Між тим по суті проблеми, що обговорювалась маю наступні міркування, якими й власне й хотів поділитись з глядачами Західної України.
Я не погоджуюсь з думкою, яка прозвучала на передачі буцім-то події листопада 2004 р. не можна класифікувати як Революцію, оскільки вона була безкровною. Досвід цілого ряду країн - насамперед країн Східної Європи, де у 90-ті рр. відбулися т.зв. "оксамитові революції" - яскраве тому підтвердження.
У листопаді 2004 р. в Україні склалася справжня революційна ситуація, із об'єктивними (коли верхи не можуть, а низи не хочуть жити по-старому) і суб'єктивними (коли існує організована революційна сила) передумовами.
Рушійними силами цієї Революції були частина національної буржуазії, яка не мала доступу до влади (тому її інколи називають революцією мільйонерів проти мільярдерів) та представники малого та середнього бізнесу, які найбільше потерпали від авторитарної системи. І які власне й стали справжнім локомотивом (чи радше - "гарматним м'ясом" ) Помаранчевої революції.
Не можу погодитись і з думкою, що Помаранчева революція не мала ідеології - якраз вона мала чітко сформовану національно-демократичну, загальнодемократичну та антикорупційну спрямованість. Про це зазначає й відомий політолог Т. Кузьо.
Результатом революції стала зміна політичної еліти, а також частковий перерозподіл майна та сфер контролю ресурсів. На цьому верхівка Революції вважала своє завдання виконаним. Однак ключові проблеми, які й стали глибинною причиною масових виступів так і залишилися нерозв'язаними. Таким чином Революція виявилась незавершеною! А відтак усі основні її учасники - незадоволеними.
Олігархи - оскільки втратили частково свої попередні впливи. Східна (передовсім донецька регіональна еліта), яка позбулася свого домінуючого становища, помаранчева еліта - оскільки не змогла встановити своє монопольне панування в державі, а найбільше звичайно представники малого та середнього бізнесу в житті якого не лише не відбулося покращення, а швидше навпаки. Про лозунги, які піднімали до чину маленького українця (приміром "Бандитам тюрми", "Багаті поділяться з бідними") й говорити не доводиться.
Нерозвязаність проблем, які стали причиною Революції штовхає нині кожну з сил до реваншу, який вони намірилися взяти на чергових президентських виборах. Тому основна інтрига нинішньої виборчої кампанії - боротьба двох бізес-груп (ПР та БЮТ) за цілковите домінування в державі, а тому й боротьба ведеться не на життя, а на смерть.
Примітно, що з точки зору третьої сторони Революції - рядових її учасників- відмінності одних від інших є незначними. Звідси й таке органічне перетікання одних депутатів із однієї фракції у протилежну, готовність й здатність домовлятись між собою, навіть подібність лозунгів. Загалом бізнес не має ідеологічного забарвлення. У цій боротьбі двох мегакланів всім решту відведена роль статистів.
Отож ставлення до Революції має не лише теоретичне чи світоглядне, а дуже навіть практичне значення напередодні виборів. Фактично за цим критерієм існуючих кандидатів та політичні сили можна поділити на:
- контреволюційні (які трактують Помаранчеву революцію як прикре непорозуміння, технічну невдачу, яку слід усунути) - це ПР (праві) та КПУ (ліві).
- революціонери за формою (псевдореволюціонери) - це ті, які розуміють революційний та об'єктивний характер листопадових подій, але хочуть його використати лише для мобілізації електорату на свою підтримку (БЮТ),
- революціонери за змістом - це ті, які готові не на словах, а на ділі відстоювати лозунги Революції.
Однак фактичною віссю боротьби на даних виборах - є боротьба контрреволюціонерів (і псевдореволюціонерів) з реальними революціонерами - тими, хто й далі намагається здійснювати системні зміни, необхідність проведення яких й зумовили листопадовий зрив 2004 р.
Попри намагання В. Ющенка (щире чи вимушене) позиціонувати себе саме з реальними революціонерами серйозних шансів на консолідацію цих сил навколо нього немає. А тому об'єктивно він підіграє контр(псевдо) революціонерам.
Щодо загальної оцінки Помаранчевої революції, то, з однієї сторони, існує велике розчарування, але з іншої - ми не можемо не бачити, що саме Помаранчева революція стала яскравим зразком переходу політичної культури українців від підданського (тоталітарного) типу до культури участі, яка характерна для демократичних націй. Саме цим Україна виказала свою європейськість й відмежувалась від посттоталітарних та нерозвинених постсовєтських націй.
Уроки Помаранчевої революції. Два основні: 1) Влада буде побоюватися знову йти на брутальне порушення природніх прав громадян ("ми не козли!"), 2) За демократію треба змагатися не лише на Майдані, а постійно й повсюдно. Насамперед на виборах! Щоб потім не було нестерпно боляче за безцільну Революційну лихоманку. Влада має стільки влади скільки їй дають громадяни. Влада псує людей, абсолютна влада - псує абсолютно.
З днем Свободи, який гряде!
ІА "Вголос": НОВИНИ