бійці, волонтери, звичайні громадяни. Воно подобається дітям. І його вчаться вимовляти іноземці.
А також українські господині згадують давні рецепти паляниць своїх мам, бабусь та прабабусь.
Отож, аби приготувати паляницю, треба взяти скисле молоко або кефір. Якщо нема й цього, то теплу воду можна трошки закислити оцтом або цитриною.
Борошно добре просіюємо, змішуємо з чайною ложкою солі та чайною ложкою соди. уди вливаємо скисле молоко, кефір або закислену теплу воду. Додаємо трошки олії. Все замішуємо і даємо трохи постояти. Тісто має бути приблизно таким, як місимо на пампухи.
Потім ділимо тісто на невеличкі балабушки. Можна розплескати у долонях, можна розкачати качілкою.
Кожну паляничку викладаємо на суху гарячу пательню і обсмажуємо з двох боків.
У моєму дитинстві були такі пічки з залізною поверхнею, які палилися дровами. У нас це називалося – шпор. На такий шпор викладалося з десяток паляниць. І вони дуже швидко випікалися.
Ще не так давно у хлібних крамницях Львова можна було придбати чіабату. Була вона з томатами, з травами, з сиром та іншими лігумінами. Так ось, це і є українська паляниця. Тільки обізвана була маркетологами по заграничному.
Читайте також у «Вголосі»:
В боях з рашистськими окупантами загинув мешканець Турки Микола Жданянчик
Підприємців, які завищують ціни, покарають за законами воєнного часу
ІА "Вголос": НОВИНИ