Боєць 103 бригади сил ТРО ЗСУ Тарас Чолій зізнається, що музичної освіти не має. Попри те він дуже любить співати. І найкраще йому співається українських патріотичних та повстанських пісень.
«У цих піснях оспівуються події, які відбувалися 80-100 років тому. І зараз, через стільки років, ці ж самі події на цих самих землях відбуваються знов», - порівнює військовослужбовець.
Початок російського вторгнення
Згадуючи початок повномасштабного вторгнення росії в Україну, Тарас Чолій розповідає, що напередодні він брав участь у засіданні сесії Львівської обласної ради.
«Всі вже розуміли, що війна розпочнеться. Це сприймалося як доконаний факт. Тільки не знали достеменно коли це станеться», - каже він.
То ж чоловік за тиждень до вторгнення подав документи до бригади територіальної оборони Львівської області та проходив медкомісію й збирав довідки. Мав намір проходити вишколи та готуватися до оборони країни.
То ж 24 лютого, коли російські окупанти вторглися в Україну та бомбардували мирні міста, де люди ще спали, Тарас Чолій завіз родину в село і побіг у військкомат аби дізнатися чи його вже мобілізували.
«Довелося знову заповнювати документи. Тому що я подавався як резервіст. А це вже була загальна мобілізація. А 25 лютого я вже був у місці розташування нашого батальйону», - розповідає старший сержант 103 бригади.
Після чого почалися вишколи та навчання.
Українські степи
Зараз підрозділ, в якому служить Тарас Чолій, перебуває на сході України на Донецькому напрямку і впевнено виганяє російських окупантів з нашої землі.
Час від часу боєць виставляє відео на своїй сторінці у соцмережах. Проте показує не перемоги чи побут. Він – співає.
«Я не вмію професійно співати. Але дуже люблю. Дуже люблю твори, які виконує Тарас Компаніченко. Я маю на флешці пісні «Хореї Козацької». І коли я їду кудись по роботі, то вмикаю собі в машині й підспівую», - розповідає боєць.
Він зазначає, що всі пісні, які він співав з дитинства разом з батьками, стосувалися національно-визвольного руху України, підпілля, партизанської боротьби УПА. Тоді він не думав, що з часом виконуватиме ту ж роботи, яку виконували герої цих пісень та піснярі, які це оспівали.
«Нинішні події перегукуються з тим, що є в цих піснях. Історичний контекст той самий: на нас нападають, ми боремося за наші цінності та Україну», - зазначає Тарас Чолій.
На питання чи збираються бійці гуртом вечорами аби поспівати, військовослужбовець зазначає, що війна – це не є романтичним місцем, де можна сісти та поспівати.
«На війні емоції, на жаль, тривожні. Ти думаєш як вижити, як не потрапити під обстріл, як заховатися. День пройшло – і слава Богу, ніч минула – і слава Богу. Живеться одним днем. Жодної романтики тут немає», - каже він.
Русифіковані міста та українські села Донбасу
Тарас Чолій також розповів як у визволеному населеному пункті розпізнати українця та росіянина чи зросійщеного українця.
За його словами, міста, в основному – зрусифіковані. Відсоток україномовного населення там дуже незначний.
«А ось в селах відчуваєш по людях, по обличчю чи він українець. Чи він – кацап. Це так добре видно. Українці завжди вітаються. А кацапи чи русифіковані українці – ні», - говорить боєць.
Також українців у селах він відрізняє ще за однією ознакою – за працьовитістю. Коли він йде селом і бачить місцевого мешканця, який порпається у себе на обійсті чи в городі, то це вірна ознака українця. І якщо заговорити до нього, то відповість гарною українською.
«Але немає українських церков, немає пам’ятників архітектурних, немає української традиції. Це цілком стерильний русифікований Донбас. Але я намагаюся уявити собі що тут було 300 років тому. Ці топоніми, які не перейменували, мають гарні українські назви. Відчувається, що тут були українці», - зазначає Тарас Чолій.
Він зізнається, що саме на це тло дуже гарно лягають давні українські думи.
Читайте також у «Вголосі»: як львівський вчитель взяв зброю до рук і пішов захищати Україну.
ІА "Вголос": НОВИНИ