У листопаді 2013 року Україна готувалася підписати Угоду про асоціацію та зону вільної торгівлі з Європейським Союзом. На імплементування цієї угоди очікували багато громадян України. Але найбільше – студенти. На підтримку вони навіть організували Євромайдан, підписали петицію і вручили її представникові Адміністрації президента.
Проте чинний тоді президент України Віктор Янукович проігнорував бажання українського народу. Він відмовився підписувати петицію на саміті «Східного партнерства». А студентський Євромайдан зачистив за допомогою «Беркуту».
Так розпочалася Революція Гідності.
Ніч, якої ми не забудемо
Львів’янин Микола Перехожук був одним із тих, хто їхав на Євромайдан підтримувати студентів. Але залишився захищати гідність українців під час Революції Гідності. А потім – цілісність України під час російсько-української війни.
На Євромайдан Микола пішов 25 листопада 2013 року. Чотири доби жив на Майдані. За його словами, вдень Майдан був людним, приходило багато людей. А ось на ніч там майже нікого не залишалося. Тому він з товаришами намагався нікуди не відлучатися навіть на ніч. А ось в ніч з 29 на 30 листопада нарешті вирішив поїхати до знайомих студентів Києво-Могилянської академії, аби помитися та поспати у нормальних умовах.
Угоди про асоціацію не підписали. Вимоги студентів – не виконали. Продовжувати стояти на Майдані вже не варто. Більшість студентів роз’їжджаються по домівках. Залишалися тільки одиниці, які вирішили провести тут ще одну незабутню ніч.
І таки правда. Ця ніч виявилася надто незабутньою.
«Влада Януковича була безпринципною. Тому ми очікували будь-якого розвитку подій. Але того вечора ширилися розмови, що вже нічого не буде. Деякі громадські організації почали збирати свою звукову апаратуру. Хоча інші застерігали про силовий наступ», – згадує Микола Перехожук.
Тож хлопці поїхали до друзів. Але ані помитися, ані поїсти нормально, ані поспати не вдалося. Тільки вони вийшли з метро на потрібній їм станції, як довелося повертатися. На їхні телефони почали приходити СМСки від тих, хто залишився на Майдані.
«Прийшла СМСка від посестри зі Студентського братства Ірини Гуменчак, що на Майдані з’явилися люди у міліцейській формі. Їх багато. Ірина потрапила в останнє кільце «Беркуту», – розповідає юнак.
Тож вони швиденько повернулися на Майдан. Та розшукати тих, хто там залишався, вдалося не відразу. З кимось не було зв’язку, хтось поїхав та оперативно повертався.
«Згодом знов прийшла СМСка від Ірини, вона написала, що перебуває на Михайлівській площі. Біля неї був хлопець з Вінниці. Їх обох побили. Хлопцеві більше дісталося, Ірині – менше. Але бігти вони могли, тож втекли», – розповідає юнак події тієї ночі.
На Майдані, де в той момент перебував Микола, вже всі виходи з метро заблокували. А сама площа заповнилася особами у міліцейській формі.
Ранок нової України
А тим часом Київ прокидався, аби дізнатися про цю жахливу ніч.
Микола забрав своїх друзів, відвіз до знайомих з Києво-Могилянської академії на квартиру, аби побиті змогли помитися і поїсти хоч трохи та звернутися до лікарів і юристів.
«Лікарі, коли чули, де ми були, на Майдані тобто, не хотіли фіксувати побоїв. Вже як ми наполягали, то писали, що це – легкі побої. Я навіть не знаю, чи ці випадки зафіксували у справі Майдану», – говорить він.
Водночас Микола отримав інформацію, що на Банковій починаються заворушення. Тож він швиденько побіг туди. Там зустрівся з Борисом Пошиваком, активістом львівського Майдану. Йому вдалося стримати тих, хто з кулаками намагався довести свою правоту озброєним до зубів «беркутівцям».
«Я думаю, що це було правильним рішенням. Тому що на той момент ми би нікому нічого не довели. А знов би нас побили», – вважає він.
Криваве Водохреще 2014
Микола Перехожук пробув на Майдані до березня. Вдень перебував у Патріаршому соборі Воскресіння Христового на Лівобережній. Там для них виділили підвальне приміщення. Між собою це місце майданівці називали Патріарша криївка. А вночі – чергував на Майдані.
«18 лютого вдень ми були в храмі на Лівобережній. А на вечір пішли на Майдан. Ми вже розуміли, що будуть якісь сутички. Йшли пішки, бо інакше туди потрапити було неможливо. Дорога займала до двох годин. І десь близько восьмої вечора ми вже були там», – згадує юнак.
На Майдані скоординувалися, домовилися, хто де буде і що робитиме. Ніч пройшла спокійно. Хоча очікування були тривожні.
На ранок він повернувся у криївку і проспав рівно годину. Збудився і дізнався, що на Майдані вбивають людей.
«Це було страшно. Там були хлопці, які нас змінили. Вони – там. А ми – тут. Ми побігли до них, але було вже пізно… Це вже не та історія», – далі Микола на цю тему говорити не хоче.
Вісім років минуло, а він все ще не може говорити про те, що побачив 19 лютого 2013 року на Майдані.
Перезавантаження
Після Майдану хлопці вирішили поїхати в Карпати та не виходити на зв'язок три доби. Чомусь подумали, що цього вистачить, аби відпочити, перезавантажитись і вирішити, що робити далі.
Але – не вийшло.
Вже наступного дня їх потурбували і повідомили про окупацію Криму.
«Ми на все плюнули і повернулися до Києва. І почали шукати зв'язок до тих, хто є в Криму. Зібрали машину з провізією, реманентом та й поїхали на Херсонщину. Там зв’язалися з миколаївською бригадою, командир якої сказав, що до Криму нас вже ніхто не пустить», – каже юнак.
Тому він почав займатися волонтерством. Але цього йому видавалося замало. Тому почав вчитися військової справи, поїхав на вишкіл.
«Я розумів, що волонтеркою можуть займатися і старші люди. А нам треба захищати Україну», – коротко каже Микола Перехожук.
Тому зараз має за плечима Піски та інші гарячі точки на карті України в час російсько-української війни.
ІА "Вголос": НОВИНИ