Проєкт телеканалу NTA «Формула здоров’я» продовжує серію матеріалів «Честь професії» про номінантів Львівщини на конкурс Орден Святого Пантелемона (так званий, «Медичний Оскар-2021»). Цього разу – про медсестру Львівської інфекційної лікарні Наталія Козак, яка стала найкращим медичним працівником за версією Львівської регіональної ради.
У цій маніпуляційній дитячого відділення пропрацювала 15 років
Старша медична сестра ІІ-го відділення Львівської обласної інфекційної лікарні Наталія Козак розповідає, що з дитинства хотіла стати медсестрою«У цій маніпуляційній пропрацювала 15 років. Після школи одразу вступила в медичний коледж. І паралельно влаштувалася сюди, в інфекційну лікарню санітаркою. Адже був сумнів, чи не буду боятися крові, чи зможу робити маніпуляції діткам. Вдень доглядала за хворими, а увечері ходила на навчання».
До пандемії у ІІ-му відділенні інфекційної лікарні лікували маленьких діток з кишковими інфекціями, розповідає Наталія
«Часто це були тяжкі пацієнти. Проте важче було саме з мамами, особливо, коли в дитини починалася температура, інколи судоми, якісь реакції на отруєння. Тож доводилося заспокоювати мамочок. То ми тут вже як фахові психологи».
«Прийде Наталя і все «розрулить» – колеги
«Наталя Олексівна – це є багаторічний досвід помножений на глибокі знання», – зауважує завідувачка ІІ-го відділення Львівської обласної інфекційної лікарні Віра Гнатюк.А інфекціоністка цієї ж лікарні Наталія Смолинець додає, що Наталія Козак прекрасно володіє всіма медсестринськими маніпуляціями: «Немає вени, якої би Наталя не могла би вколоти. Вчить і молодий персонал, який приходить».
Мирослава Волошин, інфекціоністка Львівської інфекційної лікарні теж радіє, що має таку надійну колегу по роботі: «У мене, як в лікаря, завжди такий спокій, що є моя старша медсестра. Наприклад, якщо треба поставити довенний катетер – прийде Наталя і все «розрулить».
Випробування «ковідом»
У перші тижні пандемії було дуже важко, згадує Наталія Козак: «Люди були налякані, у відділенні в один день звільнилися 5 санітарок і дві медсестри. Намагалися втримати усіх. А ті, хто залишився не могли добратися до роботи. У нас в лікарні 65% персоналу доїжджає з районів. А транспорт тоді не ходив. Доводилося заступали на зміну на добу».Тоді вона взялася за організацію спецрейсів. Щодня складала маршрути для водіїв, волонтери долучилися, шукали спонсорів, хтось пальним ділився. «Увечері вже знали і куди яка машина їде. «Так втягнулася, що вже, мабуть, логістом могла би бути», – сміється медсестра
За «ковідний» час усі навчилися швидко одягатися у спецзахисні костюми. Тим паче для персоналу інфекційної засоби індивідуального захисту – не новинка: «Якщо би запалити сірник, як солдати, думаю, що поки він згорить, ми би в костюм вділись, бо в нас вже чітко вироблені дії, вже все на автоматі».
Медсестра згадує, спершу доводилося навіть плакати від образ пацієнтів, адже не знали, що коронавірус так впливає на психіку
«Добре, що це тимчасово, пацієнти потім навіть не пам’ятали тих моментів, коли плювалися і билися. Коли дівчата плакали, намагалася пояснити, що то перейде, то така хвороба».
В середньому за 12-годинну зміну спеціалісти переодягаються по 2-3 рази. Якщо у відділенні максимально 40 пацієнтів, то в «червоній зоні» медсестра знаходиться п’ять годин
«Катетери переставити, м’язово вколоти, покапати. Це, напевно, десь сто разів треба зробити. Окуляри і щитки покривалися потом, то кололи майже наосліп. Допоміг чималий досвід. Раніше у відділенні мали малесеньких пацієнтів, яким лише 28 днів від народження, то вколоти вену дорослому легше, ніж місячній дитинці».
Від поту також допомагав інший спосіб, а саме мастили щиток піною для гоління. Та й до захисного костюму звикли, бо коли гаряче і після 4-5 годин роботи його доводилося знімати, то людина вся мокра, аж з волосся капало.
«Але нічого, маємо тут фени, тому наступного разу заходили вже свіженькі, з настроєм. Це дуже важливо, адже пацієнтам це передається. Ми хоч і в масках, але по очах видно. А вони повинні бути завжди спокійні і усміхнені», – розповідає вона.
Тяжких хворих було багато, їх відправляли до реанімації. «Коли переводили пацієнта в інтенсивну терапію, а це на другий поверх, то мали в кріслі доставити хворого за 5 хвилин. Саме на стільки вистачає кисню у кисневій подушці. Не забути ці очі людини, яка задихається, пацієнт ніби каже очима, що хоче жити! Так боїшся, що можеш не встигнути, але нам вдавалося», – розповідає Наталія Козак.
Дуже раділи, коли пацієнти поверталися з реанімації. Ті часто розповідали, що пам’ятали нас, власне, по очах та голосу.
«А коли йдуть додому, то таке полегшення на душі. Це найприємніше, напевно, що є в нашій професії», – радіє Наталя Олексівна.
Нагадаємо, раніше ми писали про Львівську обласну інфекційну лікарню, яка стала переможцем регіонального конкурсу на престижну відзнаку Орден Святого Пантелемона і змагатиметься за «Медичний Оскар-2021» у номінації «Найкращий колектив закладу охорони здоров’я» з-поміж 20-ти медустанов України.
Жанна Ліщенко
ІА "Вголос": НОВИНИ