Мистецтво зазвичай асоціюється з певними формами – картинами, скульптурами, фотографіями, інсталяціями і т.д.
Центр Жоржа Помпіду, який знаходиться у Парижі уже більше, ніж 50 років доводить, що мистецтвом може бути і відсутність мистецтва, відсутність певних мистецьких форм. Виставки без експонатів – це вже не новина.
Спеціально до п’ятдесят першої річниці експозиції без експонатів, минулого тижня у Центрі Помпіду відкрили ретроспективну виставку.
Ювілейний мистецький проект "Порожнеча. Ретроспекція" заповнює 9 кімнат у Французькому національному музеї сучасного мистецтва на 5 поверсі будинку Жоржа Помпіду.
Всі кімнати цілком порожні. Стіни – білі. Підлога – гола. Легке світло. Охоронці досить пильно спостерігають, щоб відвідувачі не торкалися чогось, чи у цьому випадку, не торкаються нічого.На згадку про виставку можна собі придбати 500-сторінковий каталог за 39 євро.
Все це виглядає досить абсурдно, яка може бути ретроспекція порожнечі? Як про кілька пустих кімнат можна зробити каталог аж на 500 сторінок?
Уявляю собі, скільки людей поставили б зараз питання на кшталт ("на кшталт" – це від Андруховича): "Хіба це мистецтво?" чи "Кожен може пусті кімнати назвати мистецтвом", чи "Хіба для цього потрібно бути митцем?". Тут вся справа у головах, у особливому мисленні, кожен міг би це зробити, але додумався і зробив тільки один митець.
Щодо мистецтва з нічого (art of nothing), то у 1958 році Івес Кляйн (Yves Klein), під впливом дзен-буддизму, придумав і відкрив виставку чистих стін в Galerie Iris Clert, що в Парижі. З цього все почалось. Хоча, ще задовго до Кляйна, Джон Кейдж створив щось подібне у музиці. Перформанс "4, 33" полягав у тому, що музикант сидів 4 хвилини і 33 секунди не торкаючись інструмента.
Проект Кляйна було відновлено спеціально для Центру Помпіду, його “роботу” можна буде “оглянути” до 23 березня. Також спеціально для ретроспективної виставки було відтворено Air Conditioning Show, запрезентоване у 1967 році Британською спілкою митців ArtandLanguage. Взагалі над ретроспективною виставкою працювало 5 кураторів, і вона включає “роботи” семи митців – Роберта Беррі, Стенлі Брауна, Марії Ейхгорн, Бетана Хауса, Роберта Ірвіна, Романа Ондака і Ларі Парсонса (Robert Barry, Stanley Brouwn, Maria Eichhorn, Bethan Huws, Robert Irwin, Roman Ondak, Laurie Parsons).
Мета ретроспективної виставки – святкування півстоліття мінімалізму, а також дослідження цього руху, яке колись започаткував Івес Кляйн. Адже традиція продовжується. Як зазначають мистецтвознавці, всі ці мінімалістичні роботи дотримуються траєкторії всього сучасного мистецтва – крок за кроком, від реалістичності до абстракції, від одноманітних полотен до чистих полотен і до чистих стін.
P. S. Tabula rasa – це дошка, яку зазвичай використовували учні у школах, на ній щось записували, а потім стирали. З латинської на українську цей вираз перекладають як "чиста дошка". Точніше буде – “витерта дошка”, а це не абсолютні синоніми. На всі ці лексичні тонкощі звернув увагу один художник у своєму проекті, але це абсолютно інша історія. Просто хотілось сказати, що і пусті кімнати можуть бути не такими уже й пустими.
фото: independent.co.uk, guardian.co.uk
ІА "Вголос": НОВИНИ