У демократичних суспільствах (або як їх у нас називають - у нормальних державах) кожного громадянина вважають сумлінним, добропорядним доти, поки інше не доведено й не встановлено законним порядком компетентною судовою владою.
Принцип презумпції невинуватості становить фундамент довіри в суспільстві, а саме взаємна довіра є гарантією його життєстійкості.
У незалежній Україні, як і в більшості інших пострадянських країн, визначальним принципом є діаметрально протилежний – презумпція недовіри і винуватості.
Презумпція винуватості пронизує всі пори пострадянського суспільства.
Візьмімо, наприклад, сплату податків. Уважається, що ті, хто сплатили визначені податки та збори можуть почувати себе в безпеці під захистом держави. Згадайте зворушливі гасла «Заплати податки і спи спокійно». Однак, насправді блага, які пропонує держава в обмін на сплату податків, на думку їх платників, є нееквівалентними розмірові податкових виплат. Тому підприємці «ідуть у тінь». Таким чином, через те, що для продовження економічної діяльності підприємцям необхідно скоротити частину доходу, що вилучається державою у вигляді різних зборів, а зробити це можна, лише порушивши закон, будь-який бізнесмен виявляється потенційним злочинцем.
Однак. якби влада жорстко переслідувала порушників – порушення законів країні все одно припинилось би або ж було б мінімізоване, якими б строгими не були ці закони. Проте наша влада діє інакше. Вона знає (а бізнес визнає), що будь-якого учасника соціально-економічного й політичного процесу можна викрити як порушника законів. Іншими словами, діяльність соціального суб'єкта можна в будь-який момент припинити. Тому влада пропонує бізнесменам, політикам чи будь-якому іншому суспільному суб'єкту «домовитися», тобто відкупитися.
У такий спосіб в Україні сформувався суспільний принцип «презумпції винності»: громадяни згодні з тим, що будь-яка їхня дія може виявитися злочином, за яким має наступити покарання. Час і характер покарання вибирає влада. Відбудеться це покарання чи ні, залежить насамперед від того, наскільки «правильно» з погляду влади поводиться конкретний громадянин або організація.
У свою чергу, влада, щоб контролювати суспільні інститути в тіньовому секторі, змушена і сама переходити в напівлегальну або нелегальну сферу, де й відбувалися переговорний процес, або ж – якщо не вдається домовитися – силовий тиск. Згадайте, наприклад, «наїзди» податківців на бізнес Іващишина, Мандюка чи інших підприємців, які не були покірними владі. Згадайте, зрештою, як розправилася влада над Г. Гонгадзе.
Отже, така система була вже цілком вибудувана в Україні до 2005 року. За цієї системи невинуватих не існує. Винуваті все: і бізнесмени, які обманюють державу не доплачуючи податків чи незаконно приватизуючи державне майно, і чиновники, які зловхивають владою і безсоромно живуть невідповідно до своїх зарплат, а політики, якщо вони хочуть залишитися в політичному полі, якими б опозиційними вони не були – все одно змушені домовлятися із владою.
Здавалося - далі падати нікуди. Але помаранчеві політики доказали, що навіть упавши на дно, можна опуститися ще нижче: вони почали копати. Адже за злочинного режиму Кравчука - Кучми у більшості людей, які були не зайняті в бізнесі й державних структурах, все-таки існувала ілюзія, що причина такої ситуації не у гнилизні системи, а в особистісних якостях конкретних представників влади. Саме бажанням замінити «поганих» чиновників на «добрих» і пояснюється помаранчева революція.
Чиновники з помаранчевої команди остаточно вбили цю ілюзію. Завдяки їхній діяльності сьогодні можна з повною підставою стверджувати, що в Україні народ виробив стійку презумпцію винуватості щодо всіх політиків і чиновників: «Якщо ти прагнеш стати політиком - ти потенційний злодій! Якщо ти є політиком чи чиновником – ти однозначно злодій!».
Ось дані, які описують ставлення українців до існуючої влади (Є. Копатько Research & Branding Group ):
підтримка влади - 4 % українців,
повага до влади - 4 %
недовіра до влади - 66% українців,
байдужість до влади - 17%,.
ненавидять (!) владу - 18 % українців.
Сьогодні в Україні не існує ЖОДНОГО політика, чий особистий позитивний рейтинг перевищував би його ж негативний рейтинг. Сьогодні в Україні не існує ЖОДНОГО суспільного діяча, чий особистий позитивний рейтинг перевищував би рівень статистичної погрішності.
З такими показниками Україна входить у період Великих Виборів: вибори президента, органів місцевого самоврядування, мера й, можливо, дострокові парламентські вибори. Помагай нам, Боже!
ІА "Вголос": НОВИНИ