Власниця квартири недавно померла і заповідала музеєві унікальні експонати. Фаїна Сергіївна Петрякова була помітною постаттю в українському мистецтвознавстві. Найвищою характеристикою є те, що нарис про її життя і творчість написав сам Ярослав Дашкевич. Наведемо лише декілька цитат з цього твору.
«Петрякова була наполеглива і вперта. Після захисту кандидатської "Украинское гутное стекло” (1974 р.) перспективи росту для неї трохи поширилися, хоча й не дуже – вона була безпартійною. Якщо у 1963–1975 рр. була молодшим науковим співробітником, а після цього стала старшим, то й перетворення музею на складову частину Львівського відділення Інституту мистецтвознавства, фольклору й етнографії ім. М. Рильського (1962 р.) з пізнішою реорганізацією (вже в незалежній Україні) на окремий Інститут народознавства, тепер Національної Академії наук України, мало що змінило в її службовому статусі. Ситуація лишилася без помітних змін, коли вона стала навіть доктором мистецтвознавства (1993 р.), професором Львівської академії мистецтв.
Але поступово зростала кількість та якість наукових публікацій, тематика яких йшла спершу проторованим шляхом: фарфор і скло, українське скло і український фарфор. Понад двадцять років рідко відхилялася від цієї лінії досліджень. Таким чином, на полицях бібліотек та на столах книгарень з’являлися її монографії та альбоми: “Українське гутне скло” (К., 1975), "Сучасне українське художнє скло” (К., 1980), “Украинский художественный фарфор (конец XVI – начало XX ст." (К., 1985). У планах були ще праці, деякі з них фундаментального характеру (наприклад, каталог експонатів з фарфору в усіх музеях України), а під кінець життя кількість наукових публікацій, тих вагоміших, перейшла дві сотні.
Скло вона любила – і її вважали добрим спеціалістом у цій ділянці. Стала членом союзної та республіканської рад з художнього скла, членом художньої ради львівської фірми "Райдуга". З цим склозаводом її єднали міцні стосунки, вона виступала за високу мистецьку якість її виробів, цілком практично опікувалася багатим музеєм фірми. Тому боляче пережила приватизацію (чи, швидше, ліквідацію в її первинній якості) заводу в 2001 р., робила все можливе, щоб зберегти від розбазарення унікальний музей "Райдуги", в якому були прекрасні взірці високого прикладного мистецтва, зокрема індивідуального склодувного, українського та позаукраїнського. Та не вберегла – єдиний свого роду музей в Україні розпродано (м’яко висловлюючись) в десятки рук».
«Вона відкрила багаті поклади юдаїки – в основному зі збірок львівського колекціонера Максиміліана Гольдштейна, що потрапили до фондів пізнішого Музею етнографії та художнього промислу ще на початку 40-х років (самого колекціонера знищили під час німецької окупації). Так виникла першокласна фахово підготована виставка юдаїки, що експонувалася у Львові, в інших містах України, в Польщі, в Ізраїлі. Петрякова була дуже обурена, коли в Ізраїлі фіктивні чи правдиві, але далекі "спадкоємці" Гольдштейна намагалися не допустити до повернення виставки до Львова. Вона вважала (цілком слушно), що Україну не можна позбавляти єврейського культурного минулого».
«Високу ерудицію вона здобула не лише з літератури (вододіла німецькою, польською, трохи французькою), але й під час практичної праці в музейних фондах. Її подорожі – до Індії, Єгипту, Йорданії, Ізраїлю, довкола Європи – мали також мистецтвознавчий аспект. Тому й була добрим експертом-мистецтвознавцем широкого діапазону».
«Після Фаїни залишився в неї дома великий науковий архів, який чекав на впорядкування та коректне використання тими, хто продовжуватиме тематику її досліджень. …Фаїна не раз говорила про те, щоб після неї в її помешканні виник Центр вивчення фарфору і скла України та галицької юдаїки. Якщо цей її заповіт здійсниться, то, може, дійде до справжнього дослідницького симбіозу двох національних культур, для яких багато зробила своєю науковою творчістю Фаїна Петрикова».
Вірогідно, те, що Ярослав Дашкевич ставить у заслугу Фаїні Петряковій, не подобається знавцям української культури з ВО «Свобода». Заступник голови фракції ВО „Свобода” у Львівській міській раді Іван Гринда у своєму виступі на сесії сказав, що недоцільно передавати музеєві приміщення площею 112 квадратних метрів, коли у місті є багато черговиків, що чекають на квартири.
Беручи до уваги постійний інтерес "Свободи" до майна і різного роду приватизаційних питань , можна зробити висновок, що у даному випадку йдеться не про черговиків взагалі, а про якогось конкретного Черговика.
А крім того, просто дивно, що у цьому місті взагалі ще є черги на квартири, в той час як "Свобода" так активно долучається до житлового будівництва.
ІА "Вголос": НОВИНИ