Очі вилізають на лоб. Бачу дитину з роздовбаною головою, дівчинка, яку я трахав, намагається рукою вичистити те, що я в неї влив, голодний чоловік їсть ногу своєї мертвої дружини. Терор народився тут і не хоче вмирати…
"Підірвані"
Мені сумно, я відчуваю, що майбутнє безнадійне й краще вже не буде, мені нудно, все дратує, я зазнала повного краху як особистість, я винна, я наказана, мені хочеться себе вбити…
"Психоз 4:48"
Добропорядні громадяни сучасного суспільства, стомлені насильством, жахами й брутальним сексом з медій, ніколи-ніколи не ходіть в театр. Бо там все це продемонструють просто "вам в обличчя".
In-yer-face theatre ("театр-вам-в-обличчя") як феномен британської драми виник в 90-х рр. ХХ ст., а сам термін вперше в контексті театру використав театральний критик Aleks Sierz у 2001 р. Жорстокість, агресія, секс, бруд, слова, оголені до нецензурної лексики, розтрощені життя, маргінальні особистості… Моральні норми? Християнські цінності? – Вони по ту сторону товстої чорної лінії. Тут залишаються звульгаризовані долі з оголеним нервом глибокої самотності й приреченості.
Глядач рідко побачить повноцінну історію з фабулою, основною метою in-yer-face theatre є передача шокуючої чутливості, публіка має відчуті всі крайнощі емоцій, зображених на сцені.
Ґрунтом "театру-вам-в-обличчя" називають альтернативний театр 1950-х рр. (зокрема п’єси Дж. Осборна), естетику Антонена Арто, відомого як засновника театру жорстокості, та Альфреда Жаррі, культової фігури французького авангарду. Найвідомішими майданчиками, де втілюються радикальні течії нової театральної естетики стали лондонські "Роял Корт" (Royal Court), театр-паб "Буш" (Bush), "Хемпстед" (Hampstead), "Сохо" (Soho Theatre), "Фінборо" (Finborough), "Трайсікл" (Tricycle).
Сара Кейн, авторка культових п’єс "Підірвані" і "Психоз 4:48", Марк Равенхіл, всесвітньовідомий завдяки шокуючій "Shopping and Fucking" і Ентоні Нельсон, творець не менш талановитих "Переміщених", на думку деяких критиків, формують найвідомішу драматургічну трійцю "театру-вам-в-обличчя".
Сара Кейн є, мабуть, найталановитішою й найбільш зміфологізованою постаттю сучасної британської драматургії. Її життя у формі п’єси з трагічним кінцем, закінчилося реальним самогубством і вражаючим суїцидальним "Психозом 4:48".
Почалося все з сенсаційної постановки "Підірваних" у "Роял Корті". 23-літня драматург не тільки шокувала критиків і публіку вражаючими образами канібалізму, виїдання очей, мастурбації, гомосексуального зґвалтування, але й запропонувала цілком іншу структуру драматичного твору. В розповіді про журналіста й дівчину, приречених на смерть в дорогому готельному номері, хтось вбачає "мішок зі сміттям", а хтось правдивість й поетичність.
Брутальна лексика тексту, екзистенційний кашель вмираючого курця, бажання любити ґвалтуючи, витончено груба непохитність солдата у задоволенні найпримітивніших/найважливіших потреб приховують глибокий біль, самотність й приреченість.
Сару Кейн легко назвати і божевільною, і геніальною. Щоб стати всесвітньовідомою їй вистачило написати чотири п’єси. Щоб стати міфом їй вистачило залишити після себе 30 сторінок рваного тексту й, ніби за сценарієм, померти в 28. "Психоз 4:48" поєднує в собі зріз параноїдальних марень, дослідження божевілля зсередини, біль і страх, який глибоко в’їдається в свідомість, проповзає мурахами по шкірі й зачіпає щось незрозуміле всередині.
Сучасна британська драматургія, відома більше під назвою new writing, неоднозначна і контроверсійна, з абсолютизацією ролі драматурга в процесі постановки п’єси, глибоко вкоріненою соціальністю, викликає іронічні посмішки, огиду, захоплення, здивування, спричиняючи глибокі перетурбації в драматичному процесі й людській свідомості і так чи інакше відображає нашу (їхню?) дійсність.
P.S. 8 листопада, в неділю, вперше у Львові і у межах VI Міжнародного театрального фестивалю "Драбина" (5 – 8 листопада 2009 р.) відбудуться читання культового британського драматурга Сари Кейн "Підірвані".
фото: philosophia-online.de
ІА "Вголос": НОВИНИ