Так, це свято виходу з єгипетського рабства, свято весни, від якого, як вважається, починається історія євреїв як народу, національна історія єврейської спільноти. Їхньому виходу із Єгипту передували декілька століть рабського поневолення. Коли євреї відроджують традиції пасхального Седера, вони в такий спосіб підтверджують, що беруть участь у своєму особистому визволенні, забезпечують істинну свободу своїм дітям і дітям своїх дітей.
Традиція пов’язує також Песах з оповіддю про те, що Бог обминув будинки євреїв, не зачепивши їх під час єгипетських випробувань. У минулому словом «песах» називали також річного агнця (ягнятка), що приносилося в жертву напередодні свята ввечері. Його засмажували і споживали на сімейній святковій трапезі вночі. Хто не зміг здійснити цей обряд 14 нісана, дотримувався його місяцем пізніше. Дата Песах переважно припадає на кінець березня або початок квітня. Кожного року, приблизно за місяць до цієї події, євреї знову і знову вчитуються або переповідають історію і заповіді Песаха.
Вони готують себе, свій дім і свою сім’ю до свята. Тоді ж своєрідно збирають кошти на пшеницю, щоб всі євреї громади мали можливість гідно відсвяткувати Песах. Заодно, напередодні свята квасні продукти споживають або ж продають не євреям, купують мацу.
Всі єврейські свята й, зокрема й Песах, починаються ввечері попереднього дня після заходу сонця. Отож, кожна єврейська сім’я збирається разом, щоб спільно спожити пасхальну вечерю (седер), що буквально означає порядок.
Календар свята Песах включає: переддень свята – перший пасхальний седер, відтак, 1-ий день – другий седер, 2-ий день Песах, 3-ій – Холь Амоед Песах, 4-ий – Холь Амоед Песах, 5-ий – Холь Амоед Песах, 6-ий – Холь Асмоед Песах, 7-ий – Холь Амоед Песах і 8-ий завершальний день Песах. До слова, 7 днів свято триває на землі Ізраїля, а 8 – на теренах діаспори. Перший і сьомий дні і останні – в діаспорі) – святкові у повному розумінні, неробочі, як субота (але приготування їжі дозволено); в інші дні – можна працювати (з деякими обмеженнями).
У ті дні категорично заборонено споживати їжі з закваскою. Цей період називається святом Опрісноків (маци). Найголовніше, що Седер допомагає євреям зрозуміти, що їм відкрилося в день виходу із Єгипту: вони – народ, який має власну державу і спосіб життя, власне обличчя і власну віру, свою мову, культуру, історію.
В експозиції Львівського музею історії релігії (ЛМІР) представлено фаянсовий пасхальний посуд XIX століття. Начиння має відповідні виїмки, в які вкладаються три маци. Перша називається коген першої і другої ночі, друга – левит першої і другої ночі, третя – Ізраїль першої і другої ночі. На блюді – атрибутика традиційного їстівного Песах: кістка від м’яса, зелень (петрушка), гіркі овочі (хрін), круте яйце і харосет (буквально – «глина», солодка суміш із потертих фруктів, змелених горіхів, спецій, вина і борошна маци. Кістка – символ жертвоприношення іудеїв у Єрусалимському храмі. Гіркі овочі (хрін) – означає гіркому рабства. Круте яйце і зелень відтворюють весну, час відновлення, вільне життя. Зелень та яйце вмочують у солону воду – символ сліз євреїв у неволі. Харосет – нагадування про глиняну сировину для будівельних робіт у єгипетському рабстві. Під час седеру дорослі учасники трапези смакують чотири келиха вина, що відповідає чотирьом фазам Виходу, або чотирьом чашам, що згадуються у Бутті.
Маца (частіше – маццот, буквально «витиснуте», «позбавлене вологи» або опрісноки), приготовлена із незаквашеного тіста. Це єдиний вид хліба дозволений до вживання упродовж пасхального тижня. Мацу виготовляють із пшениці, ячменю, жита і вівса. Нині на практиці у всіх єврейських громадах маца виготовляється із пшеничного борошна. Час від приготування борошна для маци до випічки не повинен перевищувати 18 хвилин. До борошна сіль не додається. В Україні сучасна маца здебільшого виготовляється в мацкарні Києва іудейської громади під контролем Об’єднання іудейських релігійних організацій України (ОІРОУ) (Головний рабин України і Києва Яків Дов Блайх) (м. Київ, вул. Щекавицька, 29).
Серед інших експонатів Музею – пристрій для виготовлення маци (XX ст.). Деталі пристрою виготовлені із дерева та металу. На прямокутній основі закріплені металеві стержні-підставки для шухляди, що рухається. До передньої стілоподібної частини пристрою прикріплені два валики. Один з них має отвори, інший – з металевими зубчиками. Валики приводяться в рух за допомогою колеса з ручкою. Від колеса йде привідний ремінь. Тут має бути ще полотняний пояс, що спрямовує тісто до валиків. На жаль, привідний ремінь і полотняний пояс – пошкоджені. Експонат потрапив до музею із фондів Львівського історичного музею (1973), а до нього – із львівської синагоги.
Між іншим, до середини XIX ст. мацу виготовляли в ручний спосіб. Коли ж винайшли перший пристрій для виготовлення маци, між рабинами розгорнулася суперечка. Одні вважали, що механічна маца не узгоджується з єврейським законом. Більше того, пристрій, з його численними деталями, має багато місць, де шматочки тіста можуть прилипнути і забродити. Інші стверджували, що маца, виготовлена з допомогою пристрою, краща. Адже весь процес її приготування є прискорений. Звідси, ймовірність того, що закваска тіста значно менша. Зрештою, використання механічної маци було дозволено. Однак, деякі віруючі використовують упродовж усього Песаху мацу тільки ручної випічки.
Борошно з моменту перемелу на млині оберігають від будь-якої рідини, здатної викликати бродіння. Ортодоксальні іудеї споживають тільки мацу Шмура, виготовлену з пшениці, яку берегли з моменту жнив. Мацу споживають у такому виді, як вона є, або готують з неї різні страви, наприклад, мацебрай (виготовляється із маци, молока та яєць, обсмажується на маслі. Подається як основна страва або як десерт посипана цукром та корицею). При здрібнюванні маци утворюється «мацове борошно», з якого випікають різні вироби. Весь процес, від приготування борошна до випічки, не повинен перевищувати 18 хвилин. До борошна сіль не додається. Ручна маца – має круглу форму – 30-50 см в діаметрі, а машинна маца – квадратна (приблизно 20 на 20 см).
Пасхальна Агада зобов’язує приймати у себе обездолених і потребуючих, пригостити їх, а якщо треба й обігріти, дати одяг, притулок. У ній також говориться: «Хоча покоління йде, інше покоління приходить, держава зникає, інша з’являється, одне переслідування закінчується, інше відроджується, але Ізраїль перебуває вічно, він не був залишеним, він не зник і не зникне».
Веселого і кошерного свята!
Оксана Боруцька, магістр історії, науковий працівник ЛМІР, спеціально для «Вголосу»
ІА "Вголос": НОВИНИ