Щоб віднайти якусь ціль її треба принаймні витворити в своїй уяві. Коли ж метою є збереження вже існуючого статусу, то це не мета прагнення, це якраз умова безруху і комфортного існування.
Але світ взаємопов’язаний і якась спроба зупинки в ньому тягне нагромадження катастрофічних наслідків і руйнувань, треба рухатися, розвиватися. Прагнення панувати над захопленим - власністю або й цілим народом - повинне підкріплюватись не лише силою грошей чи насильством з боку наскрізь корумпованого державного механізму. Має бути ідеологічна проекція майбутнього, що вселяє в суспільство надію і оптимізм. Оцього якраз і немає у передвиборчій програмі Партії регіонів.
Типовий донецький порожняк. Аж смішно – не спромоглися запропонувати хоч якусь енергетику пошуку й соціальної динаміки. «Досягнення» недосяжних для більшості співгромадян сучасних стандартів життя не може стати «основою національної ідеї» як це ввижається «браткам» звиклим відбирати в інших щось матеріальне, і не вбачати отієї об’єднуючої ідейної основи, яка їм щонайменше потрібна і просто шкідлива.
Зворушують слова про «соціальні гарантії», сперті на «точні економічні розрахунки». Розрахунки, мабуть, провів Азаров просто перед достроковими парламентськими виборами всупереч попереднім твердженням Януковича і його патрона Ахметова. Бо ж урядом Януковича, як відомо, на соціальні програми грошей ніяких не передбачалося, якби не оці вибори. А бюджет країни давно став «общаком» доступ до якого обмежений, а витрати суто цільові.
Найбільші «соціальні витрати» - на міліцію, кількість якої зросла до 400 000. Чотириста тисяч ментів на 46 мільйонів населення - типова поліцейська держава. Нічого дивуватися, що якість цієї армії «правоохоронців» – дуже специфічна. Не стверджуватиму, що вони всі однакові, можливо, є серед них і порядні та чесні, такі, наприклад, як у відомому телесеріалі «Менти». Але мені такі менти чомусь не траплялися.
Натомість можу проілюструвати загальний стан справ із цією інституцією на прикладі одного району Вінницької області. Смт. Теплик. Начальник укомплектував міліцію з розбишак довколишніх сіл. Справжні «тонтон – макути» в чорних окулярах, босоніжках й з пістолетом при боці. Жодного уявлення про кримінально-процесуальний кодекс. Воно й не дивно, адже більшість ледве вміє читати. Дзвінок по мобілці від начальника – єдиний закон для падчіньонного.
Очолює місцевих «тонтон-макутів» парочка офіцерів, один з яких відзначився тим, що якось вночі, будучи напідпитку, обстріляв із «калаша» «жигулі» місцевого вчителя і навиліт прошив легені 13-річній дівчинці, яка була в авто разом із батьком. Засідка на «круту іномарку, що мала рухатися з Вінниці на Умань, почалася з пиятики і завершилася полюванням на місцевих селюків. Сафарі.
А для залякування непокірних в таких загумінкових РВВСУ ( і не лише у Теплику) обов’язково є ще спеціальна камера в відділенні міліції, куди вони кидають кожного, на кого вкаже районне начальство. Бідні селюки, тіпаючись з бодуна, годинами стоять перед дверима міліції, бо знають, що за часто вигадане «адмінпорушення» їх там замкнуть на три доби в цементованому закапелку – без води, їжі, щоб спливали страхом у спеці, самотності і власному лайні. Дуже зручно, навіть судити не треба і бити також. Закриваєш людину на три доби, як звірка, в якомусь капкані – оце й усі гарантії: соціальні, національні й політичні.
Вибір невеликий – або ставай «сумлінним працівником», як радить програма Партії регіонів, або соціальний пакет у вигляді запрілого закапелка при місцевому відділенні міліції.
Але повернемося до програми Партії регіонів, названої так скромно, але зі смаком: «СТАБІЛЬНІСТЬ ТА ДОБРОБУТ». Про стабільність ми вже поговорили достатньо. Тепер кілька слів про добробут.
«Ключі від квартири» при укладенні трудового контракту ми взагалі пропускаємо, як і безкоштовну медичну допомогу – це чомусь дуже нагадує цитату з відомого роману Ільфа і Петрова про ключ від квартири, де гроші лежать.
Цікавими виглядають якісь невиразні стратегії «регіонального і локального розвитку». Хоча стратегії, фронти, танкові армії – погано в’яжуться до конкретного місця з містечковими катівнями. «Щось тут братки перегнули: є «генджелики» у містечках і місцеві «тонтон-макути», санстанція, податкова, держадміністрація, які разом і доять усі ці «точки локального розвитку». Там на місці перекушують, випивають і залагоджують свої нехитрі справи. Хто проти – цементний закапелок. Можливо, це і є стратегія, але не така вона вже нова і реформаторська. Хоча для декого, безумовно, успішна.
І немає потреби надавати російській мові статусу державної. Це неможливо, бо в Україні немає носіїв російської мови. Той убогий сигнальний запас, який використовують «тонтон-макути» та їхні «советскоязычные» жертви (зрештою, як і суржикомовні, також) – і визначає ту підлувату самобутність і відмінність хахлів, над якою потішаються москалі, українці і гаїтянці – давно вже один народ, і в цьому запорука нашого подальшого процвітання-животіння.
ІА "Вголос": НОВИНИ