До ідеологічної (антирелігійної, антицерковної, атеїстичної) роботи залучалися всі культурно-освітні установи та заклади, що були підконтрольні партійним (комуністичним) органам. Скажімо, 14 квітня 1962 р. завідувач Старосамбірським районним відділом народної освіти Ваксман (Львівщина) повідомляв обласного чиновника від релігії: «Старосамбірський райвно просить прийняти відповідні заходи зі сторони райвиконкому до попа (священика – Авт.) в с. Стрільбища П. Й. Бойка, який останнім часом проводить обряди з участю учнівської молоді. Педколективом було виявлено ряд фактів, коли піп сповідав учнів і навіть звертався до батьків, щоб учні приходили на сповідь раніше, щоб до причастя їм довго не чекати. Вечірні служби також відбувалися із значною кількістю учнів. На вимогу дирекції школи голова сільської Ради Пашкевич визвав попа Бойка в сільську раду і заборонив йому залучати дітей до релігійних обрядів». Однак, вечором, 11 квітня 1962 р. директором школи С. І. Лопушанським було виявлено в церкві під час вечірні більше 30 дітей. Побачивши директора у храмі Божому, діти залишили його, хоча, як згодом з’ясувалося, 10 з них вже сповідалися у священика. Зі свого боку священик заявив, що ніяких вказівок про заборону допускати учнів до церкви він не діставав і тому вважає нормальним те, що діти шкільного віку відвідують церкву, а він може залучати їх, як і дорослих, до сповіді та інших релігійних обрядів.
Невдовзі, наприкінці депеші зафіксовано відповідь, особисто написану рукою уповноваженого: «Свя[щенник] Бойко 16. IV. строго предупрежден».
Іншим листом (14 травня 1962 р.) голова виконкому Ходорівської районної ради В. Тянюгін інформував уповноваженого ради у справах РПЦ… по Львівській області М. Винниченка: «У церкві с. Дуліби відправляє службу (Літургію – Авт.) священик Н. Г. Гулей… За останній час Гулей систематично порушує правила служби і радянські закони. Так, під час весняних канікул у школі 18 березня 1962 р. під час служби Гулей дав віруючим вказівки направляти в церкву своїх дітей: 26 березня – хлопчиків, а 27 березня – дівчаток для сповіді. В указані дні Гулей сповідав дітей 1-8 класів… Враховуючи, що поряд зі школою знаходиться церква, дзвін якої мішає для заняття, було запропоновано не дзвонити, однак, це порушується при активній і головній ролі Гулея».
Наприкінці листа вдруге висловлювалося прохання до уповноваженого позбавити Н. Г. Гулея сану священика та зняти його з реєстрації. Вердикт обласного адміністратора від релігії: «Гулей снят с регистрации».
За підготовку дітей до сповіді та першого причастя у м. Бібрка був знятий з державної реєстрації священик Мандзеватий, а у смт. Жовтневе за виголошення проповіді для дітей – священик Клюс. Взагалі ж із 20 заяв про порушення духовенством чинного законодавства про релігійні культи упродовж 1961-березня 1962 рр. уповноважений ради у справах РПЦ у Львівській області зняв із реєстрації 6 священиків, а ще 5 – отримали попередження. Доповідаючи обласному партійному та радянському керівництву про порушення радянського законодавства про релігійні культи на Стрийщині, «опікун» релігійних справ Львівщини наголошував: «По советским законам служителям культа запрещено обучать детей религии, привлекать детей к участию в службах и к исповеди».
Апарату уповноваженого в областях допомагали комісії сприяння діяльності цьому органу. На засіданні однієї з них (30 травня 1962 р.) слухалася заява педагогічного колективу Дернівської восьмирічної школи (Кам’янка-Бузький р-н) про порушення радянського законодавства про релігійні культи священиком Гнідцем. Він, зокрема, публічно оголосив перед віруючими села робочий день – 13 квітня п. р. днем сповіді. Як наслідок цього, 12 учнів місцевої школи пропустили заняття, оскільки були на сповіді у церкві. Члени комісії одноголосно прийняли рішення: «робота попа Гнідця наносить велику шкоду у вихованні дітей». Відтак, учителі школи і актив села аналогічного листа скерували секретарю райкому партії та голові районної ради. «У школу не з’явилось багато учнів, які віруючими батьками були послані в церкву, від яких піп приймав сповідь», – скаржилися заявники. «Суддя» (все той же уповноважений – Авт.) відповів, хоч і трохи затримався: «Гнидец предупрежден о недопущении впредь подобных нарушений. 14.09.1962 г.».
Ще два очільники аналогічних комісій, а саме – Устіновський (Золочівський р-н) писав, що «піп церковної громади с. Гончарівка Штурмай проводив групове і індивідуальне сповідання і причащання дітей сіл: Гончарівка, Жуличі, Почапи». У приписці йшлося: «Про цей факт повідомив мене директор Гончарівської восьмирічної школи тов. Фарина». Інший «фахівець» тієї ж структури – Н. Толстих (Перемишлянський р-н) скаржився, що священик Корпало (с. Борщів) «залучає учнів у церкву». Нарешті, особисто обласний уповноважений у справах РПЦ інформував Київ, що на Львівщині має місце «привлечение детей в церковь и организация первого причастия, колядок и обучение религии». Доповідали йому також інформатори. Один (В.П.), наприклад, писав, що священик Михайло Швець (с. Горпин Новояричівський р-н) «сповідав і сповідає шкільні діти».
До спроб позбавлення учнів брати участь у традиційних богослужіннях долучалися партійні й комсомольські організації. Скажімо, секретар партійного осередку колгоспу «Радянська Україна» (с. Верхнє Висоцьке, Турківський р-н) повідомив, що священик А. Петришин, який прибув 17 травня 1962 р. із с. Бітлі, порушив радянське законодавство про культи, зокрема відправляє богослужіння, коли в церкві присутні діти шкільного і дошкільного віку. Священика двічі попереджували у сільській раді про недопущення дітей до богослужіння в церкві. За словами партійного функціонера, священик погодився із відповідною вимогою. Однак, 3 червня 1962 р. у церкві молилися 20 дітей учнів і дошкільнят, а 10 червня – 25. Крім того, священик оголосив віруючим у церкві, хто має дітей у віці до 2-х років, повинен негайно привести їх до причастя. Ось чому комуністи колгоспу вимагали відкликати із села священика, «який всю свою роботу зосередив на вихованні молодого покоління в релігійному дусі». Резюме обласного посадовця: «Священник Петришин предупрежден. 11.VI. 1962 г.».
Про участь дітей у християнських таїнствах, святах і обрядах наголошували священики під час проповідей на богослужіннях. Так, священик с. Зимна Вода (Пустомитівський р-н) Павлиш 20 жовтня 1962 р. наголосив: «Всі молоді віруючі повинні висповідатися. Цим очистите себе від гріхів і заслужите Царство Небесне». Уже згадуваний священик А. Петришин, звертаючись до пастви, нагадав: «Всі батьки повинні потурбуватися, щоб діти виховувалися в дусі доброго християнина». Священик Семенюк (с. Грибовичі, Кам’янка-Бузький р-н) підкреслив: «Кожний віруючий повинен прищепити своїм близьким, особливо молоді, християнські звичаї та обряди». Священик Мриглод (м. Ходорів) сказав віруючим: «Діти – майбутнє християнства, Ми повинні вчити підростаючих пізнавати вчення Спасителя і Творця». Священик Михайло Вовчук (с. Старий Кропивник, Дрогобицький р-н) особисто видрукував 180 примірників запрошень відвідати церкву під час сповіді і розіслав віруючим, зокрема й молоді. А ось священик Ваврик (м. Золочів), торкаючись так званого морального кодексу будівника комунізму, 8 листопада 1962 р. (свято вмуч. Димитрія – Авт.) наголосив: «Людина людині друг, товариш, брат. У новій програмі (йдеться про програму КПРС – Авт.) сповнилося вчення Ісуса Христа» (???).
Чимало священиків закликали у проповідях вірних, зокрема молодь, бути стійкими у релігійних переконаннях, не боятися переслідувань за віру, Церкву. Так, священик Семчишин (м. Львів) 3 листопада 1962 р. у проповіді зазначив: «Християнська віра – це непохитний стовп, якого жодна сила не може повалити». Далі він розповів про тортури над святими, їх фізичне і моральне переслідування і закликав: «Так повинні вести себе правдиві християни, як поводив себе святий Димитрій. Він вистояв у Христовій вірі і пішов на смерть, а за це отримав вічне Царство Небесне. Тримайтеся, не падайте духом, будьте такими, як мученики святі, які віддали своє життя за християнську віру».
Зі свого боку чинна радянська влада часто вдавалася до порушення свого ж таки законодавства. Так, 1 квітня 1963 р. за вимогою представника сільради с. Мацошин (Кам’янка-Бузький р-н) вивісили оголошення на дверях храму, що дітям у церкву входити забороняється. 7 квітня цього ж року голова Кукторської сільради запропонував виконавчому органу церкви поставити сторожа біля входу у храм, аби не дозволити віруючим входити до нього із дітьми… У радгоспі Ходовичі (смт. Дашава) секретар парторганізації Кузів, голова сільради Бойко, голова колгоспу Хомин взяли від священиків Туроняка і Маркевича письмове зобов’язання, що вони не будуть служити в церквах, якщо там перебуватимуть діти дошкільного і шкільного віку.
Інші недоброзичливці повідомляли: у березні-квітні п. р. о. Григорій Давосир (Прибужанська церква) хрестив дітей у Кам’янка-Бузькій, залучав до сповіді дітей шкільного віку С. Бойцун, В. Шибка, І. Ягольник… Уже 2 травня 1964 р. маємо реакцію уповноваженого на вчинок священика: «Снят с регистрации». У цьому ж районі (с. Комарно Велике) 23 лютого п. р. без згоди батька Степана Варшавського о. Роман Маковій хрестив його дитину на приватній квартирі. Священик с. Підлісне (Нестеровський, нині – Жовківський р-н) В. Лещишин проводить служби в церкві з присутністю великої кількості дітей шкільного віку. І у приписці: «Просимо застосувати до Лещишина відповідні заходи впливу» (1965). Виконком Перемишлянської районної ради повідомляв, що священик Д. Кулик (с. Під’ярків) проводить богослужіння в церкві с. Ганачівка, яка закрита, серед батьків веде роботу по залученню дітей в церкву. Із тогочасної радянської статистики: у Новояричівському р-ні охрещено 90% народжених дітей, Ходорівському – 81%, Жидачівському – 70%...
Про ставлення дітей, їх батьків, родичів до релігії та Церкви, побутування релігійних свят і обрядів свідчать соціологічні дослідження тих років. Щоправда, значна їх частина не була опублікована в радянські часи. Провели таку роботу науковці тодішнього Інституту суспільних наук АН УРСР (нині – Інститут українознавства ім. Івана Крип’якевича НАН України – Авт.) (опитано у містах 8,5 тис., у селах – майже 12 тис. респондентів). Зараз маємо нагоду назвати деякі факти. Наприклад, мешканці с. Прилбичі (Яворівський р-н) (батьківщина митрополита Андрея (Шептицького), зокрема, жінка (55 років), відповідаючи на запитання про відвідування церкви, сказала: «Ходжу щонеділі до церкви. Церкву і ксьондза хочу. Діти всі хрещені. Якби не хрещені – не гляділа б». Обліковець сільської ради Софія Яремій сказала: «Храмове свято у с. Прилбичі – 8 січня (собор Пресвятої Богородиці – Авт.). Святкує його багато людей, у церкві – відправа, за священиком їздять возом або машиною». В унісон їй додав сільський дільничний міліціонер: «Дуже багато людей беруть шлюб у церкві, хрестять дітей, а в день храмового свята церква відчинена цілий день, є порушення закону про культи з боку священика». Жінка (31-40) із с. Новий Витків заявила: «Дівчинку (школярку) треба вести до церкви, але вона боїться». Чоловік (51-60) із цього ж села був більш наполегливим: «Я і дітей до 18 років заставляю до церкви ходити, але вони бояться школи».
Написав ці рядки і подумав: знала, не могла не знати радянська влада про природне і конституційне право кожної людини на свободу вибору переконання, світогляду, віри. Знала та все робила навпаки. І все одно нині торжествує відоме кожному «Облиште дітей і не забороняйте їм приходити до Мене…» (Матвія 19:14); «Пропустіть дітей, хай приходять до Мене, і не забороняйте їм…» (Марка 10:14); «Пустіть дітей, хай приходять до Мене…» (Луки 18:16).
Степан Боруцький, спеціально для «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ