Бути епатажним і матюкливим у слові – це одне, але обсценним внутрішньо – це трохи інше. Можна ніколи не вживати нецензурщини і бути при цьому глибоко обсценним всередині і навпаки.
Відкриваю навмання, на першій-ліпшій сторінці: "З бабами грішити, як меду лизати". Через кілька сторінок – ще краще: "Не вчи вченого, з'їж гівна печеного"; "Роздайся, море, гівно пливе!"; "Діло – гівно, треба розжувати"; "Оглянувся лях як гімно в штанах"; "Дівка як із гівна плівка".
Або ось: "Музжоп – магазин, де продається музичне обладнання". Чи ще: "Зашити ротяку по саму сраку".
Цитувати цю книгу можна нескінченно. "Українська мова без табу. Словник нецензурної лексики та її відповідників. Обсценізми. Евфемізми. Сексуалізми" щойно вийшла у видавництві "Критика", має всі шанси стати якщо не сенсаційним, то знаковим виданням.
Адже по суті це перше академічне, підготовлене з "критиківською" грунтовністю дослідження матірної та грубої лайки – перше щонайменше за роки незалежності. Важко переоцінити значення цієї роботи для розвитку української мови як цілісної, живої структури.
Автор "Словника", доктор філологічних наук, професор Леся Ставицька є таким свого роду революціонером у нашому мовознавстві.
Її "Короткий словник жаргонної лексики української мови" набув найширшого розголосу і спричинив запеклі дискусії. Окрім того, у доробку пані Лесі - такі дослідження, як "Жанри і стилі в історії української літературної мови", "Естетика слова в українській поезії 10-30 рр. ХХ ст.", "Короткий російсько-український словник констрастивної лексики", "Арго, жаргон, сленг: соціяльна диференціація української мови", "Україно-російська двомовність. Лінгвосоціокультурні аспекти", а також численні наукові праці меншого формату.
Усвідомлюючи надзвичайну контроверсійність теми, попереджаємо одразу: в тексті інтерв'ю вистачає слів, котрі зазвичай заміняють трьома зірочками.
Почнемо з початку – з задуму. Наскільки мені відомо, цей словник багато в чому породжений нерозумінням твого попереднього словника жаргону - всі сприйняли його чомусь як словник матюків, хоча це було не так...
Скажу більше: одним не вистачало у тому словнику мату, іншим – розмовної лексики, такого влучного українського зниженого слівця. А третім – професійним українцям – треба було мене в чомусь звинуватити, тож вони діставали тим, що я пропагую російську мову, сприяю її засиллю, мене ставили в такий ряд – ставицькі-кролики-сердючки, котрі паплюжать рідну мову. До речі, таке неоднозначне сприйняття звичайного словника непрямо свідчить про слабку цивілізаційну культуру в суспільстві, і ми, мовознавці, очевидно, завинили в цьому.
Чому?
Бо не дали споживачеві необхідного масиву словників українських діалектів, розмовної мови, різнотипних перекладних словників, відмінних від словників літературної мови. Звичайно, ті роботи, які я видаю, не можуть об'єктивно заповнити прогалини українського лексикографічного ринку у сфері розмовної, ненормативної лексики.
Все ж таки, давай на хвилинку пристанемо на точку зору професійних патріотів. Вочевидь їхній основний закид стосовно твоєї нової книги буде такий: в український мові ніяких матюків нема, а вся нецензурщина запозичена з російської...
Мат дуже давно побутував і в російській і в українській мові; загалом, ці слова мають давньослов'янське, корінне походження. Інша справа, що у нас мат ніколи не був такий публічний, як у Росії.
Українці, на відміну від росіян, не вживали непристойні слова при жінках, при дітях. І тому склалася думка, що ми такі цнотливі, а росіяни – ні. Вони просто ментально інші, планка табуйованості цих слів для росіян просто завжди була нижчою.
Проте, скажімо, український сороміцький фольклор, який сягає, як кожний фольклор, індоєвропейських еротичних уявлень, міфічних образів, нічим не поступається ні російському, ні будь-якому слов'янському фольклору у вживанні обсценної, в тому числі матірної лексики.
Ці пісні, коломийки сороміцького змісту, співалися на весіллях, на святах, пов'язаних з циклом природи.
Приміром, у Закарпатті склались доволі цікаві і комунікативні стратегії обсценовживання, і навіть простежуються гендерні акценти цього феномену, як-от у такій примовці: "на пизді ся світ держить".
Свята, весілля – це добре, але ж є щоденне життя...
Що стосується побутової сфери, то настанова "лайка – це гріх" ("не лайся, бо піч у хаті") є , безумовно, одним з українських психоментальних стереотипів. Але ступінь табуйованості і, відповідно, публічності матірної лайки був неоднаковим у різних регіонах України.
Це з одного боку. А з іншого, – українська нецензурна лексика надійно ховалась не тільки у пісенному фольклорі, а й у народних примовках, приказках.
Матеріал збірника прислів'їв і приказок, зібраних Іваном Франком, а також фольклорних записів Хведора Вовка, Володимира Гнатюка, який увійшов як ілюстративне джерело до мого словника, може дати багато цікавого про ту мовну й концептуальну картину світу українців, яка структурується "мовою по той бік".
Тому, повторюю, чужорідність – це абсолютний міф, плюс, знов-таки, ідеологія - відгородитися від усього російського. Інша справа, що справді, сексуальна лайка, котра вважається найсильнішою в усьому світі, посідала менше місце, ніж shit-культура, притаманна українцям.
Наприклад, у нас може бути дуже цікаве лінгвокультурологічне, навіть філософське дослідження про сраку, гівно Не маю жодного сумніву, що домінування екскреторної, видільної функції у формулах, ідіомах, примовках закорінене десь глибоко в ментальності і в способі світовідчуття українців.
Чому так сталося – потребує глибшого дослідження, але принаймні конспективно я це виклала у теоретичній частині словника. Якщо хтось має вагоміші аргументи - будь ласка, я з задоволенням їх вислухаю.
Мабуть, все ж таки питання походження буде найдискусійнішим.
Є думка, що така лайка від військових команд пішла, маю на увазі дослідження Ростислава Шевченка "Речі бранні (фрагменти мовного дослідження)". Напрошується питання: а військові команди звідки? Вочевидь, з того, що було табуйоване у соціумі.
Окрім того, як відомо, військовий соціум дуже сприйнятливий до цієї мови, тому що мат - це мова влади. І якщо я переступаю табу - я маю на це право, тому що я маю владу над кимсь. Чи це партійний начальник, чи це військовий командир, чи чоловік по відношенню до жінки, якщо ми кажемо про андроцентричні культури. А втім, мова влади - то окрема тема...
Хотілося б почути твою думку щодо аналогічного видання у Росії. Як ти оцінюєш "Большой словарь русского мата", написаний Плуцером-Сарно?
До цього можуть бути претензії, але важить те, що матеріал ретельно зібраний, досить чітко структурований та інтерпретований у дусі тартуської лінгвістичної школи.
Як на мене, то це справді ґрунтовне дослідження, а не бульварне чтиво.
Можу бути в чомусь необ'єктивною, але як дослідник того самого поля відчуваю свою з ним солідарність.
На подібну працю у нього пішло багатенько часу, майже десять років.
Власне, і я могла б це робити у такому ж темпі, проте відчувалася надзвичайно висока лінгвоонтологічна напруга у суспільстві – між сакральним статусом мови і профанним вербальним самовираженням, між нормою, поняттям мовного табу і спокусою долати це табу. До речі, це й стало однією з причин пандемічного зростання лайки у всіх сферах.
Аби зменшити цю саму напругу і заповнити нішу, яка склалася в культурному просторі, бо ж обсценність – це теж частина культури етносу, - я взялася збирати матеріал і зібране упродовж 4 років опублікувала у вигляді словника. Я в жодному разі не претендую на вичерпне представлення усього сороміцького лексикону.
Уважаю, що словник є приблизною метамоделлю вербалізації тілесного низу в українській культурі, яка, відповідно, відкрита до наповнення, до розширення, до перегляду значень...
І я вже зараз бачу можливості його структурного поліпшення, постійно розширюється ілюстративно-джерельна база.
А наскільки активно україномовна частина суспільства виробляє обсценізми?
Ні один лексичний шар мови не володіє такою словотвірною потенцією, як цей. Своєрідна еквілібристика, камасутра мови розцвітає саме у сфері ненормативної лексики, особливо нецензурної.
Існує всього сім слів-матюків. Але, подивись, який величезний словотвірний потенціал!
Звичайно, обсценна неологія народжується у спонтанній мові, в ідіомах. От, скажімо, очі - одне з найбільш уживаних слів у фразеології української мови. Вже в сучасній суржикомовній ідіоматиці існує, наприклад вислів до свідання, карі очі (що означає "роби, як знаєш"), і мені вдалось також зафіксувати семантично подібний обсценний фразеологізм до сраки карі очі - тобто "абсолютно байдуже, все одно".
Інакше кажучи, у мовній пам'яті існують загальні кліше, вони починають трансформуватися, наповнюватися нецензурщиною, коли людина відчуває сильні емоції і природну потребу долати сильні мовні табу. Чим вища планка цього табу - тим більше мовець досягає комунікативного успіху. Так що твориться це все на слуху, і креатив народу в цьому безмежний.
Давай тепер трохи відійдемо від народу і звернімося до наших мистецьких достойників. Ти дуже багато цитуєш наших сучасних письменників. Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Анатолій Дністровий, Євген Пашковський, Ірена Карпа... про Леся Подерв'янського я вже й не кажу. Чи можна сказати, що наша літературу втратила цноту? І чи сприяє це розвою самої літератури?
Безумовно, якщо письменник пише і відчуває цензуру - мовляв, редактор не пропустить це слово – це абсолютно нетворча ситуація і такого не має бути.
Письменник є письменник, йому немає норм, він сам норма, сам у своєму стилі. І те, що прокричати оце своє "я" змогли і Забужко, і Жадан, і Андрухович – то це тільки на користь.
Талант є талант, його важко приховати так само, як важко зіпсувати бодай у мовному плані.
Якраз від таланту письменника залежить, як тонко відчути прагматичні регістри лайки і не бути при тому вульгарним або тривіальним.
Бути епатажним і матюкливим у слові – це одне, але обсценним внутрішньо – це трохи інше. Епатаж як такий йде від внутрішнього світовідчуття, від нестандартного погляду на життя, нестандартної поведінки як переконання, як глибокої внутрішньої потреби і способу життя.
Можна ніколи не вживати нецензурщини і бути при цьому глибоко обсценним всередині і навпаки.
Виходить якась по-справжньому екзистенційна ситуація.
Коли ми вступаємо в стосунки з дійсністю, з іншими людьми, ясно, що вони не можуть бути завжди рівними, спокійними, гармонійними. Якщо життя порушує стосовно нас якісь закони (або здається, що порушує) , прагне вступити у "протиприродні статеві зносини", як висловився герой Жадана з "Депеш Мод", але при цьому на різних рівнях створюється ситуація, коли ті закони треба виконувати – воно онтологічно є несправедливим.
Це епістемологія порушення мовного табу взагалі. Людина не може, не повинна лаятися, але тією чи іншою мірою може відчувати на власній шкурі відчуває вплив обсценного життя. Тож ясно, що цей код буде продукуватися, що лайку не можна винищити в принципі...
А втім, та обсценність, яка тиражується зараз на нашому книжковому ринку, у дискурсивних практиках дає багатий матеріал для словника, але мало має спільного епатажем і обсценністю. Наш народ у душі був і є цнотливим. Як, до речі, і росіяни.
Але ж народ, мабуть, на книжку реагує? Чи були вже відгуки?
Ще нема, але в Інтернеті молоді люди обговорюють ці лексеми. Мені це напрочуд цікаво. Цей словник, як я вже казала – відповідь на реакцію на словник жаргону.
Якою буде реакція на цей словник? Людям не вистачало отої полунички. Вони її отримали. Як вона зараз сприйметься ними, - мені важко сказати.
Насамкінець – інтимне запитання. Який твій улюблений вислів із зібраних тобою?
На середині життя нарешті маю щастя до певної міри дистанціюватися від того життя, яке часто буває обсценним, і старанно культивую в собі здоровий пофігізм. У цьому ракурсі краще не скажеш, ніж той вислів, який його почула вживу українською мовою, абсолютно несподівано для мене - (зі сміхом) вголос не скажу, можу записати.
Ось: "на хуя мені здалося на пизді чуже волосся?"
Чудово. Справжнє кредо пофігізму. Я, зі свого боку, можу тобі теж цікаве словосполучення підказати. Я його у тебе не знайшов, але в молодіжному середовищі його дуже активно вживали в першій половині 1990-х, та й зараз інколи – бля-будизм.
А, від буддизму...
Скоріше від "бля буду". Але що це таке точно, я не скажу, бо як в будь-якому будизмові, суть вислизає.
Дуже цікаво. Я його собі запишу обов'язково, і це вже буде для наступного видання.
life.pravda.com.ua
ІА "Вголос": НОВИНИ