Опісля нищівних президентських виборів колись безапеляційні опозиціонери виявилися неспроможними заблокувати ратифікацію Харківських домовленостей. Відтепер в Україні офіційно закріплена норма зневажати закон. Що яскраво продемонстрували, як парламентарії – регіонали, так і їх лідер – Президент.
Того ж дня, перебуваючи з візитом у Страсбурзі, Віктор Янукович "відхрестився" від тверджень свого попередника щодо Голодомору, як факту геноциду. Символічним виглядав цей виступ опісля усім відомого ратифікаційного мордобою. Порушивши статтю 1 та 2 закону України "Про Голодомор 1932-1933 років в Україні" та заперечивши рішення суду у справі "архітекторів" Голодомору, де сухою юридичною мовою чітко прописано формулювання тодішніх подій, Президент України, як перша особа держави на міжнародному рівні порушив норми чинного українського законодавства. І що найголовніше – з відчуттям власної безкарності за скоєне.
Ще не так давно багато хто з презирливою усмішкою сприймав виступ російського депутата Фьодорова на Шустер Лайф та споглядав як на тимчасове непорозуміння появу в Українському домі виставки "Польські жертви УПА". Опісля провальної здачі Криму виникає питання – що змусило/підштовхнуло провладну команду за 50 днів президентства свого лідера крок за кроком здавати усе цінне, напрацьоване протягом 19-річного періоду існування незалежної України.
Треба зрозуміти, що колишній малоосвічений завгар в ролі "Президента України" є лише зручною іграшкою у великій грі проросійських сил, кінцевою метою якої проглядається суспільно – економічна реінтеграція країни в склад великої та неподільної Росії. Саме з цього моменту Україну поступово перетворюють з суб'єкта в посередній об'єкт міжнародної політики з можливістю подальшої неформальної ліквідації статусу останньої.
З точки зору геополітики ці події є результатом великого зрушення в американо-російських стосунках з неофіційно зафіксованим переділом сфер впливу. В результаті цього США та провідні західні країни відмовилися від будь-яких спроб втручання в нестабільний український політикум. Фактично, закріпивши за Росією право впливати на увесь пострадянський простір, зокрема на Україну.
У це політичне панно плавно вписується нібито загадкова загибель президента Польщі разом з численною делегацію, переважну більшість якої становили тверді сторонники курсу покійного Леха Качинського. Цією майстерною ліквідацією людини, яка з багатьох позицій була невигідна чиновникам Брюсселя (наявний факт, що покійний голова Нацбанку РП разом з президентом були проти входження Польщі до зони євро) та Москви (риторика та політика Качинського стосовно Росії та його політика стосовно України), фактично здійснено геополітичний переділ згідно нового "пакту Молотова – Ріббентропа".
Наявна в Україні опозиція була явно не готова до такого перебігу подій. Практично двомісячне мовчання основних фігурантів колишньої влади віщувало нетривале затишшя перед бурею. 27 квітня 2010 року політичний буревій у стінах Верховної Ради засвідчив усю нестійкість та розпорошеність т.зв. демократичного табору. Протверезілі опозиціонери постали перед фактом – або вони об'єднується, або зникають у небуття. Але навіть спільно координуючи свої дії, опозиція постає перед нелегкою дилемою.
В разі ймовірних перевиборів у БЮТу та НУ-НСу є малі шанси збільшити свою присутність в стінах Ради. Про це вже достатньо сказано, тому не буду загострювати на цьому увагу. Найголовніше – що буде у випадку, якщо якимсь чином їм вдасться добитись денонсації нині чинних кримсько-газових угод. І чи взагалі ризикнуть вони це робити?
Російські медіа вже активно коментують цю подію. Ймовірні наслідки подібних дій змальовані у виданні Lenta.ru. В статті "Черный день календаря" Іван Яковина, зокрема передбачає, що "Даже если власть на Украине радикально поменяется, новому парламенту и президенту будет непросто денонсировать соглашения с Россией по флоту и газу. Это означало бы не только грандиозный скандал и мощнейший удар по экономике собственной страны. Москва получила бы прекрасный предлог для денонсации договора о Дружбе с Киевом, в котором Крым и Севастополь признаются территорией Украины."
Однією з головних проблем нинішнього опозиційного табору полягає не так у його розпорошеності, як у відсутності нових облич. Рано чи пізно БЮТ на НУ-НС доведеться пройти нелегку політичну трансформацію, що включатиме в себе два основні пункти:
– оновлення особистого складу основного ядра партій,
– прихід політиків-професіоналів, які замінять існуючих політиків-бізнесменів.
В іншому випадку вищезазначені політсили ризикують щезнути з політичної арени. Події у парламенті стали яскравим свідченням того, на що здатні їх колеги з ПР. Які, здається, не збираються зупинятися на досягнутому.
В діях регіоналів простежується класична логіка бізнесмена, який зростав на початку 1990- рр. Насторожує єдине – поспіх, з яким відбувається здача національних інтересів. Відчувається, що вони чогось бояться. Яскраве цьому підтвердження – події, які передували укладанню та ратифікації Харківських угод. Того дня за рівнем непрозорості ухвалення та підписання президент Янукович "переплюнув" Юлію Тимошенко з її газовими угодами. А поспіх та безлад підчас ратифікації дають підставу стверджувати про невпевненість у завтрашньому дні, що чітко проглядається у поведінці депутатів від Партії Регіонів.
Наступна "гаряча" дата – 17 травня. Цього дня відбудеться візит президента Медведєва до Києва, в рамках якого, за словами голови МЗС К. Грищенка, планується підписання ряду "доленосних" угод. Чи підготується до цього опозиція?
Сказати важко. Теперішній низький рейтинг партій та програш на усіх фронтах вже відбиваються на опозиційній репутації. Натомість регіонали, демонструючи власну монолітність, крок за кроком вибивають усі наявні козирі та важелі впливу. Найімовірнішим виглядає, що основна маса протестів припаде на осінній період – час, коли перші результати політичної посівної дадуть свої економічні плоди.
фото: artinfo.com
ІА "Вголос": НОВИНИ