Тож не виключено, що законопроект знову поставлять на голосування. Тим паче, що досі немає розуміння, яким в остаточному варіанті є той закон, і який саме зміст ключової поправки ухвалили депутати.
Голові Державного агентства з питань кіно Пилипу Іллєнку поки що також не зрозуміло, які саме фільми доведеться «цензурувати». Саме його відомству належать повноваження видавати прокатні посвідчення на демонстрацію фільмів. Тут теж з нетерпінням чекають офіційної публікації закону, щоб зрозуміти, які об’єми робот їх чекають.
Держкіно також надали функції штрафувати порушників за демонстрацію фільмів із «забороненого списку». Але ще до офіційної заборони Агентство профільтрувало російське кіно на предмет антиукраїнської пропаганди та популяризації російських силовиків. В результаті «прокатку» не отримали майже двохсот фільмів країни-агресора.
«Вголос» розпитав у голови Держкіно Пилипа Іллєнка, як працюватиме цей закон і як на український кіноринок вплине розірвання стосунків з російськими кінематографістами.
Наскільки збільшиться навантаження на ваше Агентство після введення закону у дію? Чи планується у зв’язку з цим збільшувати штат працівників для переглядів фільмів?
Звичайно, роботи буде більше. Її і до прийняття закону значно додалось. Через російську пропаганду ми заборонили вже близько двісті назв, це велике навантаження і на співробітників, і на експертів. А нам ще й додали повноваження штрафувати порушників. Тому якщо роботи лише більшатиме, будемо ставити питання розширення нашого штатного розпису і організаційної структури.
Що принципово зміниться у вашій роботі після набуття закону в силу?
До прийняття закону у більшості випадків ми переглядали фільми, які подаються на отримання або поновлення прокатних посвідчень. А з новим законом нам доведеться моніторити всі видані раніше «прокатки». Це займе певний час, бо доведеться фізично все переглядати, отримавши у правовласників носії. Тому треба дочекатися його опублікування, щоб розуміти, якого саме періоду стосується заборона.
Думаю, все буде робитися поетапно. Складемо план роботи і паралельно далі будемо моніторити те, що надходить на отримання посвідчень.
Як виглядає сама процедура перегляду і прийняття рішень допускати чи не допускати певний фільм на екран? Чи щоразу збирається експертна рада при Держкіно? І якщо це серіал, то необхідно переглянути всі сто серій?
Що ви, ніхто не дивиться всі сто серій. Навіть телеканали, коли купують серіал, не дивляться всі серії. Ми дивимося дві-три серії і все стає ясно. Якщо там все очевидно, ми можемо самі приймати рішення.
Але якщо є сумніви, то тоді вирішуємо через експертів. Експертна рада або збирається на засідання, або в режимі індивідуального перегляду її члени заповнюють експертні картки. Далі ми підбиваємо підсумок і оформлюємо протокол. На підставі рекомендацій більшості експертів ми приймаємо своє рішення.
А де гарантія, що в якісь непереглянутій серії багатосерійного серіалу не проскочить російський солдат чи поліцейський?
Ну візьмемо приклад: якщо в мелодрамі дія відбувається на дорозі, і в кадр потрапляє регулювальник, тобто російський поліцейський, то хіба це пропаганда російських спецслужб? Ні. Більше того, це навіть може бути російський фільм про поганого російського поліцейського. Тому не бачу проблеми лише у факті самої появи такого персонажа. От у фільмі «Левіафан» з’являються негативні персонажі у вигляді російських співробітників прокуратури. А скільки ми маємо фільмів, де показують Гітлера. Але він там завжди негативний герой.
Вас, як члена націоналістичної «Свободи», сама наявність російських фільмів на українських екранах загалом не дратує? Навіть якщо там немає проросійської пропаганди?
Я особисто – за загальне обмеження присутності російського кіно в Україні. Але якщо говорити про мене як чиновника, який діє на підставі закону, то я не бачу жодних законодавчих підстав не видати такій кінороботі прокатане посвідчення. Якщо, звісно, там немає пропаганди та приниження чиєїсь національної гідності.
Наскільки для телеканалів є збитковим відмовлятися від російських серіалів?
Очевидно, зараз не йдеться про заборону всіх російських фільмів. Більшість серіалів на наших телеканалах – це все таки мелодрами і комедії, які не підпадають під заборону.
Але Росія – не єдиний виробник серіалів. У нас непогано йдуть турецькі серіали.
Звісно, треба думати про власне виробництво. Але це ще й питання економічного характеру. Без російського ринку ці фільми не будуть самоокупними. Бо наш внутрішній ринок значно менший за російський ринок.
Не все, створене тут, буде придатне для російського ринку. Бо, щоб паралельно виходити на російський ринок, потрібна не лише російська мова, але і повна адаптація і локалізація. Грубо кажучи, номерні знаки на машинах мають бути російські, або навіть у масовці міліціонер має бути в російській формі.
Тому якщо ми говоримо про продукт, який створюється, постає питання собівартості. Українські канали не можуть самі це потягнути повноцінно. Тому держава має стимулювати кіновиробничі процеси.
Потрібно вводити пільги, а у нас поки що вони скасовуються, як і загалом скорочуються видатки на кіно. За весь минулий рік держава виділила 26,5 мільйона. Це катастрофічне падіння. З врахуванням зростання курсу – це взагалі ніщо.
Україна вже якось відчула, що війна з Росією вдарила по наших кіновиробниках?
Україна була додатком до російського кіноринку. Тут було сконцентровано багато кіновиробничих потужностей, насамперед для кіносеріалів. Величезна кількість людей від цього банально мала робочі місця, працювала інфраструктура.
Зараз обсяги замовлень зменшилися. Тобто скоротилися робочі місця, пов’язані з кінобізнесом. Скоротився й ринок телереклами.
Також скоротилось обслуговування і сервіс іноземних фільмів. Бо в цивілізованій країні кіновиробництво, як і будь-яке інше виробництво, обов’язково страхується. А для зйомок в країні, де триває війна, страхові компанії захочуть в рази вищі платежі. Тоді таке виробництво є менш вигідним. Та й бояться виробники сюди їхати, тут війна.
Але в цьому всьому є серйозна провина української держави, що була створена така система, при якій ми були «заточені» як придаток лише до одного російського ринку. Тут не було створено належних умов.
Коли з часом все вляжеться, чи очікуєте, що іноземці захочуть сюди їхати знімати кіно і Україна стане знімальним майданчиком для європейських країн?
У європейських країнах кіно так само залежить від фінансової державної підтримки. Європейський кінематограф великою мірою зараз існує через те, що американцям стало дуже дорого знімати в Каліфорнії, в Нью-Йорку і так далі. Вони перенесли виробничі потужності в Польщу, Чехію, Болгарію. Там є локації, в тому числі й для зйомок історичних фільмів, є технологічна база, є адекватне законодавство, є пільги для таких інвесторів, є гарантії справедливого суду, тобто можливості вирішення якихось проблем.
Тобто у них є всі умови. І за рахунок цього створюється високотехнологічна та сучасна інфраструктура, яку потім може використовувати національний виробник, а за якістю виходить не гірше, ніж в американців.
На Вашу думку, наскільки курс валюти вплине на кіноринок?
У кіновиробництві, звісно, є доларова складова – це техніка, яка купується за кордоном. Крім всього іншого, її потрібно ремонтувати, оновлювати тощо.
І тут знову йде мова про пільги. Давайте зробимо нульову митну ставку для цих речей, якщо вони потрібні нам для власного культурного інформаційного простору. Держава багато не втратить, якщо на десять камер не накладуть мито, від цього не підірветься фіскальна державна політика.
Так само на кінопроекційне обладнання закордонного виробництва накладають імпортне ПДВ та мито. Але навіщо? В Україні немає фірми, яка створює 3D відео проектор, сучасні екрани, сучасний звук, сервери. Тобто ми не маємо з чим конкурувати. То навіщо нам вводити обмеження, в результаті чого ця техніка котує шалені гроші.
Ще одне питання – це плата за оренду майна. Для того, щоб зробити кінотеатр, треба мати приміщення. В більшості населених пунктів в Україні немає кінотеатрів, з понад чотириста районних центрів кінотеатри діють лише у близько сімдесяти. І це страшна диспропорція.
То чому б у малих і середніх містах нам не запровадити передачу приміщень комунальних напівзруйнованих непрацюючих кінотеатрів профільному інвестору за символічні гроші? Бо найдорожче для нього – це якраз отримати приміщення.
Якщо він матиме дешеве приміщення, податкову пільгу на ввіз обладнання і загалом податкові пільги, а держава за це його зобов’яже демонструвати певну кількість контенту в своєму репертуарі, тобто це буде умовою для отримання пільг, тоді ми й сформуємо ринок українських фільмів. І це дозволить нашим кіновиробникам вийти на певну самоокупність в середині країни.
Наскільки ці питання критичні саме зараз? В час війни кіновиробництво є необхідністю чи зайвою розкішшю?
Співпрацю Голівуду з Пентагоном протягом усієї холодної війни розвивали ж не просто так. І чомусь комуністи продовжували знімати кіно в часи війни.
Можна дати людині автомат, але вона його кине і втече, якщо не розумітиме, за що вона воює. А кіно здатне людину мотивувати воювати, або ж не воювати, якщо це буде вороже кіно країни-агресора.
Росіяни настільки великі кошти в останні роки вкладали у фільми про свою армію і спецназ, бо їм треба було переконати своє суспільство в тому, що ці речі для них життєво важливі. І що ми бачимо в результаті? 64% росіян підтримують агресивні дії Кремля.
Розмовляла Мар’яна П’єцух, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ